isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017

 

Від автора

    Про Голодомор – у той час усе це називалося голодовкою – я знав з самого раннього дитинства. Голод не обійшов і наш селянський приоскільський рід, який здавна оселився в Сенькові, Старому Пришибі, Загризовій, Калиновій, Богуславці. Про це говорили мої батьки, діди і бабусі, родичі й односельці.

    Про це я знав не тільки з їхніх розповідей, а й бачив, як моя прабабуся Палажка до самої своєї смерті все ховала десь по закутках та тільки їй відомих схованках сухарі, скільки її не умовляли чи навіть не сварили за це рідні. Померла вона у 87 років, перебуваючи в доброму глузді та розумі до свого останнього дня. Але зі своєю  дещо дивною звичкою нічого не могла  вдіяти та, видно, й не збиралася, вважаючи, що поступає по-житейськи мудро.

    Часто я бачив, як мій майже столітній прадід Данило (помер у 98 років), на сільське прізвисько Кремінь, після кожного обіду обережно проводив по столу долонею, збираючи крихти хліба, а потім урочисто відправляв їх у рот. Робити йому зауваження ніхто не смів та й не збирався, бо всі вважали діда Кременя мудрецем.

    Бачив я й побожне ставлення старших людей у нашій родині до хліба. Про голод говорили пошепки, ним лякали нас, дітей, і самі лякались своїх слів, бажаючи повсякчас, щоб він ніколи більше не повторився.

    Це була таємниця, яку знали всі. Ті, хто його пережив, не висловлювались прилюдно, щоб не наразитися на смертельну небезпеку. Навіть дітям здебільшого намагалися не розповідати, щоб не вибовкнули часом на людях. У селі всі знали, хто кого з’їв, але жили з цим страшним знанням десятиліттями, не проявляючи його.

    Ріс я допитливим, у шкільні роки багато читав, любив історію, але її радянське потрактування мене чомусь не задовольняло. Тож коли батьки-колгоспники придбали простеньку радіолу, випадково долучився до таємного світу „забугорних голосів” – Бі-Бі-Сі, „Голос Америки”, „Німецька хвиля”, „Радіо Свобода”, які розкривали мені очі на справдешню нашу історію. Говорили „ворожі голоси” й про голодовку. Я їм вірив, бо це ніяк не суперечило розповідям моїх рідних.

    Ставши істориком, знаходив у фаховій літературі тисячі прикладів брехливості радянської історії, зокрема й про голод. Ще за часів Радянського Союзу й всевладдя комуністичної партії в обласному державному та обласному партійному архівах знайомився з унікальними документами тієї пори. Як не приховували комуністи правду про свої злочини, вона промовисто промовляла рядками їхніх же пожовклих документів.

    Тож саме на базі архівних відомостей, різноманітних публікацій та матеріалів польових пошуків і була підготовлена ця книга. Книга документів і фактів про найбільший злочин у людській цивілізації проти українців на одній десятій відсотка (0,1%) території України – в Борівському районі Харківської області.

    Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатися про весь океан. У цьому є свій сенс. В історії Борівщини віддзеркалилося загальне лихо України.

    У цій книзі не ставилось завдання зробити якісь широкі узагальнення. Зареєструвати й якомога повніше висвітлити події, що стосуються обраного періоду на чітко окресленій території – така мета цілком достатня для історика-краєзнавця. Хоча дослідник, котрий подає незаперечні факти в їхньому контексті, не може не мати певної власної позиції.

    Я розглядаю зазначені події однозначно не з позиції комуністів та їхньої радянської влади, не з погляду – корисно це було чи шкідливо для існування держави СРСР та ідей світлого комуністичного майбутнього. Цей аспект мене абсолютно не зачіпає. На події 1928-1933 рр. я, селянський правнук, намагаюся дивитися очима саме українських селян, з їхньої позиції ретроспективно оцінюю все те, що відбувалося тоді. Ми, спадкоємці великого болю, повинні його глибоко осмислити.

    Від подій і фактів, описаних у цьому дослідженні, не можна просто відмахнутись, як від чогось надто віддаленого. На мій погляд, допоки ми не розберемося з радянським минулим, далі рухатися неможливо.

    Цей нарис далекий від досконалості, наведені матеріали не є та й не можуть бути вичерпними. Це тільки спроба створити з окремих деталей подобу цілісної картини тих подій. Як це вдалося, судити читачеві.

    У книзі наведено декілька сотень найрізноманітніших свідчень очевидців тих років. Відходять у небуття свідки голоду, а відтак згасає й народна пам’ять про жахливу трагедію. Це остання нагода. Скоро вже не буде свідків. Саме з живих людських звірянь, зібраних як особисто, так і моїми помічниками, я передусім черпав факти, оцінки й матеріали. Ці народні свідчення ретельно записувалися протягом останніх 25 років і зберігаються в моєму власному архіві. Жоден з офіційних архівів не розповість про те, що розкрили очевидці. Найдостовірніший документ про ту трудну годину в житті українського селянина – щире людське звіряння. Отож, беру у свідки сотні моїх земляків. Аналіз цих свідчень, їх зіставлення, взаємоперевірка, пошук підтверджень в архівах і дозволили відтворити широку панораму подій 1928-1933 рр. на Борівщині.

    Сподіваюся, що моя книга послугує тим історичним тлом, яке дасть повноцінне розуміння доль тисяч приоскільських селян, що пройшли через пекло комуністичного режиму, а сьогодні забуті й зневажені. Ця книга не тільки про Великий Голод. Я передусім намагався на широкій джерельній базі яскраво відтворити в усіх його найрізноманітніших аспектах панораму тогочасного життя українського селянства (одноосібного й колгоспного) в одному з найвіддаленіших куточків Слобожанського краю – на Борівщині.

    На жаль, значна частина зібраних матеріалів не ввійшла до книги з огляду на її досить великий обсяг. Довелося навіть повністю вилучити декілька підготовлених розділів (про доколгоспне село напередодні колективізації, про масові репресії, нищення народної культури та ін.). Тема жахливих 30-х невичерпна, тож у мене є матеріали про Борівщину тих років ще не на одну книгу.

    Повсякчас свідомо прагнув уникати власних коментарів та оцінок, хоча мої суворі рецензенти й закидали це як недолік; натомість широко подаю з „перших уст” (першоджерел) факти і тогочасні оцінки тих чи інших подій, до того ж, як то кажуть, з різних боків барикади.

    Сьогодні нагально постає завдання дослідити реалізацію злочинного плану комуністичного режиму в регіональному аспекті, зібрати конкретні факти на місцевому рівні. Як це вдалося – судити моєму вимогливому читачеві.

 
Онлайн
Сейчас 18 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта