isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

1.6.Грунти

    Чорнозем для Росії дорожче за будь-яку нафту, будь-яке кам’яне вугілля, дорожче від золота і залізної руди: у ньому вікове, невичерпне багатство.(В.В.Докучаєв)

    Площа території району – 87 533 га, з них с/г угідь всього – 67 552 га, зокрема рілля – 56 950 га, пасовища – 8 331 га, сінокоси – 1 713 га, лісні землі – 10 081 га, ліси – 8 745 га (держлісфонд – 7 849 га), під водою – 5 310 га (на 1.01.1997).

    Територія Борівського району Червонооскільським водосховищем ділиться на дві частини. Правобережжя знаходиться в межах Вовчансько-Куп’янського агроземельного району пд.-сх. агроземельної підпровінції високого Лівобережного Лісостепу та має різко виражений яружно-балочний рельєф. Її поверхня сильно прорізана річковою долиною р.Гороховатки, балками та ярами. Балки сильно разгалуджені, добре виражені, глибиною до 15-30 м, з добре вираженою бровкою. Поверхнева ерозія[1]в цій частині району сильно розвинута, багато грунтів різної ступені змитості – більше 60% (по району до 40%).

    Лівобережна частина – в межах Ізюмсько-Новоайдарського агроземельного району Задонецького Північного Степу. Вона розрізана балками, які паралельно одна одній тягнуться зі сходу на захід, відповідно загальному схилу. Поверхнева ерозія цієї частини району розвинута слабо[2].

    Ось чому земельний покрив Борівського району досить різноманітний (земельним обстеженням виділено 37 агрогруп) і характеризується перевагою зональних лісостепових грунтів на правобережжі та степових на лівобережжі. Це пов’язано з різноманітними умовами рельєфу, зволоження, землестворювальних порід, а також особливостями розвитку природної рослинності.

    Грунти Борівщини[3]за механічним змістом різноманітні: від глинисто-піщаних до легкоглинистих. Переважають важкосуглинисті та легкосуглинисті.

    Чорноземи[4]– домінуючі грунти району. Вони займають 86,2% від обстеженої площі та 95,4% площі ріллі. Їх площа складає 57,9 тис.га. Освоєність і розораність чорноземів складають відповідно 97,7 і 89,3% і в цьому відношенні їх можливості вичерпані[5]. Ці грунти займають вирівняне вододільне плато та його схили. За механічним складом переважають легкоглинисті.

    Водороздільні простори району вкриті чорноземами звичайними та чорноземами звичайними потужними мало- та середньогумусними, атакожїхніми змитими видами. На правобережжі зустрічаються чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені.

     Чорноземи звичайні найбільш поширені. Займають переважно лівобережжя Оскола, крім ділянок на півдні (в районі Маліївки та Ізюмського, де знаходяться чорноземи солонцюваті) та понад Осколом. Шар гумусу цих грунтів сягає на глибину 70-80 см, а чорноземів звичайних потужних – на глибину 90-95 см. Вміст гумусу ріллі чорноземів звичайних – 5,2%, звичайних потужних – до 6%.

    Ці грунти мають великий запас поживних речовин, у них нейтральна реакція грунтового розчину, агрономічно цінна зерниста і зернисто-грудкувата структура, сприятливий водно-повітряний режим, висока мікробіологічна активність. Для збереження високого рівня родючості чорноземів необхідне внесення органічних і мінеральних добрив, суворе виконання вимог протиерозійної агротехніки. Водної ерозії зазнають 42,3% загальної площі чорноземів.

    Чорноземи на пісках незмиті і слабозмиті займають незначну площу – 0,6 тис.га (0,9%). Тягнуться вузькою смугою понад Осколом на його лівобережжі від Пісок Радьківських до Новоплатонівки. Характеризуються вони низьким вмістом мулистих частинок, малозв’язані, безструктурні, добре аеруються і водопроникні. Ці грунти бідні на гумус, і кількість його в верхньому горизонті не перевищує 2,2%. Рослини відчувають постійну нестачу азоту, фосфору і калію.

    Освоєність цих грунтів висока – 87,8%, розораність – 67,0%. Подальше  збільшення площі сільськогосподарських угідь і пасовищ у групі грунтів не раціональне.

    Чорноземи несолонцюваті і слабосолонцюваті на щільних глинах займають незначну площу – 0,3 тис.га (0,4%).

    Ці грунти мають високу родючість (вміст гумусу 5,3 – 5,5%), але погані водно-фізичні і фізико-хімічні властивості. Вони схильні до запливання і утворення кірки, тому що на глибині 30 – 35 см в слабосолонцюватих грунтах залягає щільний ілювіальний горизонт, підстелений засоленими глинами. Погані фізичні властивості роблять ці грунти обмеженими у використанні в сільському господарстві.

    Для підвищення родючості цих грунтів їх необхідно гіпсувати, вносити органічні і мінеральні добрива. Освоєність цих грунтів – 84,0%, розораність – 43,3%.

    Чорноземи середньо- і слабосолонцюваті займають 0,5 тис. га (0,7%). Легкорозчинні солі знаходяться на глибині 50 см. Цей грунт потрібно гіпсувати і часто розпушувати. Їх освоєність – 86,6%, розораність – 63,4%.

    Чорноземи опідзолені близькі до темно-сірих лісових грунтів, з якими вони, як правило, межують. Потужність гумусового горизонту – 40-60 см. Колір темно-сірий, вміст гумусу 2,5-4,8%, реакція близька до нейтральної (рН 5,5-6,5). Для опідзолених чорноземів характерні кремнеземні вкраплення та ущільнений перехідний горизонт. За рівнем забезпеченості доступними для рослин поживними речовинами вони мало чим поступаються перед чорноземами типовими.

    Темно-сірі опідзолені грунти та чорноземи опідзолені (2,4 тис. га, 3,6%) поширені там, де раніше були ліси. Вивчаючи їх поширення, можна легко віднайти місцевість, яка колись була листяним лісом. Вони займають підвищені ділянки вододілів та їх схили на правобережжі Оскола (території Підвисочанської і частково Гороховатської сільрад). Більше 75% цих грунтів на сьогодні змиті.

    Ці грунти характеризуються високим вмістом гумусу – 4,0-4,5%. Мають значні запаси поживних речовин, але несприятливі водно-фізичні та фізико-хімічні властивості (безстуктурність, утворення кірки тощо). Добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив, особливо азотних і калійних. Потребують вапнування.

    Високий рівень природної родючості цих грунтів вплинув на їх інтенсивне використання: освоєність – 90%, розораність – 52%. Пасовища на цих землях розорювати не можна, бо вони розташовані на крутосхилах.

    Гідроморфні грунти. На понижених елементах рельєфу (заплави річок, дно балок) розміщуються гідроморфні грунти: лугово-чорноземні, лугові, лугово-болотні та болотні слабо- та сильно солонцюваті, засолені. Лугові і чорноземно-лугові грунти займають 1,0 тис. га (1,5%). Залягають вони в заплавах річок на дні балок в умовах постійного капілярного зв’язку з грунтовими, часто мінералізованими водами і додатково зволожені підземними водами.

    Для лугових грунтів характерний добре гумусований профіль, сприятливі фізичні властивості, вони володіють значними запасами поживних речовин, що знаходяться в доступній для рослин формі.

    Освоєність цих грунтів  висока – 100%, розораність – 16,0%. Перезволожені лугові грунти краще використовувати під високопродуктивні сінокоси. Підвищення їх продуктивності пов’язане з регулюванням водного режиму, внесенням добрив, гіпсуванням солонцюватих ділянок. Ці грунти займають незначну площу і використовуються в основному як пасовища та сінокоси.

    Піщані дерново-підзолисті грунти поширені в долині Оскола. Вони сформувалися на піщаних відкладах ріки. Райони поширення цих грунтів мало використовуються під с/г культури і в своїй більшості зайняті посадками сосни.

     Деградація грунтів, у тому числі – розвиток ерозійних процесів, залишається головною проблемою стану земельних ресурсів району. Водночас орні землі та інші складові земельного фонду Борівщини характеризуються значною розораністю, виснаженістю, що зв’язане з їх тривалим використанням. Баланс поживних речовин у грунтах району вже не одне десятиліття від’ємний. Для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно вносити на 1 га ріллі 11-12 т органічних добрив. Науково обгрунтована потреба у мінеральних добривах складає 216,0 кг/га.

    На 1981 р. площа ріллі на кислих грунтах (потребують вапнування) – 18,5 тис.га (33,6%). Значні площі таких грунтів у господарствах: ім.Леніна – 4000 га (75,9%), “Новий шлях” – 1229 га (39,0%), “Ленінський шлях” – 1561 га (36,1%), “Червоний маяк” – 2127 га (46,4%), “Заповіт Леніна” – 1628 (57,8%), “Дружба” – 2621 га (47,6%), “Зоря” – 1605 га (25,8%), радгосп “20-річчя Жовтня” – 2003 га (22,6%).

    На 1981 р. площа ріллі на солонцюватих грунтах – 2,4 тис.га. Найбільші площі солонцюватих грунтів: ім.Леніна – 301 га (5,7%), “Правда” – 258 га (7,4%), “Червоний маяк” – 288 га (6,3%), “Заповіт Леніна” – 267 га (9,5%), “Дружба” – 309 га (5,6%), “Зоря” – 252 га (4,0%).

    Значна площі ріллі засолена – 1,0 тис.га (1,8%). На засолені кормові угіддя приходиться 1,9 тис.га (21,4% від усіх кормових угідь району).

    Солонці та солончаки містять велику кількість солей, шкідливих для більшості рослин. Утворюються в тих місцях, де близько до поверхні підходять солоні підземні води або залягають засолені материнські гірські породи. В солонцях солі поглинуті частинками грунту і непомітні, а в солончаках їх стільки, що грунт іноді буває покритим білим налітом. У сухому стані ці грунти утворюють щільну, тверду кірку. Вони мають дуже низьку родючість і переважно використовуються під вигони для худоби.

    В умовах Борівського району, де можливість освоєння нових земель практично повністю вичерпана, розвиток с/г виробництва пов’язаний з інтенсифікацією землеробства і підвищенням продуктивності кожного гектару землі.

    Знання типів і властивостей грунтів кожної, навіть найменшої ділянки є умовою їх ефективного господарського використання.

    Поширені чорноземи там, де раніше буяв різнобарвний степ. Усю територію Борівщини в свій час покривав різнотравно-типчаково-ковиловий степ. На сьогодні в своєму споконвічному вигляді степ практично ніде не зберігся: він повністю розораний і являє собою велетенські поля пшениці, кукурудзи, соняшнику та ін. У балках і яругах тут посажені байрачні ліси, а на піщаній терасі Оскола – сосняки.

 

   Таким чином, грунтові ресурси району є одними із найбільш багатих у області, здатними забезпечити високі врожаї с/г культур. Вони характеризуються значним вмістом гумусу й вирізняються високою родючістю.



[1] Грунтова ерозія – це руйнування грунту водою та вітром.

[2] За іншим районуванням, уся Борівщина належить до Східного степового грунтово-географічного району.

[3] Відомості по грунтах наводяться за матеріалами останнього земельного обстеження в 1982 році. Наступні обстеження проводилися тільки у межах окремих господарств.

[4] А чи знаєте ви, що наші українські чорноземи – унікальні високородючі грунти, аналоги яких є ще тільки в Манчжурії (КНР) і в долині ріки Міссісіпі (США)? Чорнозем – цар грунтів. Містить 6-12% гумусу і має грудкувату будову. Найбільшою особливістю чорноземів є велика глибина гумусового горизонту – до 150 см. На сьогодні наші чорноземи вже втратили третину гумусу.

[5] Середньообласна освоєність і розораність грунтів складає відповідно 77,1% та 62,3%.

 
Онлайн
Сейчас 34 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта