isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

 

1.9. Сучасні екологічні проблеми

    Екологічна ситуація на території Борівського району характеризується як помірно сприятлива[1]. Наявність Червонооскільського водосховища, прибережних водоохоронних лісів, практична відсутність промисловості, незначна щільність населення позитивно впливають на стан екології оточуючого середовища. Та все ж за минулі десятиліття накопичились і гострі екологічні проблеми району.

    +Атмосферне повітря. Найбільшим підприємством району є газокомпресорна станція “Союз-12”, яка перекачує газ по газопроводу Оренбург – Західна Європа. Саме вона і є найбільшим забруднювачем атмосферного повітря. За 1996 р. від усіх стаціонарних джерел забруднення ГКС в атмосферу викинула 3566,3 т, що складає 98,5% від усього сумарного забруднення по району. На 2004 р. фактичні викиди ГКС у повітря становлять 1 тис. т, хоча дозволений ліміт до 3 тис. т.

    І якщо інші забруднювачі атмосфери (агродорбуд, дорожна дільниця, ремонтно-транспортне підприємство, молокозавод, комбікормовий завод, хлібозавод, завод продтоварів, район теплових мереж, цегельний завод, елеватор, водоканалізаційна дільниця) з початку 90-х рр. різко знизили викиди забруднюючих речовин в атмосферу через скорочення обсягів виробництва, то ГКС, навпаки, удвічі збільшила. Це пояснюється початком експлуатації другого цеху ГКС, який задіяний на газопроводі Новопсков – Шебелинка, та збільшенням кількості газу, який став транспортуватися газопроводом.

    Шкідливі викиди в атмосферу зменшились, бо повністю зупинились цегельний та асфальтовий заводи, райсільгоспхімія, різко зменшилось постачання бензину та дизельного пального в район.

    З іншого боку, останніми роками на підприємствах і в організаціях через незадовільний економічний стан заходи по зниженню фактичних обсягів забруднення повітря практично не виконувались, що привело до зниження ефективності роботи пилегазоуловлюючого обладнання. На більшості підприємств воно в більшості своїй повиходило з ладу, а з тих, що залишились, працювали ефективно не більше 30% (відомості 1996 р.). Не зменшує своїх шкідливих викидів і забруднення повітря Дружелюбівське нафтогазоконденсатне родовище (40-50 т).

    Загальна кількість викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря (тис. тонн): 1991 – 1,9; 1992 – 1,89; 1993 – 1,419; 1995 – 1,5.

    Позитивним заходом за останні 10 років було переведення більшості котелень та ряду виробництв на газове паливо, а також газифікація частини населених пунктів Борівщини. Все це сприяло значному зменшенню забруднення повітря. Крім того, введена в експлуатацію об’їздна дорога для великовантажного транспорту навколо Борової. Цим покращені умови його проїзду та, головне, зменшені викиди вихлопних газів у межах селища.

    ŠВодні ресурси. Протягом останніх десятиліть у Борівському районі одним з основних джерел забруднення Червонооскільського водосховища є очисні споруди Борівської водоканалізаційної дільниці, які скидають недостатньо очищені стоки у водойму.

    Весь час очисні споруди працюють з перевантаженням – при проектній потужності очистки 1200-1400 м³ у добу насправді через них проходить від 1600 до 2000 м³ стоків. Основні показники ефективності роботи споруд у 10-15 разів гірші нормативних. За 1996р. у водосховище скинуто 395,4 тис.м³ (2003 р. – 202 тис.м³) недостатньо очищених стоків. При цьому більше затвердженого гранично-допустимого скидання (ГДС) у водосховище скинуто 4 т забруднюючих речовин. Спостерігається в 15-25 разів перевищення ГДС зважених речовин. І так практично кожного року, а в деякі роки показники набагато гірші.

    Лабораторія очисних споруд із-за відсутності потрібних хімічних реактивів та устаткування проводить дослідження якості очистки стоків не в повному обсязі. Нема устаткування для підрахунку стоків, що проходять через очисні споруди. Тому річка Борова нижче місць скидання каналізаційною дільницею забруднених вод фактично перетворюється на стічний колектор.

    У водоохоронній зоні водосховища донедавна було розташоване (зараз уже не працює) районне об’єднання “Сільгоспхімія”.З-за порушень правил зберігання добрив у минулі роки – розгерметизації ємкості для зберігання рідких комплексних добрив – у грунт вилилось до 30 т (1989 р.). У 1995 р. була розгерметизована ємкість для зберігання аміачної води (кількість рідини, що витекла, офіційно не встановлена, але відомо, що у 1994 р. тут зберігалося 1320 т).

    Ці та інші подібні випадки привели до значного забруднення як території підприємства, так і прилеглої місцевісті. Так, вода в покинутому джерельному колодязі біля території підприємства має запах і високий вміст аміаку, що в 2,9 рази перевищує гранично допустиму концентацію. За даними аналізу проб грунту, взятого вниз по схилу від “Сільгоспхімії” до водосховища, де грунтові води місцями виходять на поверхню, максимальний вміст нітратів складає 386 мг/кг, що майже в 3 рази перевищує гранично допустиму концентрацію.

    Незважаючи на рішення обласної ради, розпорядження райдержадміністрації, приписи управління екологічної безпеки у Харківській області та інспекції екологічної безпеки Борівського району, керівництво “Сільгоспхімії” так і не провело рекультивацію забруднених територій, не гарантувало безпеку при зберіганні мінеральних добрив.

    Цілий ряд великих тваринницьких комплексів і ферм господарств району були розташовані поблизу річок, які впадають у водосховище. Через недотримання правил зберігання органічних добрив – рідкого гною, який внаслідок трудомісткості його утилізації використовується на обмежених площах, у період танення снігу чи злив бувають випадки попадання стоків у заплави річок, іде поступове забруднення підземних вод. Цим самим забруднюється водозбір водосховища, малі річки. Такі випадки дуже часті біля села Богуславка, де тваринницький комплекс раніше постійно забруднював прибережну смугу р.Лозова. Зважаючи на різке скорочення тваринництва останніми роками, процес забруднення дещо знизився та стабілізувався.

    Із узятих у 1989 р. пробах води з 132 колодязів району 70 були з перевищенням вмісту нітратів у 1,5-20 разів.

    Якість води на Борівщині знижується з-за надмірно великої кількості ріллі в районі, відсутності між полями ділянок природної рослинності, знищення чагарників, дрібнолісся та інших “неудобок”, які насправді є природними регуляторами якості, фільтрами забруднень і притулком та схованкою корисних організмів.

    Гідрографічна мережа району знаходиться під сильним впливом поверхневого стоку  сільгоспугідь. Він транспортує в річки продукти ерозії грунтів разом із залишками агрохімікатів – пестицидів і добрив, що негативно впливає на гідрохімічні та гідробіологічні показники водойм і водотоків, сприяє замуленню річок, утворення мілководь.

    Порушення правил зберігання і регламентів використання ядохімікатів у минулі роки призвело до того, що в грунті полів і водоохоронній зоні Червонооскільського водосховища виявлені залишкові кількості атрозіну, симозіну, ГХУГ, фосфаміду, а також перевищення вмісту важких металів. Важкі метали виявлені й у воді водосховища. Все це привело до того, що в молоці, яке здавали у 1989 р. господарства району, вміст важких металів перевищував допустимі норми у 3-5 разів.

    У санітарно-охоронній зоні водосховища (200 м) розташовані 13 баз відпочинку, які не мають систем каналізації та очистних споруд. Тому стоки від їдалень і душових збирались у вигрібні ями. Частими були випадки, коли з-за відсутності спеціального транспорту для вивозу стоків і безконтрольності керівництва ями переповнювались або їх вміст вивозився в ліс поблизу. Цим забруднювалась і територія, і водозбір водосховища. Такі випадки були характерні для баз відпочинку “Голубая волна”, “Зеленый бор”, “Чайка”.

    Починаючи з 80-х і аж до кінця 90-х рр. екологічний стан Червонооскільського водосховища невпинно і різко погіршувався, щорічно в ньому спостерігалась загибель риби, зникали аборигенні види риб. Гинули на акваторії від с.Богуславка до с.Піски Радьківські (2800 га) переважно у весняний період (квітень-травень) товстолобик, короп, сазан, меншою мірою лящ. Так, за висновком інституту гідробіології АН УРСР, у 1990 р. загибель риби наступила в результаті кумулятивного токсичного ефекту, причиною якого було хронічне нагромадження отрутохімікатів та важких металів у воді та мулах водоймища. У ході досліджень над рибами спеціалістами обласної станції хімізації в тканинах ляща, товстолобика та судака встановлено перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) по цинку в 2 рази, кадмію – 1,8 рази, нікелю – в 3-5 разів.

    За результатами гідрохімічного аналізу води, мулу та риби з Червонооскільського водосховища, виконаних ВНДІВО, виявлена наявність іонів міді у воді в концентрації, яка перевищує допустимий рівень у 100 разів, цинку – в 14 разів. Крім того, проведені обстеження прилеглої території до водоймища з виконанням аналізів води та грунту. В результаті аналізів у воді виявлено перевищення ГДК по міді в 4-10 разів. Встановлено, що у водоохоронній зоні розташоване райоб’єднання “Сільгоспхімія”, яке служить джерелом забруднення грунтів, прилеглих до водойми, нітратами у 100-150 разів вище фонового рівня. В зв’язку з цими та іншими факторами вилов риби Червонооскільським рибгоспом з водосховища зменшився з 350 т у 80-і роки до 42 т у 1994 р. і 12 т у 1996 р.

    Враховуючи все це, виконком Борівської райради 17 вересня 1991 р. вирішив заборонити використання складських приміщень для зберігання міндобрив, розташованих у природоохоронній зоні Червонооскільського водосховища.

    Аналіз динаміки вилову риби свідчить про неухильне його скорочення. Основна причина цього процесу – екологічна ситуація. Погіршується якість води, знижується якість зоопланктону, і при загальній збільшенні маси фітопланктону погіршується його якість. Наприкінці 80-х рр. (1987-1989) фіксувалися факти масової загибелі риби у результаті залпових викидів промислових стоків[2].

    Ріка Оскіл нижче Червонооскільського водосховища більш брудна, ніж біля Куп’янська. На її забруднення, крім зазначених вище факторів, кардинально впливали: велетенський Старооскільський гірничо-збагачувальний комбінат та гігантська птахофабрика в Росії, Куп’янський цукрозавод і ливарний завод у Ківшарівці, залізнична станція Куп’янськ-Вузловий та інші. Саме у водосховищі поступово акумулювалися шкідливі речовини, які скидали в Оскіл ці забруднювачі. Це передусім азот нітрітний – 1,6 ГДК, нафтопродукти – 15 ГДК, феноли  – 2 ГДК та ін.

    Останніми роками становище Червонооскільського водосховища значно поліпшилося, зменшилося “цвітіння” води[3], та все ж давно назріло питання про доцільність самого його існування.

    Водокористувачами району в 1996 р. використано до 1,9 млн.м³ води з артезіанських свердловин і до 2 млн.м³ з водосховища для зрошення с/г угідь. Залишається безконтрольним і без обліку забір води з артезіанських свердловин глибиною більше 40м, розташованих у приватному секторі (декілька десятків тільки в Боровій). На 1996 р. із 30 водокористувачів тільки 7 мали водомірну апаратуру. Облік переважно ведеться розрахунковим шляхом і не завжди відповідає дійсному споживанню води, що не змушує її раціонально використовувати.

   При зрошенні часті були випадки скинення “зайвої” води з полів у прилеглі яри і річки.

    На 1991 р. була розроблена документація для колгоспу “Зоря” на розчистку русла р.Лозової кошторисною вартістю 460 тис. крб. та колгоспами імені Леніна і “50-річчя Жовтня” – для розчистки русла р.Борової. Економічні негаразди зашкодили здійснити ці важливі й такі потрібні наміри.

    Проблема води – це проблема здоров’я жителів Борівщини сьогодні, проблема їх виживання в недалекому майбутньому.

    Земельні ресурси. Близько 40% земель на території Борівського району зазнають впливу ерозії: в Підвисочанській сільраді – до 75%, Гороховатській сільраді – до 72%. Дві зазначені сільради знаходяться на правобережжі Оскола, яке має різко виражений яружно-балочний рельєф.

    За відомостями 1982 р., найбільші площі еродованих земель були в таких господарствах: “50-річчя Жовтня” (Шийківка) – 2607 га (73,0%), “Правда” (Андріївка) – 2507 га (57,4%), “Ленінський шлях” (Вище Солоне) – 2183 га (43,0%) та інші. Всього 26,3 тис.га с/г угідь (40,9%), із них ріллі – 20,8 тис.га (37,7%), багаторічних насаджень – 0,2 тис.га (52,3%), сінокосів та пасовищ – 5,3 тис. га (60,5%). Слід урахувати, що ерозійні процеси протікають на найбільш родючих грунтах. Цей процес продовжується.

    Останнє десятиліття різко уповільнились роботи по впровадження контурно-меліоративної системи землекористування, переважно із-за відсутності фінансування та проблем виділення землі під посадку захисних лісополос. Остання невелика лісосмуга була посаджена на території Ізюмської сільради у 1996 році.

     Основні екологічні проблеми району пов’язані зі специфікою природокористування – інтенсивним сільським господарством. При відносно низькій щільності населення (23,9 чол./км² на 1.01.2001 р.) антропогенна освоєність ландшафтів досягає майже 100%, до того ж використовуються для с/г потреб до 90% земель, такий же ступінь і її розораності[4]. Але навіть ті землі, що вважаються нерозораними, це далеко не цілина, а навпаки – селитьба (територія, зайнята населеним пунктом), дороги, лісосмуги та інші с/г угіддя.

    Найбільша питома вага с/г угідь до загальної площі землекористування (>90) у Першотравневій, Ізюмській і Чернещанській сільрадах (на 1982 р.).

    Тут доречно нагадати про співвідношення між площами ріллі і с/г угідь, якого необхідно дотримуватися для забезпечення умов енергетичного обміну й узагалі формування екологічної рівноваги території. У нас на Борівщині це співівдношення в 5-10 разів вище екологічного нормативу. Так, у 1982 р. у радгоспі ім. Постишева (Ізюмська сільрада) рілля становила 92 % всіх с/г угідь, у колгоспах “Родина” (Гороховатка), ім. Леніна (Борова) та радгоспі “20-річчя Жовтня” (Першотравневе) – 88%; “Заповіт Леніна” (Підлиман) – 89% і т.д. У наступних роках це співвідношення ще погіршилось.

    При високій долі розораності території спостерігається невпинний процес деградації грунтів[5] (різке зменшення запасів гумусу, посилене винесення поживних речовин разом з урожаєм, вітрова ерозія, поверхневий змив та ін.). Важка грунтооброблювальна та збиральна техніка (передусім трактори, комбайни, автомобілі) значно ущільнює орний шар, порушуює структуру чорнозему, яка перетворюється із зернистої у грудкувато-порошкувату.

    У результаті знижується водостійкість та інші водно-фізичні та хімічні властивості грунту. Під дією важких с/г машин і зрошення відбувається слітеризація – “закам’яніння” чорнозему, себто втрата ним пухкої структури. При оранці та інших видах обробки землі відбувається систематичний зсув грунту вниз по схилу. Такі грунти дуже виснажені за умов низької культури землеробства і поступово та неухильно втрачають свою надзвичайно високу природну родючість.

    Істотним фактором погіршення (деградації) грунтів, який проявляється повсюдно, є недостатнє надходження в грунт органічної речовини, так як більша його частина йде з поля разом з урожаєм. Не виконуються господарствами основні заходи по підвищенні родючості грунтів: в середньому за 1976-1980 рр. внесено органіки 6,6 т на га ріллі, в 1981 р. – 7,7 т/га, в 1989 р.  – 7,82 т/га, 1990 р. – 7,98 т/га, 1991 р. – 7,8 т/га, 1992 р. – 4 т/га. В середньому за 1976-1980 рр. було використано 5358 т мінеральних добрив, у 1981р. – 4822 т, у 1990 р. –  7400 т (у 1991р. – 7 200 т), себто внесено на гектар ріллі у 1990 р. 146 кг діючої речовини (1980 р. – 152 кг, 1986 р. – 173 кг).

    З часу розорювання наших грунтів (за 150-200 років) запаси гумусу чорноземів зменшились більш ніж на половину (до розорювання 9-10%, тепер – до 3,5-4%). Частина середньогумусних (вміст понад 6,0%) чорноземів у районі за останні два десятиліття змінилися на малогумусні. Себто втрати гумусу в орному шарі становили 0,57-0,8 т/га за рік[6]. У той же час значно збільшилися площі еродованої ріллі; кислих, солонцюватих і перезволожених земель.

    Недарма в 1998 р. у райгазеті “Трудова слава” колишній начальник райсільгоспуправління М.Шапошников з неприхованою тривогою зазначає: “Мені довелось працювати в сільському господарстві 35 років. З них понад 20 років моя робота була пов’язана з полем, механізаторами, агрономами і керівниками господарств. Але за всі роки я не пам’ятаю, щоб поле Борівщини було таким  неврожайним.Якщо на наших землях вирощувати по 26 цнт цукрових буряків, або 6 цнт соняшнику, а також одержувати мізерні врожаї зернової кукурудзи і круп’яних культур, як це трапилося в деяких господарствах торік, то це не що інше, як крах землеробства”.

    Серйозне забруднення грунтів відбувається внаслідок порушень при внесенні добрив та використанні отрутохімікатів. Цей вид хімічного забруднення грунтів оцінюється за обсягом внесення мінеральних добрив. Аналіз показує, що зростаючий до 1989 р. обсяг їх надходжень нарешті призупинився та різко пішов на зменшення з 1990 року. Зменшується пестицидне навантаження на ріллю.

    Важкий механічний склад наших грунтів сприяє накопиченню в них токсичних речовин при недотриманні технологічних норм внесення органічних і мінеральних добрив, а також хімічних засобів захисту рослин. Це в першу чергу фтор (залишок фосфорних добрив) та хлор (залишок калійних добрив). Ще більш шкідливими є миш’як, свинець, стронцій та інші елементи, які також є складовими частинами мінеральних добрив. Найбільш поширеним і шкідливим є нітратне забруднення грунтів і грунтових вод.

    У зв’язку з економічними труднощами з року в рік зменшується використання хімічних засобів боротьби з шкідниками (1988 р. внесено 2,7 кг/га, 1989 р. – 2,5 кг/га, 1990 р. – 1 кг/га, 1996 р. – 0,75 кг/га). Але помітна й тенденція до скорочення площ, де боротьба з шкідниками ведеться біологічним методом: 1992 р. – 127,2 тис.га, 1993 р. – 88 тис.га, 1994 р. – 70 тис.га.

    У 1997 р. у господарствах району було 16,5 т неопізнаних та змішаних отрутохімікатів, які переважно знаходились на складах КСП “Дружба” та “Родина”.

    Порушення правил зберігання та регламенту використання отрутохімікатів призвело до того, що в грунтах окремих полів виявлені шкідливі речовини та важкі метали, які перевищують норму.

    До 1991 р. у районі певною мірою успішно проводиласьробота по поліпшенню земель і підвищенню родючості грунтів. Так, за 1990 рік проведено: вапнування кислих грунтів – 831,8 га, гіпсування солонцюватих грунтів – 702 га, безвідвальний обробіток землі – 21,7 тис.га, щілювання на ріллі – 17,1 тис.га, щілювання пасовищ – 1,4 тис.га. Протягом 1989-1991 рр. на поля щорічно вносилось 8 тис. т гіпсових та вапнякових матеріалів. Велась рекультивація земель.

    Офіційно вважається, що протягом короткого часу  – 1989-1991 рр. – району нарешті вдалося в цілому вийти на бездифіцитний рівень надходження поживних речовин у грунт. У ці роки в районі щорічно вносилось у грунт близько 660 тис. т перегною, тисячі тонн аміачної води, мінеральних добрив та комплексних рідких добрив.

    На жаль, останніми десятиліттями зовсім забули про снігову меліорацію, яка була дуже поширена на Борівщині в 50-60-і роки. Завдяки їй поповнювали запаси грунтової вологи на с/г угіддях, запобігали непродуктивному стоку талих снігових вод, що в свою чергу усувало розвиток ерозії та бурхливих повеней.

    На полях колгоспами масово велося снігозатримання. Для цього використовували систему польових лісонасаджень у поєднанні з використанням куліс із спеціально вирощених на полі високорослих рослин або розташованих у шаховому порядку переносних щитів (60-80 на 1 га), снопиків з хмизу та соломи, а на великих площах, вільних від посівів – наорювання снігових валів (валкування снігу) на віддалі 5-7 м упоперек панівного напряму вітрів. Завдяки цьому рівномірно розподілявся сніг на полях, запобігалось його видування.

    Сніговий покрив захищає озимі культури і багаторічні трави. Шар снігу завтовшки 1 см при таненні дає води 20-25 т/га. Регулювання танення снігу і стоку талих вод досягалось за допомогою снігооранки, коткування снігу, посипання його поверхні попелом, землею, соломою тощо. Все це особливо необхідне для Борівщини, де взимку велика швидкість вітру та понад 15 днів з хуртовинами щорічно.

    Останніми десятиліттями спостерігається неухильна тенденція підтоплення земель, розташованих переважно в заплавах річок Оскіл, Лозова, Борова, Солона, Лиманська та на їх терасах по лощинах. Це  пов’язано з загальним підняттям грунтових вод. На розвиток підтоплення впливає підпір грунтових вод Червонооскільським водосховищем та численними ставками (особливо велетенським Новокругляківським), погіршення природної дренованості території внаслідок замулювання малих річок та будівництва на них гребель, засипання і забудови балок та ярів, втрати води з технічних мереж при водокористуванні. Таких перезволожених земель, які не засівалися, в районі на 1990 р. було близько тисячі гектарів. Частина з них залужувалась і виводилась із сівозміни. (В 1982 р. такі грунти займали 2,1 тис. га  або 3,3% всіх с/г угідь.)

    На 2003 р. підтоплювалися такі населені пункти:

  • смт.Борова, с.Шийківка – 97 га, 39 дворів постійно і 110 сезонно;
  • с.Богуславка – 150 га, 170 дворів;
  • с.Загризове – 110 га, 95 дворів.

    У 2004 р. проблема підтоплення порівняно з попередніми роками ще більш загострилася. Наприклад, у Богуславці та Загризовій останнім часом більшість погребів населення затоплено, вода стоїть у підвалах багатоповерхових будинків та місцевого Будинку культури, вимокають городи, пригнічуються та гинуть сади, рівень грунтових вод піднявся до критичних глибин підтоплення фундаментів споруд.

    У 1990 р. з причини невідповідності санітарним і природоохоронними нормам закриті авіахіммайданчики біля Борової, в колгоспі “50-річчя Жовтня” та радгоспі ім. Постишева. Особливо багато скарг населення було на аеродром біля Борової.

    Однією з серйозних проблем природокористування є утворення та розміщення виробничих відходів і побутового сміття. Протягом останніх десятиліть не вирішується питання порушень при експлуатації сміттєзвалища смт.Борова, яке розміщено на відстані 3 км на схід від селища та займає 7 га. Сміття висипається хаотично, постійно забруднюється прилегла територія с/г угідь. Подібні звалища на території практично всіх сільрад також не відповідають жодним вимогам.

    У районі на 1990 р. було 9112 га лісів, з них: державних – 7849 га, колгоспних – 982 га, радгосних – 281 га. Зелені насадження в межах селища Борова становили 10,4 га. Полезахистні смуги – 692 га. Кожен рік здійснюються нові посадки лісів. На території району розташоване (на 1994 р.) Борівське лісництво – 6755 га та частина Сеньківського – 799 га. Великої шкоди лісам завдають пожежі (в 1994 р. – 38, у 1996 р. – 14).

Типи с/г угідь району:

Рік

Загальна площа землекористування

Площа с/г угідь

Рілля

Багато-річні насад-ження

Сінокоси

Пасовища

Лісні площі

Болота

Під водою

1989

73203

64772

54935

271

1541

8025

8680

434

3169

1990

73231

64839

54799

269

1521

8250

9112

434

3174

1991

73222

64847

55010

298

1703

8458

9134

434

3133

    Зростала площа зрошувальних земель. Якщо станом на 1.11.1981 р. у районі налічувалось 3,8 тис. га  таких земель[7], то на 1991 р. вони становлять уже 5302 га, в т.ч. 802 га введено в експлуатацію в 1991 р. У 1992 р. зрошувальних земель уже 6092 га. У 80-х рр. понаднормований полив при зрошенні подекуди спричинював вторинне засолення грунтів, заболочення, просадкові явища та іригаційну ерозію.

    NРадіація. Перевищення природного радіаційного фону в районі в цілому не виявлено. Хоча, аналізуючи “Екологічний атлас Харківської області”, бачимо локальну пляму з підвищеними значеннями цезію-137 у районі Пісок Радьківських. Саме він відіграє найбільшу роль у формуванні колективної дози радіаційного опромінення. На Харківщині виявлено дві смуги цезію-137, які тягнуться з південного заходу на північний схід області. Як бачимо, одна з цих смуг заходить і на територію Борівщини. А основна пляма розташована південно-східніше Ізюма – від с.Кам’янка до с.Червоний Оскіл.

     Як відомо, майже на всій території України (ще до Чорнобиля) спостерігається підвищений природний радіоактивний фон. Це стосується й нашої місцевості, якій, крім того, притаманна ще й підвищена радіоактивна властивість деяких осадових порід. За цих умов навіть невелика додаткова радіоактивність є дуже небезпечною.

    NВплив Донбасу.Певний негативний вплив на стан природного середовища Борівщини має його безпосередня близкість до Донецького промислового регіону, звідки з повітряним переносом нерідко поступають токсичні речовини. Над індустріальними центрами Донбасу забрудненість повітря досить значна, а при переважанні на Борівщині південно-східних і східних вітрів повітряні маси з великим вмістом промислових домішок переносяться з так званого “Бермудського хімічного трикутника”[8] до нас і часто випадають у вигляді кислотних дощів[9]. При цьому утворюються нові шкідливі хімічні речовини і сполуки.

   hСтан здоров’я населення району.Вплив оточуючого середовища на стан здоров’я населення величезний. За оцінками вітчизняних і закордонних фахівців, загальний стан здоров’я на 20-30% визначається якістю оточуючого середовища, а питома вага його в окремих захворюваннях ще вища. Так, онкологічні захворювання обумовлені екологією на 80%.

    За останні роки смертність людей від злоякісних новоутворень у районі значно зросла. Зростають також показники смертності від хвороб системи кровообігу, ендокринної системи, органів дихання. Значно посилилась тенденція в районі до зростання смертності в працездатному віці.

    За основними показниками здоров’я населення[10] Борівський район, порівняно з іншими районами області, займає одне з найгірших місць. Так, за дитячою смертністю він в області протягом дуже тривалого часу на першому місці. Рівень дитячої смертності становить 30,92‰ (себто кількість дитячих смертей на тисячу народжених). Це в декілька разів вище середньообласного показника. Наприклад, у наших сусідів у Куп’янському районі цей показник становить 4,54‰, у Дворічанському – 10,75‰, Ізюмському – 12,7‰.

    За загальною смертністю Борівський район серед 26 районів області займає 10 місце. Рівень загальної смертності в районі становить 17,7‰ (кількість смертей на тисячу населення). Це теж значно вище середньообласного показника.

    За первинною захворюваністю Борівський район займає в області 8 місце, і вона становить 52333 на 100 тис. чоловік. Це теж значно вище середньообласного показника.

    Безперечно, стан здоров’я населення залежить від великої кількості різноманітних за своєю природою факторів: економічних, генетичних, соціальних, але все помітнішу роль відіграє екологічний фактор, пов’язаний з забрудненням навколишнього середовища. Ця тенденція характерна й для України в цілому, охоплює всі промислові регіони Харківської області, а останнім часом, на жаль, і наш сільський район.

   öБіологічні ресурси. Проводиться розселення на території району рідкісних видів тварин: ондатри (в 1996 р. 21 особина розселена в ставки В.Солонянської та Шийківської сільрад), бабака (в 1996 р. 30 штук – в яр поблизу с.Шийківка), качок (у 1990 р. 100 штук), фазана, зайця-русака, лося, дикого кабана, єнотовидного собаки, козулі (останні – ще з 50-х рр.). Себто активно проводиться реакліматизація – розведення вимерлих або знищених видів тварин, які населяли цю територію раніше. Взимку здійснюється підгодівля диких тварин заздалегідь заготовленим сіном, буряком, зерновідходами, віниками, сіллю та ін. На 1996 р. були 115 відгодівельних майданчиків, 46 годівниць, солонці.

    Вилов риби у 1991 р. (в цнт): всього – 4972, в т.ч. з водосховища – 1294, зі ставків – 1500, з садків – 2148. Промисловий вилов риби з водосховища: 1995 – 174 цнт (в т.ч. 150 цнт товстолобика), 1998 – 41 цнт.

    До 1987 р. ішов дуже великий приріст рибопродуктивності водосховища, в окремі роки  рибгосп виловлював з нього до 600-700 т риби, крім того, 200-300 т – із садків та ставків.

    У 2003 р. на Вищесолонянському ставку під час промислу виловлено 5210 кг товстолобика й 970 кг коропа, зариблено цьогорічкою товстолобика вагою 25 г у кількості 42800 штук. Цього ж року в Островському ставку виловлено товстолобика – 3995 кг, коропа – 138 кг, зариблено товстолобиком вагою 25 г у кількості 4000 штук. Користувачі Червоноскільського водосховища та інших ставків офіційних відомостей про вилов риби не надавали, навіть приховували їх.

    Відтворення рибних запасів[11] (млн. шт.) за 1982-1990 рр., щорічно – 4,2; 1991 р. – 0,6, останнє десятиліття – зовсім не проводилось. У кращі роки (80-і) вирощували у Червонооскільському рибцеху до 8 млн. штук сьоголіток, яких використовували для наступного зариблення не тільки водосховища, а й ставків.

    У 2003 р. “Асоціація користувачів Червонооскільського водосховища” вперше за тривалий час запустила за офіційними відомостями у нього всього 0,14067 млн. штук малька-однорічки масою 90 г (0,0808 млн. штук товстолобика, 0,043 млн. штук білого амура та 0,01687 млн. штук коропа)[12].

    Влітку-восени 1975 р. Червонооскільське водосховище повністю спустили. Оскіл увійшов у своє старе русло. Взимку сталася трагедія: риба під льодом задихнулася. Цим скористався навколишній люд і пішов на Оскіл. Рибу масово брали сітками, гаками, блеснами, гаками-тройниками (“комбайнами”). Такої кількості людей Оскіл не бачив за всю свою історію. Здається, на промисел приїхав весь Донбас, багато харків’ян, навіть з Києва. Тисячі людей за ці зимові місяці виловили, а ще більше – знищили безліч риби. Багато риби просто загинуло від задухи та поранень варварськими знаряддями лову. Здається, саме після цього й почався занепад рибного Оскола.

    На жаль, частина населення сіл, прилеглих до Оскола, сьогодні живе винятково за рахунок браконьєрства. Особливо останніми роками. І ніякими заходами його практично не можна викорінити, поки люди не отримають нормальної роботи.

    У 2003 р. інспекторами рибоохорони викрито 473 порушення, затримано 442 порушники, в яких вилучено 912 сіток та 26 інших заборонених знарядь лову, а також 962 кг риби.

    Має місце браконьєрство звіра петлями. Таким чином на звіриних стежках переважно ловлять зайця, лисицю, цінних хутрових звірів. Єгері знімають по декілька сотень петель за рейд.

    Значно ускладнилось становище на водосховищі з часу, відколи воно перейшло в повне підпорядкування “Асоціації користувачів Червонооскільського водосховища” (м.Харків), яка веде хижацьке винищення рибних ресурсів водойми, аніскільки не піклуючись про їх відтворення та охорону. Це привело до практичного знищення цінних видів риби (судак, товстолобик, амур, короп). Особливо цьому сприяв промисел ставними сітками з ліски. Так зване реформування рибного господарства привело до його повного занепаду, до узаконеного браконьєрства.

    Природні багатства Борівщини, зокрема й її рибні ресурси, належать народу, передусім – місцевим мешканцям, а не тільки тим, хто правдами і неправдами оформив на себе документи на одноосібне користування цими багатствами та мають на них начебто “законні” права.

    Наші предки на цій землі не одне століття дбали про примноження місцевих природних багатств, всіляко оберігали й охороняли їх, пишалися ними. Це повинні пам’ятати й ті, хто прийшов на все готове, з метою побільше “урвати” від цих багатств, нічого до них не долучивши.

    Як раніше, так і тепер звірі і птахи часто стають жертвами необдуманої діяльності людини. Чи завжди правильно розпочинаються жнива – від центру до країв, щоб дати можливість дрібній дичині перебратися в найближчій яр, балку чи сусідню лісопосадку? Гнані в центр поля, гинуть тут зайці, фазани, перепели, куріпки – всього до 60%  польової живності.

 

    В умовах сучасного кризового стану економіки, коли спостерігається різкий спад виробництва, рівень забруднення навколишнього середовища дещо стабілізувався й навіть помітно поліпшується, та все ж залишається досить значним, що негативно позначається на соціальних і демографічних процесах, які проходять в районі.

 

 

 


[1] Наведені нижче відомості взяті в контролюючих служб, які здійснюють моніторинг оточуючого середовища, а також з відповідної літератури та архівів.

[2] Перша масова загибель риби сталася на водосховищі в 1962 році через одночасне залпове скинення отруйних вод Волоконівським шкіряним заводом і Куп’янським цукрозаводом. Ця забруднена, коричнева вода дійшла аж до Підлимана. Частина риби пішла нижче Пісок Радьківських, інша – загинула. У верхній частині водосховища, за свідченням очевидців, в окремих місцях дно суцільним шаром було покрите дохлою рибою, а по берегах ще більше – не встигали її закопувати. Загинуло тоді багато щуки, сомів, лящів, коропів. Справа в тому, що в перші роки існування водосховища відбувся “біовибух” – розмножилось безліч риби. Кажуть, що в Пісках Радьківських, Солоній та в інших селах навіть жінки вийшли на лід на промисел, бо сюди прийшла вся риба. Не встигали з лунок витягати рибу та відносити додому. Подібне було хіба що взимку 1975/1976 р., коли спустили водосховище.

[3]«Цвітіння» води– масовий розвиток мікроскопічних водоростей у водній товщі, що зумовлює зміну її забарвлення та фізико-хімічних властивостей. Основна причина – нагромадження в водоймах надмірних запасів поживних речовин, зокрема, фосфору, азоту, вглецю та ін., що пов’язане з забрудненням. Помірне “цвітіння” сприяє збільшенню рибопродуктивності. Надмірне – спричиняє погіршення прозорості, смакових якостей води, зміни хімічного складу, кольору, зумовлює збільшення каламутності, нагромадження органічних сполук, у т.ч. токсичних, виникнення дефіциту кисню, що в свою чергу викликає замор риби та ін. Зі “цвітінням” води пов’язують захворювання на алергію, водні токсикози, кон’юктивіти, хвороби печінки тощо. З водоростей – збудників “цвітіння” виділено сильні токсини, що характеризуються гепато- і нейротоксичністю.

    “Цвітіння” води – складне екологічне явище, регулювати його рівень дуже важко. Найефективнішими є профілактичні засоби, спрямовані на захист водойм від забруднення і нагромадження поживних сполук за рахунок виділення зі стоку фосфору, азоту, органічної речовини тощо. Для зменшення рівня “цвітіння” використовують штучну аерацію води.

[4]В Україні с/г освоєність земель складає 70%, розораність близько 50%. Це найвищий рівень серед європейських країн.

[5]Деградовані грунти– грунти, що втратили або істотно зменшили свою родючість чи відчутно погіршили  окремі властивості під впливом несприятливих чинників.

[6] Але ж відомо, щоб відновити потужні чорноземи повністю, потрібно не менше 35 000 років. Значно менший час потрібний, щоб перетворити чорноземи у напівпустелю. Вже сьогодні площа рукотворних пустель у світі рівна площі США і ще 19% суші знаходиться на межі перетворення в пустелі.

[7] З них у колгоспах: ім.Леніна – 1568 га, «Чевоний маяк» – 385 га, «Заповіт Леніна» – 925 га, «Зоря» – 536 га, «Ленінський шлях» – 316 га, «Родина» – 114 га.

[8] Саме в цьому регіоні зосереджені підприємства, що завдають найбільшої шкоди навколишньому середовищу та здоров’ю населення України: Слов’янське виробниче об’єднання “Хімпром”, Новокраматорський машинобудівний завод, Костянтинівський завод “Укрцинк”, Горлівське виробниче об’єднання “Стирол”, Сєверодонецьке виробниче об’єднання “Азот”, Сєверодонецьке виробниче об’єднання “Склопластик”, Лисичанський нафтопереробний завод, Лисичанський содовий завод, Макіївський металургійний комбінат ім.Кірова, Макіївський труболиварний завод ім.Куйбишева, Єнакіївський металургійний завод, Донецький металургійний завод ім.Леніна, Єнакіївський коксохімічний завод, Ясинуватський коксохімічний завод, Макіївський коксохімічний завод та ін.

[9]Кислотні дощі– дощ (і сніг), підкислений (число рН5,6) із-за розчинення в атмосферній волозі промислових відходів (SO2, HCI, NОхта ін.). Кислотні опади підкисляють водойми і грунти, що призводить до загибелі риби та інших організмів і різкому зниженню приросту лісів і їх висиханню.

[10] Відомості взяті з порівняльної таблиці, наведеної в довіднику «Харьковская область: Природа, население, хозяйство. /А.П.Голиков, А.Л.Сидоренко и др. – Харьков, 1997» на с.203.

[11] Створюючи наприкінці 50-х рр. наше водосховище, одночасно будували для підвищення продуктивності водойми і рибгосп у Пісках Радьківських. Планувалося, що він щорічно повинен зариблювати до 5 млн. штук малька. У 1973-1975 рр., коли йшло цілеспрямоване зариблення водосховища коропом, то вийшли на показник у 2 млн. штук. Невиконання запланованих показників було зумовлене рядом об’єктивних причин. Справа в тому, що ставкове господарство рибгоспу з часом було перепрофільоване з нерестового, яке вело тільки вирощування малька та зариблення водосховища і товарних ставків колгоспів, також на вирощування, паралельно з зарибленням, і товарної риби для реалізації. Тому в Пісках Радьківських і давали, крім зарибка, ще й до 350 т товарної риби щорічно.

[12] За відомостями «Асоціації», водосховище зариблено 397 тис. шт. дворічок  цінних видів риб. За 12 років для 13,5 тис. га водойми це крапля в морі.

 
Онлайн
Сейчас 40 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта