isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

1.5.Поверхневі та підземні води

       Особливості водних ресурсів та водоспоживання. Серед поверхневих вод найбільше значення мають річки. За густотою річкової сітки (менше 0,12 км/км²) Борівський район, поруч з Куп’янським, належить до найменш забезпечених в області[1]. Це пояснюється тут незначними атмосферними опадами (менше 450 мм за рік) та великою випарованістю.

    За обсягом утворення поверхневого стоку (55,20 млн.м³/рік) Борівський район займає одне з передостанніх місць у Харківській області (менше тільки Зачепилівський, Кегичівський, Красноградський та Сахновщинський райони), а Харківщина (2078,75 млн.м³/рік) – одне з останніх місць в Україні. Модуль стоку в Борівському районі – 2,05 л/с з км².

    Зате рівень офіційного водозабезпечення кожного мешканця району в середньому дорівнює більше 3 км³ на рік. Порівняно з середньообласним показником (1,2 км³) це удвічі більше[2]. А досягається цей рівень винятково за рахунок велетенського Червонооскільського водосховища з його гігантськими запасами води.

    За відомостями 1996 р., під водою в Борівському районі знаходиться 5310 га або 6% всієї площі. З них 4832 га – Червонооскільське водосховище, 405 га – ставки[3], 76 га – малі річки (Лозова, Лиманська, Борова, Солона, Карачева, Гороховатка, Бахтин, частина Нітріуса).

    Значним було водоспоживання в районі в 70-80-х рр. XXст. (10-15 млн.м³ в рік), коли 70-80% води йшло на зрошення, а інша використовувалась теж переважно для с/г потреб. У 1992 р. використано 6,45 млн.м³ води, з них на зрошення 3,4 млн.м³. Збільшення витрат води на зрошення – на 600 тис.м³, порівнюючи з 1991 р. (смт.Борова – 680 тис.м³).

Динаміка водоспоживання (тис.м³ у рік)

 

 

 

1989 р.

1990 р.

1991 р.

Всього

В тому числі для:

Всього

В тому числі для:

с/г

пр-сть

комун.

с/г

пр-сть

комун.

Всього

10281

9721

190

370

8109

7447

242

420

5707

в т.ч. з поверхневих водойм

7348

7348

-

-

5075

5075

-

-

2612

 з підземних джерел

2933

2373

190

370

3034

2372

242

420

3095

 

Динаміка використання водних ресурсів для зрошення с/г угідь (тис.м³ у рік)

 

1980 р.

1985 р.

1990 р.

1991 р.

Забір води – всього

4700

7348

5075

2824

В тому числі – з водосховища

4200

6858

4400

2612

                       - з ставків

500

590

675

212

    Річки.Хто не замилується красою своєї річки, її мальовничими берегами – то крутими, урвистими, то пологими, зарослими деревами, кущами і запашною травою. Це – сріблясте намисто нашої землі, перлина її природи.

    Найголовнішою рікою Борівщини є Оскіл з його лівими притоками рр. Лозова, Лиманська, Борова, Журавка, Солона і Карачева та правими притоками рр. Гороховатка і Бахтин. Усі ці притоки, за винятком р.Бахтин, починаються і впадають в Оскіл у межах району. Річки Бахтин і Нітріус (Нетріус) заходять у межі Борівщини тільки своїми верхів’ями і мають вигляд струмків. Нітріус є лівою притокою Сіверського Дінця. Всі вищеназвані притоки належать до малих і маловивчених рік і входять разом з Осколом до басейну Сіверського Дінця[4].

    Притоки Оскола в межах Борівського району мають незначну довжину (12-18 км), їх долини часто мають вигляд балок з невеликим падінням[5]. Русла цих річок покручені, з повільною течією (в середньому 0,1-0,4 м/сек), шириною 0,5-3 м і глибиною 0,5-1,5 м, місцями вони губляться в невеликих болітцях. Особливо це виражено у верхів’ях р.Борова та р.Солона. Заплави річок у верхів’ях мають ширину 100-180 м, біля гирла 250-700 м. Заплави рівні, місцями заболочені. Загальна протяжність річок – 96,2 км.

    Основні гідрографічні відомості про річки району (на 80-і рр.).

Назва річки

Відстань від гирла, км

Довжина,  км

Падіння, км

Площа басейну, км²

Ширина долини, км

Глибина долини, м

Ширина русла, м

Ширина заплави, м

Оскіл

580

436

0,3

14680

4-9

125

10

1000-3000

Лозова

74

12

3,4

60,6

1-1,5

10-15

2

250-400

Лиманська

62

17

2,2

107,0

1-1,5

10-15

3-4

250-700

Борова

54

18

2,6

98,6

1-1,5

10-15

2-3

100-250

Солона

40

13

3,5

134,0

1-1,5

10-15

3

250-400

Карачева

33

12

4,6

64,7

1-1,5

10-15

2-3

100-250

Нітріус

550

31

2,3

241

1-1,5

10-15

1-2

100-180

Гороховатка

50

17

4,9

82,9

1-1,5

10-15

2-3

100-350

Бахтин

9

21

1,8

110

1-1,5

10-15

3-5

300-1000

    За своїм режимом річки Борівщини належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. Помітну участь у живленні річки беруть грунтові води, головним чином за рахунок крейдяної товщі. Характерним для режиму річок є виразна весняна повінь, яка починається в середині березня. В період інтенсивного сніготанення ці річки переповнюються водою та перетворюються в потужні водотоки, які іноді спричиняють багато шкоди.

    Підйом рівня починається при встановленні плюсових температур повітря. Повінь проходить швидко, після чого рівень води понижається. Спадання рівня триває до кінця травня. Найбільше обміління річок буває в липні-вересні. Місцями річки пересихають, перетворюючись у ланцюжок невеликих озерець чи калюж або зберігають незначні водотоки. По сезонах річний стік розподіляється приблизно так: весна – 60%, літо-осінь – 30%, зима – 10%.

    У межах Борівського району знаходиться нижня течія ріки Оскіл, яка зарегульована[6] Червонооскільським водосховищем і має велике значення.

    Оскіл (до 70-х рр. називався офіційно українською мовою Оскол) – ліва і найбільша притока Сіверського Дінця – бере початок у Курській області в балці біля с.Пузачі (там зливаються два струмки – Великий і Малий Оскіл), пересікає Бєлгородську область і недалеко від села Тополі входить на територію Харківщини. Загальна протяжність ріки Оскіл – 472 км (за іншими відомостями 436 км), із яких близько 182 (за іншими відомостями 168) – в межах Харківської області. Це друга за величиною ріка Харківщини (після Сів. Дінця) та 15-а за довжиною ріка України.

    Площа сучасного басейну Оскола: всього – 14800 км², у тому числі в межах області – 3960 км² (за іншими відомостями – 3687,4 км²). Поверхня басейну поступово знижується з півночі на південь приблизно від 270 до 170 м. Ріка має близько 30 приток, загальна довжина яких більше 1000 км. Впадає Оскіл у Сіверський Дінець біля с.Студенок (Синичине) Ізюмського району. Середній багаторічний стік Оскола нижче с.Червоний Оскіл 46 м³/сек (за іншими відомостями – 42,0 м³/сек), нижче м.Куп’янська – 37,8 м³/сек. Абсолютний максимум витрат Оскола: біля м.Куп’янська – 1900 м³/сек, біля с.Червоний Оскіл – 2400 м³/сек.

    На Оскіл та його притоки, як намистини на блакитну стрічку, нанизані наші багаточисельні села.

    Береги Оскола являють собою більшою мірою степовий ландшафт. На окремих ділянках зустрічаються листяні та хвойні ліси, у заплавній частині ріки раніше були луки. До затоплення Оскола звивисте русло з численними меандрами (звивинами) майже повсюдно заростало очеретом, лозою та вербою.

    Правий берег Оскола крутий, обривистий, порізаний багаточисленними ярами та яругами, лівий – похилий, з вираженими терасами. Нижче Гороховатки і до Радьківки берег дуже високий, змережаний глибокими яругами, які як раніше, так і тепер засмічують ріку своїми виносами.

    Оскіл перед затопленням. Ширина ріки Оскіл на Борівщині (до затоплення водосховищем) – 30-60 м, були ділянки від 10 до 300 м. Глибина – від 2 до 7-10 м. Русло нерідко розділялося на ряд рукавів, проток, утворюючи багаточисленні низькі та довгі острови, які були покриті очеретом, лозою та чагарниками. У зв’язку з повільною течією річка сильно заростала водолюбною рослинністю. У Радьківці Оскіл ділився на два рукави, між якими і по берегах розкинулись заболочені луки.

    Дно ріки було дуже нерівним, глибокі плеса чергувалися з перекатами[7]. У деяких місцях влітку Оскіл дуже мілів, і його глибина на перекатах була менше 1 м. Так як середній нахил ріки невеликий (0,29 м/км), то переважна швидкість течії була 0,2 м/сек, і тільки на перекатах біля Гороховатки вона збільшувалася аж до 1,2 м/сек. Поповнювався Оскіл атмосферними опадами, а також підземними водами, головним чином за рахунок вод крейдяної товщі. Взагалі Оскіл був у ті часи дуже красивий.

    У період весняного сніготанення в кінці лютого – на початку березня рівень Оскола протягом 15-20 діб підвищувався. Пік весняної повені, як правило, досягав висоти 0,2-2,5 м над середньомеженевим[8]рівнем, а при винятково високій повені – до 5 м. Потім рівень знижувався, звільняючи від води лугову терасу. Твердий стік Оскола був найбільш значним у період весняних повеней, коли струмки приносять багато дрібнозему, в інші пори року вода більш чиста.

    Після створення в 1957-1959 рр. Червонооскільського водосховища, яке заповнило долину нижньої течії ріки Оскіл, навколишній ландшафт, безперечно, дуже змінився. Було затоплено значну територію правого і особливо лівого берегів Оскола. Тільки в Борівському районі було відведено під чашу водосховища більше 5 тис.га лук, сінокосів, орних земель і лісу. Це стало причиною різкого зменшення видового складу рослин і тварин.

    Плани створення водного шляху Осколом. В 30-х рр. XXст. вченими розроблялися грандіозніплани створення судохідного водного шляху Осколом. Ось як про це писав у 1935 р. професор Д.Соболєв з НДІ геології: “Сьогодні надається велике значення розвитку водних шляхів сполучення. Проробляється проблема сполучення рік Дніпра та Дону – від р.Дніпро через Донбас в р.Дінець, потім по Осколу і далі на північний схід в р.Дон”.

    Таким чином зв’язувалися великі промислові центри – вугільний Донбас і залізорудна Курська Магнітна Аномалія, Харків та інші міста і с/г райони на території басейну, для них відкривався вихід до моря. До того ж передбачалась перспектива розширення кордонів Донбасу на північ (“проблема Великого Донбасу”) аж до Оскола, де від м.Новий Оскіл до с.Червоний Оскіл були відкриті поклади вугілля в долині ріки. Все це разом і обумовлювало потребу великого гідротехнічного будівництва на Осколі та створення по ньому водної магістралі.

    Для з’єднання Оскола з Доном передбачалося будівництво каналу через перевал – вододіл Оскола з Доном. За проектом реконструкції Укргіпроводу попередньо планувалося три варіанти виходу з Оскола в Дон через притоки Дону рр. Дівицю, Потудань і Тиху Сосну, які близько підходять своїми верхів’ями до долини р.Оскол або до приток останнього.

    Порівнюючи варіанти, кращим було визнано перехід через р.Тиху Сосну. Вона є найбільшою з розглянутих приток Дону. Починається біля ст.Волоконівка, майже безпосередньо біля долини р.Оскіл, відділяючись від останнього вузьким вододілом шириною близько 5 км і менше. З’єднувальний канал тут повинен був мати довжину менше 10 км.

    Як відомо, ці проекти 30-х рр. в силу різних причин не були зреалізовані. Як і плани будівництва гребель і двох водосховищ: Куп’янського та Рубцівського. Хоча на початку і в середині 30-х рр. по Осколу, особливо в нижній його течії, велися значні дослідження гідрологами, геологами та інженерами. До них залучалися і місцеві мешканці Борівщини.

    Червонооскільське водосховище. У 1958 р. на Осколі біля с.Червоний Оскіл Ізюмського району (за 11,8 км від гирла Оскола) збудовано глуху греблю. Так утворилося гігантське Червонооскільське водосховище[9]в Ізюмському, Борівському і Куп’янському районах Харківської області та Краснолиманському районі Донецької області. Більша частина Червонооскільського водосховища лежить саме в межах Борівського району.

    Це найбільше та найстаріше водосховище[10]на Харківщині (з 50 існуючих) і восьме за величиною на Україні з більш ніж тисячі існуючих (після гігантських водосховищ на Дніпрі – Київського, Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського та Дністровського на р.Дністер)[11].

     Гребля, яка підтримує режим водосховища, має в руслі висоту 20 м. Її водозлив розрахований на пропуск 3 тис.м³ води у секунду. Натиск води забезпечує роботу гідроелектростанції (єдиної на Харківщині) потужністю 2 тис.кВт.

     Рівень верхнього б’єфу[12]при нормальному підпорі води – 72,50 м за балтійською системою. Рівень нижнього б’єфу – 61,0 м. Найнижчий рівень спостерігається в літньо-осінню межень в серпні-вересні. Середньорічні витрати води біля с.Червоний Оскіл складають 42 м³/сек, при максимумі – 2400 м³/сек.

    Водосховище зарегулювало стік Оскола. В період весняного сніготанення воно наповнюється, а наприкінці літа рівень води, як правило, знижується. Щоправда, останні роки (2003-2006 рр.) рівень води практично цілий рік майже не коливався і тримався на дуже високій (максимальній) відмітці.

   Червонооскільське водосховище руслове з багаторічним регулюванням стоку, його початок – біля селища Ківшарівка Куп’янського району. Довжина його – близько 100 км (за останніми відомостями – 76 км), по території Борівського району – 60 км. Ширина – середня 1850 м, максимальна 4200 м у районі с.Нижче Солоне Борівського району.

    Переважаючі глибини:

~на ділянці від Сеньківського автомоста до Гороховатського автомоста ≈4,5 метри;

~від Гороховатського автомоста до села Комарівка Ізюмського району ≈ 5-8 метрів;

~від с.Комарівка до греблі ≈ 10-15 метрів[13].

    Пересічна глибина 3,87 м, максимальна – 16,5 м.

    Площа водного дзеркала – 122,6 км². Повний об’єм – 474,3 млн.м³, корисний – 438,8 млн.м³. Протяжність берегової лінії: всього – 193 км, у Борівському районі – 35 км. Береги похилі, де-не-де круті, спостерігається інтенсивна переробка крутих берегів. Правий берег водосховища крутий, місцями зі зсувами, лівий – більш похилий, прорізаний дрібними затоками. Навколо великого мосту (біля Гороховатки, де споруджена дамба) в районі звуження водосховища, на правому березі – масиви соснових лісів.

    Мінералізація води у Червонооскільському водосховищі ~ 413-488, іноді – 815 мг/л. Вода слабколужна, склад кислотного балансу – рН=6,8-7,7; сульфатів ≈ 48-136 мг/л; хлоридів ≈ 38-56 мг/л.

    Льодостав на водосховищі починається в третій декаді листопада – другій декаді грудня. Замерзання розпочинається з верхів’їв і закінчується районами з найбільшими глибинами – біля греблі і ділянками з найбільшою шириною біля с.Н.Солоне Борівського району і с.Лозова Краснолиманського району. Льодовий “панцир” дуже міцний – 30-40 см, в окремі роки до 70 см. Скресання водосховища починається наприкінці лютого – на початку квітня.

    Температурний режим прямо залежить від погодних умов клімату: літом - +20º-26ºС, восени - +7º-15ºС, зимою - +2º-4ºС, весною - +5º-20ºС.

    Використання водосховища. Червонооскільське водосховище – одне з ключових джерел системи водозабезпечення міст Донбасу питною водою. В цю систему входять магістральний канал Сіверський Донець-Донбас довжиною 132 км, ряд гідротехнічних споруд, 5 резервних водосховищ і основне регулююче Червонооскільське водосховище. Канал бере початок від водозабору поблизу смт.Райгородка і за 15 км від Донецька впадає у Верхньо-Кальміуське водосховище. Ширина каналу 2-7 м, глибина 3,5-4,5 м; проходить він водорозділом. За допомогою 4 насосних станцій воду піднімають на висоту близько 200 м.

    Екологічний стан Сіверського Дінця такий, що він не завжди, особливо в засушливий період, може забезпечити безперебійну подачу води. Тоді живлення каналу здійснюється за рахунок Червонооскільського водосховища. Спеціалісти його так і називають – “регулююче водосховище”.

    Червонооскільське водосховище використовується також для розведення та вилову промислових видів риби, зрошення с/г угідь, забезпечує водою місцеве населення[14], а також служить для відпочинку жителів як нашого району, так і мешканців Харківської, Донецької та Луганської областей. З ним пов’язані популярні туристські маршрути. Водосховищем можна подорожувати байдарками, яхтами і човнами.

    Планувалося використовувати водосховище, крім зрошення і промислового рибальства, ще для вирощування в широких масштабах свійських качок і гусей та як транспортну артерію. На початку 60-х в одній з монографій зазначалось: “Спорудженням на Осколі, в районі Червоного Оскола греблі створено зручний водний шлях між Ізюмом і Куп’янськом довжиною майже 100 км”.

     Екологічні проблеми водосховища. На сьогодні на водосховищі немає яскраво вираженого русла ріки Оскіл, воно замулене відкладеннями, принесеними з водозбірної площі в період весняних повеней. Середня кількість осадового матеріалу від півметра в низинах водосховища до одного метра у його верхів’ях.

    Водосховище евтрофне[15], значно забруднене[16].

    Водосховище в умовах зарегульованого стоку як середовище мешкання водяних живих ресурсів приходить до критичного стану. Більша його частина – це мілководдя завглибшки 2-2,5 м. Майже на всьому просторі водосховища спостерігається розмивання берега, інтенсивно йде його переробка. Штормові хвилі, висота яких іноді більше 1 м, швидко розмивають пухкі породи. Максимальна енергія прибережних хвиль перевищує 49 тис. тонн на один погонний метр берегової смуги. Для правого берега характерні численні зсуви[17]. Сьогодні потребують закріплення практично всі береги водосховища.[18]Непроточне русло з роками замулюється, береги заболочуються, заростають, відбувається інтенсивне “цвітіння” води, знищуються нерестилища, знижується кормова база придонних мешканців – екологічні проблеми збільшуються.

    Створення водосховища на Борівщині привело до вилучення з сільськогосподарського користування великих земельних площ високопродуктивних земель, переважно орних та сінокосів. Зникли під водою значні території лучних ландшафтів, близько 10 сіл району. До того ж слід урахувати, що великі площі високоякісних земельних угідь, розташованих біля водосховища, сьогодні підтоплюються й фактично випадають з с/г користування.

    Озера.Їх сьогодні на Борівщині небагато, й розміри цих озер незначні. Більшість озер (більше сотні) у свій час розташовувалися в заплаві Оскола й у 1958-1959 рр. усі були поглинуті Червонооскільським водосховищем.

    Заплавні озера, затоплені між Загризовою та Василівкою (Новоплатонівка)[19]:

Бахур (Бахтир) Великий

Кузьоне

Перекоп (Перекопа)

Бахур Малий

Кінське

Підпільне

Біле

Ладіжне

Плоське

Глибоке

Лиман Великий

Пташник

Горобцеве

Лиман Малий

Ріжок

Грузьке

Лопухове (Лопух)

Рижувате

Дігтярське (Діхтярівське)

Межове

Рябусове

Диньківське

Михайлівське

Своєводівське

Зіньківське

Мулкувате

Старе Осколище

Корніївське

Мелешкине

Стойло

Кругле

Обраменкове

Торф’яне

Кривець (Кривий)

Павлівське

Хомутець

Круглець

Паськівське

Черепашне та ін.

    Заплавні озера, затоплені між Василівкою та Боровою:

Біле

Комишувате

Мар’їне

Генівське

Кривий Ріг

Тернове

Довге

Кругленьке

Хуторище

Велізарове

Касьянівське

Тернове

Карасьове

Лиман

Чинбарня та ін

    Заплавні озера, затоплені між Боровою та Пісками Радьківськими:

Бабине

Крайнє

Сагунове

Банне

Лиман

Середнє

Бородавчине

Рівчакове

Трапезне

Духоборове

Рогозяне

Широке

Киртохівське

Тарапатине

Сахронівське

Максимівське

Прудке

 

Красне

Кирилове

Христове та ін.

    Заплавні озера були різноманітної форми, бо повторювали старе русло Оскола, і в більшості їх довжина перевищувала ширину. Вони були продовгуваті, прямі чи дугоподібні. Глибина цих озер-стариць була невелика та непостійна й становила 2-3м, рідше 4-6 м. У повінь ці озера сполучалися єриками[20]з руслом Оскола, а відокремлювалися від нього до початку липня. Поступово вони заростали та замулювалися.

    Терасні озера. Зрідка такі озера зустрічаються й зараз на Борівщині, тільки на більш давніх терасах Оскола, утворюючи іноді цілі групи. Це зазвичай неглибокі, але широкі басейни округлої або злегка продовгувастої форми, по напряму течії річки. Як, наприклад, ряд терасних озер між Загризовою та Богуславкою. Подібно заплавним, вони заростають, замулюються, поступово зменшуються і зникають. Багато з цих озер зберегли давню назву “лиман[21], що в перекладі з грецької означає “озеро”. До створення водосховища на Борівщині було шість великих озер з назвою Лиман. Себто, колись береги Оскола пишалися цілою гірляндою лиманів, які тягнулися лівим берегом вздовж його нижньої течії.

     На сьогодні залишилось лише озеро Лиман між Загризовою та Богуславкою, поруч з ним невеликі озера Граненкове, Зорене та декілька безіменних. У засушливі роки від Лиману відділяються ще ряд мілководних озерець, які оточують його як намистинки. Ще півстоліття назад це озеро було значно глибшим (до 4 м), від численних джерел вода в ньому була чиста і прохолодна навіть у спеку. Водосховище за 1,5 км на заході і велетенський Кругляківський ставок на сході прискорюють заболочення оз.Лиман біля Богуславки.

    Озеро Лиман біля села Підлиман зараз дуже заболочене та заросле очеретами. Місцеве населення сьогодні його здебільшого називає Лебединим, бо тут гніздяться лебеді. Тут же неподалік озера Коніченкове, Осикове або Качине[22].

    На північ від Борової (неподалік колишнього хутора Великі Бази) знаходиться колись велике, а зараз напіввисохле озеро Лиман. Поруч крихітні озерця Дальній Лиманець та Топильце (Ближній Лиманець). Називались вони так, бо знаходилися на різній відстані від хутора Малі Бази. Зараз Топильце дуже замулене, але старожили згадують, що раніше озеро було настільки глибоким, що топли корови, воли (звідти і така назва). В цьому озері багато джерел, що є причиною його замулення й утворення трясовини. Згадують випадок, як у роки війни в озері затонув радянський літак, бо поряд на луках був аеродром.

    Неподалік колишнього хутора Малі Бази – озеро Журавлине. Сюди щороку прилітали гніздитися журавлі, спостерігаючи за ними, місцеві мішканці й дали назву озеру. Між хуторами Великі і Малі Бази знаходилося озеро Кругле, назване так, бо мало надзвичайно правильну форму.

    Біля х.В.Бази було ще два озера – Перше і Друге, одне ближче, а друге далі від хутора. Поруч з Базами, біля хутора Підлуг, розташовувалося озеро Очеретяне  (навколо нього було багато очерету). Неподалік озера Комірка (тут у закутку нерестилася риба) й Піщане.

    До терасних озер у свій час належало й найбільше озеро всього Приоскілля – Бабине, поблизу Пісок Радьківських. До затоплення водосховищем воно лежало більш ніж за 2 км від Оскола за смугою пісків і було 2 км у довжину[23]. На озері Бабиному було два піщаних острови, і все воно сильно заростало різноманітною рослинністю. Зараз на місці цього озера велика затока водосховища, яка глибоко врізається в сушу біля Пісок Радьківських і раніше використовувалася для риборозплідників місцевим рибгоспом. Деякі сучасні видання чомусь показують і сьогодні це озеро серед найбільших на Харківщині. Площа його водозбору була 8,65 км², площа водного дзеркала – 1,32 км².

    Ще ряд невеликих озер знаходяться майже в центрі Богуславки неподалік колишньої колгоспної ферми. Місцеве населення називає їх Москалянськими.

     Дюнні озера. На боровій терасі Оскола бачимо дрібні зникаючі озера в сосновому лісі поблизу Богулавки, Новоплатонівки, Борови, Підлиману та ін. Це дюнні озера, які мають своєрідне походження. Ще три-чотири десятиліття назад їх було в декілька разів більше. Зараз ці невеличкі, круглої форми безіменні озерця – переважно воронки від бомб та підірваних складів боєприпасів. Вони – пам’ять про суворі роки війни у наших краях. Сьогодні про них нагадують тільки глибокі заболочені низини незасаджені сосною та порослі вільхою.

    Як і все живе, озера виникають, розвиваються і поступово пригасають, заболочуючись. Така сумна доля судилася озерам Березним, Бідряжому, Березівському, Берзнякам, Бомбовій Ямі, Йоновому, Двойним Куплівахам, Лозовому (Лозовенькому) та іншим, що поблизу Богуславки. Сьогодні їх уже немає, але ще три десятиліття назад у них ловили карасів, окунів та іншу рибу. Така ж доля судилася малим озерам біля Борової та Підлиману.

    Болотана Борівщині мають незначне поширення. В свій час до затоплення вони були переважно в заплаві Оскола, а зараз майже винятково належать до заплав його приток. За розмірами вони зовсім незначні, різної площі – від одного до декількох десятків гектарів. Належать до низинного типу – осокові, розміщені в основному на дні балок. Їх площа, за відомостями 1992 р. – 434 га (347 га у 80-х рр.).

    Ставки.На Борівщині більше 20 ставків антропогенного походження площею водного дзеркала 150 га. Найчастіше вони розташовані в балках та долинах річок, як правило, загачені греблями[24]. Раніше використовувалися колгоспами для штучного зрошення, водопою худоби та розведення риби. Останнім часом тільки для вилову риби.

 

Перелік ставків району (станом на 12.11.2002 р.)

Борівська селищна рада:

с.Шийківка (балка Крута)  –  5,0 га

с.Шийківка -                      –  21,3 га

с.Шийківка -                         – 7,2 га

с.Шийківка -                        –  2,2 га

Першотравнева сільська рада:

с.Зелений Гай                         – 1,1 га

с.Вишневе                               – 0,7 га

с.Борівська Андріївка

(балка Куцманівська)          – 15,0  га

Богуславська сільська рада:

с.Н.Кругляківка (р.Лозова)– 72,0 га

с.Лозова (р.Лозова)              –  6,2 га

с.Лозова (р.Лозова)              –  2,6 га

Підвисочанська сільська рада:

с.Парнувате                            – 1,0 га

с.Калинове                              – 1,5 га

с.Підвисоке                             – 2,0 га

Ізюмська сільська рада:

с.Ізюмське                           – 17,5 га

с.Червоний Став                   – 2,8 га

с.Червоний Став                   – 0,8 га

с.Новий Мир                         – 1,5 га

с.Новий Мир                         – 5,0 га

с.Ольгівка                              – 1,0 га

с.Дружелюбівка (р.Нітріус) – 5,0 га

Вище-Солоненська сільська рада:

с.Вище Солоне – р.Солона  – 37,3 га

Чернещанська сільська рада:

с.Чернещина                           – 0,6 га

с.Островське                           – 6,2 га

с.Пролетарка                          – 1,3 га

балка Яцька                            – 0,9 га

    Підземні води розповсюджені по всьому районі й з кожним роком набувають все більшого господарського значення. Борівщина відносно багата підземними водами.  Це зумовлене тим, що її територія лежить у межах Дніпровсько-Донецької тектонічної впадини, яка утворює основну частину великого і складного Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. До того ж північна й центральна частини району входить до зони підвищеної водоносності крейдяно-мергельної товщі, що проходить вздовж Оскола.

    Грунтові води – верховодка – залягають ближче до поверхні. У долинах, балках і глибоких яругах вони часто виходять на поверхню у вигляді джерел і беруть участь у живленні річок. Багато джерел у районі Гороховатки, Бахтина, Калинової, на околицях Шийківки. Місцевим жителям відомі такі джерела, як Зайчанське (неподалік Новоплатонівки), Вищесолонянське. У Богуславці (неподалік від колишньої „Сільгоспхімії”) щедро б’є джерельний ключ під назвою “Криниця баби Мелещихи”.

    Грунтові води легко добути за допомогою неглибоких викопних колодязів, а тому населення їх з давніх часів використовує. На Борівщині декілька сот колодязів.

    Артезіанські (напірні) води залягають на більш значних глибинах Їх достають за допомогою глибоких бурових свердловин. Вони мають високі питні властивості і в певних місцях витікають джерелами чи струмками на поверхню. Вода в них прохолодна, чиста, її приємно пити.

    Водоносні горизонти лежать на різних глибинах і, чергуючись з водотривкими горизонтами, містять у собі значні ресурси високоякісних вод, придатних для різноманітного господарського, а найголовніше – питного водозабезпечення. Основні комплекси водоносних горизонтів, придатних для водозабезпечення, на Борівщині пов’язані з відкладеннями крейдо-мергельної (на півночі району) та юрсько-тріасової (на півдні району) систем. Розмежовуються ці системи  відповідно по лінії Бахтин-Підлиман-Копанки.

    Крейдо-мергельний напірний горизонт досягається неглибокими (30-70 м) свердловинами, іноді фонтануючими. Дебіт[25] свердловин найрізноманітніший – від десятків до сотень кубометрів за добу: на вододілах складає 1-3  м³/год, на понижених ділянках 8-10  м³/год. Загальна мінералізація цих вод – 0,33-3,12 г/л. Вода сульфатно-гідрокарбонатного кальцієво-магнієво-натрієвого складу, відрізняється дещо підвищеною твердістю. Водоносна зона сягає на глибину до 100-120 м. На водорозділах водоносність різко падає. Вода протікає по крейдяних тріщинах, іноді збирається у вигляді потужних жил. У крейдяно-мергельній товщі місцями зустрічаються закарстовані ділянки і лінзи пісків, які також утримують воду. Цей горизонт інтенсивно використовується в Борівському районі як основне джерело питної води.

    Харківський водоносний горизонт експлуатується кількома свердловинами у східній і південній частинах району. Потужність водоносного горизонту 10-30 м, дебіти свердловин коливаються в межах 5-19 м³/год.

    Бучакський водоносний горизонт експлуатується обмеженим числом сведловин. Частіше ці води зустрічаються на півдні Борівського району. Потужність цього водоносного горизонту – 10-20 м. Дебіт Бучакських свердловин, води яких часто напірні, складає 5-18  м³/год.

    Прісні води залягають глибиною до 1000 м, глибше – зона солоних вод і ропи (розсілу).Останні представляють цікавість як промислова сировина та для лікувальних цілей.

    Мінеральні (лікувальні) води. Борівщини ще слабо вивчені. Є історичні відомості, вони мають виходи десь поблизу Гороховатки і Підлиману та в інших місцях. За народними переказами, ще в дореволюційні часи якась княгиня мала намір збудувати тут біля Оскола санаторій, бо нібито в цих місцях були відшукані цілющі води.

    Неподалік Червонооскільського водосховища дійсно знайдені джерела, вода яких має природні радіоактивні елементи. Це передусім родонові води поблизу Пісок Радьківських, де навіть планували у 70-і роки побудувати великий санаторій та лікарню, в якій би лікували грязями з Слов’янська та місцевими родоновими водами. Сосновий ліс, унікальна підземна вода, грязелікування, водосховище – все це б сприяло оздоровленню тисяч гостей Борівщини. Певні суб’єктивні фактори зашкодили реалізації цього проекту.

     Термальні води. За деякими відомостями, теплі та гарячі підземні води теж є на Борівщині. Багато мешканців Борової ще добре пам’ятають, як у кінці 60-х років у центрі села зимою із пробуреної свердловини тривалий час бігла гаряча вода (понад +80º С), поки її нарешті не законсервували. Це була родонова вода.

    Останнім часом відбувається певне зниження рівня підземних вод, це пояснюється тим, що на Борівщині пробурені десятки, а можливо, й сотні свердловин, які розконсервували напірні та самовиливні води. Відбувається поступове виснаження водоносних горизонтів. Справа в тому, що динаміка підземних вод дуже мала. Ті підземні води, які використовуються зараз, поступили у водоносні шари декілька сот або й тисяч років тому.

    За прогнозними запасами підземних вод Борівщина посідає в області одне з передостанніх місць, а за затвердженими експлуатаційними запасами – останнє. Прогнозні запаси Борівщини (на 1991 р.) складають 14,53 млн. м³/рік, а затверджені – 2,41 м³/рік. Слід думати, що такі низькі запаси підземних вод пов’язані передусім з недостатнім гідрогеологічним вивченням району, а не з реальними запасами води.

    В умовах зростаючого дефіциту води водні ресурси на сучасному етапі є одним з найважливіших факторів господарського розвитку, а чисті прісні води – цінним та усе більш обмеженим мінеральним ресурсом. Дефіцит прісних вод висуває на порядок денний реалізацію комплексу заходів щодо їх раціонального використання та всебічного збереження.



[1] Густота річкової мережі на Харківщині в середньому 0,20 км/км², а в західних районах області – майже  0,40 км/км².

[2] Водозабезпеченість жителя Харківщини менша у 15 разів, ніж у середньому по Україні, та в 7 разів – ніжче рівня світового забезпечення водою.

[3] Створення водосховища та ставків на Борівщині мало величезне значення. Негативними наслідками є: порушення гідрологічного режиму рік, різке збільшення випаровуваності.

[4] Сіверський Дінець – найбільша притока Дону (басейн Азовського моря). Довжина 1053 км. Тече Бєлгородською (Росія), Харківською, Донецькою та Луганською областями, впадає правою притокою в Дон двома рукавами в межах Ростовської області (Росія).Дінець найбільша річка сходу України.

[5] Падіння річки – різниця відміток висот поверхні води у двох  точках уздовж течії річки, розташованих на деякій відстані одна від другої. Різницю висот біля витоку і в гирлі називають повним падінням ріки. Зазвичай, вираховують падіння ріки, яке приходиться на 1 км русла.

[6] Зарегульований стік – стік, режим якого характеризується порівняно рівномірним розподілом протягом року, невеликими паводками і порівняно високими витратами у період межені.

[7] Перекат – мілководна ділянка річища (русла), яка має вигляд валу, що перетинає річище під кутом 20-30º, з пологим схилом, оберненим проти течії, та крутим – за течією.

[8] Межень – період низьких рівней води в ріці, викликаний зменшенням притоку води з водозбірної ділянки під час сухої чи морозної погоди, коли водність ріки підтримується тільки грунтовим живленням. Розрізняють зимову і літню межень.

[9] Борівська районна газета «Радянське село» в липні 1959 року під заголовком «Біля нового моря» захоплено писала: «Не впізнати тепер колишнього тихого неширокого Оскола. Його береги далеко розійшлися один від другого, утворилося велике водоймище, яке вже називають «наше море». Особливо ця назва нагадує дійсність, коли вітряна погода ганяє по водоймищу високі хвилі».

[10] Нижче Гороховатки місцеві жителі й зараз називають Червонооскільське водосховище морем, таке воно тут широке.

[11] Наше рукотворне море аніскільки не гірше, ніж Чорне! В літній день на блакитній гладіні водосховища можна побачити білосніжні вітрила яхт, довгасті силуети байдарок, десятки човнів рибалок біля Гороховатського мосту та в інших місцях. Неможливо уявити сучасну Борівщину без соснових борів і водосховища.

[12] Б’єф– ділянка водного простору, яка прилягає до водопідпірної споруди (греблі, дамби). Нижче водонапірної споруди – нижній б’єф, вище споруди – верхній б’єф.

[13]Глибина Червонооскільського водосховища приблизно така ж, як і Азовського моря.

[14] Останнім часом практично припинилися промислове розведення і вилов риби та інтенсивне зрошення полів. Вилов риби ведеться переважно зі ставків. Зариблення водосховища проводиться тільки час від часу. В 1996 р. у водосховище випущено мальок товстолобика і коропа.

[15] Евтрофна водойма – з великим вмістом поживних речовин, потужним шаром мулових відкладів з високим вмістом органічної речовини. Прозорість води невисока. Поширені водяна рослинність та планктон. Крім Червоноскільського водосховища, інші водойми Борівщини – озера та ставки– теж евтрофні.

[16] За оцінкою «Географічної енциклопедії України» 1993 р. (т.3, с.396).

[17] Особливо вони притаманні ділянкам берега між Лісною Стінкою і Хоминою та Гороховаткою і Червоним Осколом. В окремих місцях тут від крутого берега відриваються ділянки землі більше 100 метрів у довжину і декілька десятків метрів у глибину та повільно сповзають у воду, де розмиваються хвилями. У цих місцях берег покраяний глибокими і довгими тріщинами.

[18] На лівому березі водосховища інтенсивно розмивається ділянка між Пісками Радьківськими та Лозовою, в окремих місцях біля Богуславки та ін. Дерева, висаджені в свій час для закріплення берегів, підмиваються хвилями і падають у воду.

[19] Крім названих нижче, тут же існувало ще безліч безіменних озер. Велика кількість озер біля Богуславки, на відміну, наприклад, від Гороховатки, пояснюється не чим іншим, як тільки тим, що автор більш докладно вивчив перший район на відміну від другого.

[20] Єрик – 1)вузька протока, яка з’єднувала між собою лимани і стариці або зв’язувала їх з річкою; 2)виярок (улоговина) тимчасових водотоків у заплаві при розливах річки, який служив додатковим руслом.

[21] Лиман – тимчасове скупчення весняних вод у пониженнях у вигляді мілководних озер, які пересихають літом.

[22] Частіше це озеро називають Вутячим або Вутятник, бо тут гніздиться багато диких качок і воно заростає осокою. Розміри його невеликі – 100×80 м, а знаходиться за 60-70 м від Оскола.

[23] У свій час це було одне з найбільших озер Харківщини.

[24] Як бачимо за архівними документами, уже в XVIIIстолітті на лівобережжі сучасної Борівщини на притоках Оскола було багато ставків. Відомо,  що вони мають властивість постійно замулюватись. Як же їх чистили від мулу? За спогадами старожилів, у ті далекі часи і пізніше робилося це досить регулярно. Ставки підкопувалися зимою, при замерзанні мулу. Це провадилось так. Спускали воду, мул замерзав, його били на шматки, вантажили на підводи і вивозили на поля. Через кілька днів, коли знову замерзне мул, роботи повторювались. Від джерел прокопувалися канавки для стоку води.

[25] Дебіт – кількість води, яка поступає за одиницю часу з джерела, свердловини, колодязя.

 
Онлайн
Сейчас 30 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта