isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

 

1.4.Клімат

    Територія Борівського району входить до складу південно-східного недостатньо вологого теплого агрокліматичного району Харківської області, що має помірно-континентальний клімат[1]. Схарактеризуємо основні показники клімату району згідно з довідковими виданнями, атласами, архівними джерелами, відповідною літературою та спогадами старожилів.

    Особливості клімату.Порівняно з іншими районами Харківської області, клімату Борівщини притаманна найбільша ступінь континентальності, що проявляється в контрастності сезонних метеопоказників. Континентальність поступово зростає на території нашої області з заходу на схід і частково – на південний схід і в наших краях набуває практично максимальних показників.

     Температура. Так, річна амплітуда середньомісячних температур (різниця середніх місячних температур липня і січня) Борівщини становить 29,0º, хоча для більшої частини області 28,0º-28,5º, а на заході області – 27,0º. Дуже високий у районі і контраст максимальних і мінімальних температур - 80º (+40º і -40º)[2], у той час як далі на захід від Борівщини він суттєво понижується. Що цікаво, на півночі області зимові температури не такі екстремальні, як на Борівщині, а на півдні області такі самі, хоча начебто повинні бути дещо вищими[3]. Середньорічна температура Борівського району +7,5º.

    Опади. Це саме стосується й розподілу кількості опадів. Борівський район в області належить до районів з найменшою річною кількостю опадів – 450-460 мм і менше. Мінімум опадів локалізується на захід від лінії Глущенкове-Чернещина і до лінії Піски Радьківські-Лозова. Найбільше опадів випадає в районі Калинове-Гаврилівка (475 мм). Для порівняння: у Харківському і Богодухівському районах та в м.Харкові (568 мм) випадає опадів ледь не на чверть більше, ніж на Борівщині, а це дуже суттєво в агрокліматичному відношенні[4].

    Найбільша сума опадів локалізується навколо Харкова, що пов’язано з впливом Харківської промислової зони. Аерозольні викиди, виділення енергопристроями водяної пари та “острів тепла”, який формується над міським і промисловим середовищем, стимулює опади[5].

    На Борівщині має місце значне коливання кількості опадів, як це бачимо останніми роками. За будь-який місяць може випасти 30-50% річної суми опадів, але вже наступного року цей місяць може бути зовсім без опадів. Період без опадів (особливо восени) часто досягає 2-3 місяців. Себто опади, на відміну від інших районів Харківщини, випадають дуже нерівномірно, з великим відхиленням від середньорічної норми (від 260 до 450 мм). Проблема збереження вологи на полях Борівщини стоїть найбільш гостро в області.

    Борівський район має найменший в області - 0,88 - гідротермічний коефіцієнт, який характеризує суму опадів за стійкий період з температурою повітря вище +10ºС до суми позитивних температур за цей же період, зменшений у 10 разів. Цей індекс сухості, або гідротермічний коефіцієнт, наочно показує умови оптимального співвідношення тепла й вологи у багаторічному розрізі. Якщо цей індекс для області в цілому становить 1,00, а для Золочівського та Богодухівського районів навіть 1,06, у наших сусідів Куп’янського району – 1,02, Ізюмського – 1,00, то найменший індекс, після Борівщини, – 0,93 – характерний тільки для окремих східних та південних районів. Тобто, в літній період у Борівському районі найзасушливіший клімат в області. Найбільша кількість опадів випадає у червні (60-68 мм), а найменше в лютому (24 мм).

    Тут часто тривають сильні посухи. Якщо в середньому для області повторюваність років з інтенсивною атмосферною посухою становить 50%, Богодухівського, Золочівського та інших районів – 30%, то для Борівщини він становить аж 70%. Жоден з районів області так не потерпає від посух, як Борівський. У теплий період (квітень-жовтень) у районі випадає тільки 300 мм опадів, що явно недостатньо. На формування балансу вологи та зволоженості території безпосередньо впливає відносна вологість повітря. В посушливі роки влітку вона знижується до 10-20%.

    Вітри.Напрям вітрів міняється мало. З жовтня по квітень переважають вітри східного і південно-східного напрямів, а в теплу пору року (з травня по серпень) – західного і північно-західного напрямів. Найбільша швидкість вітру (15 м/сек) спостерігається в лютому, найменша – в липні. Середньорічна швидкість вітру над територією Борівщини становить 5-6 м/сек, це ледь не вдвічі вище, ніж у середньому по Україні.

    Повітря, яке приходить на Борівщину з Атлантичного океану (Азорський антициклон), приносить із собою життєдайну вологу, а взимку разом з опадами і тепло. Повітря з Північного Льодовитого океану (Сибірський антициклон) навіть влітку може принести заморозки, а разом із ними сонячну й безхмарну погоду. Дуже сухим, влітку гарячим, а взимку морозним є вітер зі сходу з Прикаспійських степів.

   Агрокліматичний район. Борівський район входить до південно-східного степового агрокліматичного району, для якого характерна найбільша сума ефективних температур (2850º-3000º), тривалий безморозний період (160-175 днів), мінімальна кількість опадів, часте повторення посушливо-суховійних явищ. Ці умови сприятливі для вирощування теплолюбивих і  засухостійких кільтур (пізні сорти кукурудзи, овочі, баштанні, ранні сорти винограду). Тут суттєво зростає, порівняно з іншим районами області, роль зрошувальної меліорації, без якої в цій зоні екстремального землеробства не обійтись. Такий тип клімату є сприятливим для здоров’я.

    До південно-східного степового району повністю входить тільки Борівський район; Куп’янський, Ізюмський, Балаклійський, Зміївський та Чугуївський райони – тільки частково.

   Сезони року. Зима. В народі прийнято вважати початком зими той період, коли вся земля вкривається снігом. Проте правильніше за початок зими вважати ту пору, коли починаються стійкі морози, промерзає верхній шар землі, рослини, скинувши пожовклий лист, припиняють ріст, в озерах і ставках замерзає вода. А через деякий час ляже і перша снігова ковдра.

     Зимовий період року (з середньодобовою температурою повітря нижче 0ºС) на Борівщині триває 119 днів, з 19 листопада по 18 березня[6]. Протягом цього часу характер зими неодинаковий. Вона поділяється в наших краях ще на 5 періодів:

    1)Зазимок – період безсніжної замерзлої землі, чорних, безмовних лісів.

    …Ліс притих. Навіть лист, побурілий та примерзлий, не шелестить під ногами. На Червонооскільському водосховищу вітер гонить хвилі холодної темної води, не даючи морозу скувати її. Та ось видалася тиха морозна ніч. Заспокоїлись хвилі, і враз вода взялася льодовою кіркою. Вона ще не товста, півсантиметра, та й цього досить, щоб вже не дати розбурхатися хвилям[7]. Їм уже не бути до весни. Тепер тільки пронизливий вітер гонить по льодовій гладі побурілий лист, вихоплений з прибрежного лісу.

    2)Центральний зимовий період – глухий період з шаром снігу повсюди.

    …Дні похмурі, сірі. З неба сипле і сипле снігом. Буває, видається і сонячний день, та сніг під його косим промінням уже не розтає. 22 дні триває він – цей найглухіший, мертвий період зими, з 19 грудня по 9 січня.

    Великі інеї та паморозі вкривають усе. Тільки вітер часто лишає на поверхні снігового покрову свої сліди – наструги. Це типові дюни пустелі, тільки у мініатюрі і навіяні не з піску, а з снігу. Вдень на недовгий час визирне сонце – заблищить, заіскриться снігова далечінь.

    Інколи тихі морозні дні змінюються хуртовинами. Розгуляється вітер вночі – крутить сніг вгорі, рве з землі – позаносить стежки і дороги. У глухому сосновому лісі сніг завжди лежить рівним товстим пухнастим покривалом, вітри сюди не проникають.

    3)Період зимових відлиг та великих морозів – період різких змін погоди. Хоч за календарем це середина зими, життя природи уже віщує наближення її кінця.

    Ось раптово вигляне сонечко з-за товстих нагромаджень хмар. Тихо дмухне вітер з заходу чи південного заходу – спаде мороз, не рипить сніг під ногами, розм’як, посірів – відлига. Сніг злягається, темнішає, осідає. Чорніють ліси і посадки в полях. На поверхні снігу часто з’являється льодова кірка.

    У великі відлиги темнішає лід, він вкривається великими калюжами талої води. Тала вода збирається і по низинах на полях. Чути каркання круків, крик ворон, граків та галок.

    4) Капельник – період, коли й мороз на дворі, а сонце пригріває так, що капає з дахів.

    …Ранок видався морозний. Ясний. Піднялося сонце вище, пригріло, і з даху впала перша крапля. Почався четвертий період зими – капельник. Він найкоротший – триває всього 11 днів, з 9 по 19 лютого.

    В полі, а особливо в затишку, сонячне проміння пронизує товщу злежалого снігу, який з кожним днем стає все пористішим – з’являються тонесенькі трубочки, проплавлені промінням.

    У сонячні безхуртовинні дні серед пташиного населення зовсім весняний настрій. Галки і ворони кричать бадьоріше.

    Сонце ховається за хмари вже рідше. Проміння його рівніше і тепліше. Від цього сніг вкривається льодовою дірчастою кіркою.

    Під дахами людського житла все більше зростають ряди бурульок. Вдень навіть на морозі з них весь час капає. Вночі в цей період бувають найлютіші морози. А на ранок розгуляється люта хуртовина, снігопад, понаносить непролазні намети снігу на околицях села, на узліссі. Зрівняє снігом усі балки та ярочки. На річках та озерах позамерзають усі ополонки, поверх льоду нанесе багато снігу. В цей час буває найбільша товща льоду.

    Льодова кірка лежить у товщі снігу кількома шарами – свідчення частих відлиг.

    5)Граківник (з 19.02. по 18.03. – 20 днів) – період перших проталин на горбках, перших купчастих хмар, перших прилітних граків, передвесняної пісні вівсянки-жовтобрюшки.

    Назва цього періоду пов’язується з прильотом граків. У нас зимують північні граки, а місцеві граки у цей час повертаються з півдня. Коли прилітають місцеві граки, то в народі вважають, що вже почалася весна.

    Граки повертаються на Борівщину 8 березня, найраніше  в Харківській області. До інших районів вони прилітають тільки через декілька днів, а то й більш ніж через тиждень (на півночі області). Приліт граків, як правило, збігається з середньою датою зруйнування стійкого снігового покриву.

    Майже відразу граки починають будувати свої гнізда. Вони обламують тонкі гілки дерев – летять на землю уламки. З недобудованого гнізда, хазяїн якого на хвилину вилетів за новим прутиком, сусід уже тягне готовий “будівельний матеріал” – так починається сварка. Над високими гіллястими деревами зчиняється неймовірний галас.

    Проталини з’являються на переораних з осені полях, на горбках, по краях дороги і в інших місцях, де снігу менше.

    Ліс потемнів. Намокла, потемніла кора на стовбурах, сучках, вітах. Сніговий покрив полів вдень тане, а вночі на ньому утворюється льодова кірка. Наступного дня сніг тане ще більше.

    На горбках, у затишку, де сонячне проміння розтопило сніг, крізь дірчастий льодок пробиваються перші проліски. Засиніли їх бутони, але вони ще не розкривались, не цвітуть. Через декілька днів ввійде у свої права весна.

    Та повернемося на мить назад і дамо коротку характеристику зимовому періоду в Борівському районі в порівнянні з іншими районами області. Отже, середня температура січня на Борівщині –7,4º (за іншими відомостями – -7,9º). Стійкий сніговий покрив існує всього 85 днів і менше, це найкоротша тривалість серед районів області. Характерна вона, крім Борівщини, ще тільки для Ізюмського та Близнюківського районів, а в усіх інших районах сніг лежить 100-110 днів. Слід зазначити, що цей показник у районі дуже мінливий від року до року. В окремі роки постійного снігового покриву немає.

    Найбільша висота снігового покриву із середньої максимальної не перевищує 14 см. Нерівномірність снігового покриву в районі та повне його зникнення при відлигах негативно впливає на врожай озимих культур. Середня багаторічна дата утворення і зруйнування стійкого снігового покриву: 20 грудня – 8 березня. Зимова кількість опадів у середньому близько 35 мм протягом одного місяця. Це приблизно 20-25% річної кількості. Опади випадають у вигляді снігу, але буває, що й у вигляді дощу та крупи.

    Взимку при сильному вітрі і великих снігопадах у нас панують завірюхи. Дехто, напевно, пам’ятає січень 1979 р., коли сильні завірюхи тривали декілька днів підряд. Тоді випало багато снігу і вітер мав велику швидкість. Великі хуртовини були в 40-і та 60-і роки.

    Середня глибина промерзання грунту 52-76 см, хоча може в окремих місцях досягати і 160 см. Найменша глибина промерзання грунту в лісі, а найбільша на оголених схилах. Бувають тріскучі морози. Слід мати на увазі, що для району протягом зими характерні часті відлиги, іноді настільки інтенсивні (до 30 днів), що поверхня землі повністю звільняється від снігу. В цей час випадає мокрий сніг і утворюється лід на дорогах – ожеледь, тривалість якої коливається від кількох хвилин до декількох днів. Повторюваність років з льодовою кіркою (настом) досягає 10-20%. Вірогідність вимерзання озимини коливається від 10 до 30%.

    Отже, зима на Борівщині – з різкими коливаннями погоди, малосніжна, переважає хмарна погода.

    Весна – ранок року, його найпрекрасніший період, характеризується переходом середньодобової температури через 0ºС в бік потепління. Це трапляється на Борівщині 19-21 березня. В окремі роки ці строки можуть зсуватися на 8-10 днів в обидва боки. (У 1987 р. весна наступила пізніше на 14 днів.) Майже два місяці в наших краях продовжується це свято природи – свято теплого проміння, свято квітів.

    Характер весни у нас з року в рік міняється. В цей період часто дуже нестійка погода, до того ж у другій половині весни нерідко бувають весняні суховії – вітер південно-східного напряму, який дуже висушує грунт. А в травні іноді спостерігаються різкі похолодання. Перші та останні весняні заморозки спостерігаються з 5 квітня по 23 травня (дуже рідко – 31 травня). Понижена частина Борівщини – долина Оскола – частіше зазнає заморозків.

    За інтенсивністю та тривалістю танення снігу виділяють весну теплу та дружну (танення триває 5-6 днів); затяжну та холодну (до 20 днів); з повторним таненням, коли танення чергується з морозними періодами. Для нашої місцевості характерні всі типи, найчастіше буває останній. Пересічна тривалість сніготанення 8-16 днів.

     Для більшості з нас прихід весни сповіщають приліт шпаків і перша пісня польового жайворонка. Скрізь повіяло теплом: у полі, в лісі. Найраніше в області саме на Борівщині з’являються сходи ярого ячменю – 24 квітня. У сусідів – Куп’янському та Ізюмському районах – тільки 26 квітня, а на півночі області – аж 4 травня. Сходи ярового ячменю збігаються з закінчення садіння картоплі та посівом столового буряку.

    Знову ж таки, найраніше на Харківщині в Борівському районі з’являються і сходи цукрового буряку – 4 травня. Так ще тільки у Ізюмському районі, а у всіх інших районах – на 2-8 дні пізніше. Сходи цукрового буряку  показують, що треба сіяти просо, гречку, садити огірки. Зрозуміло, що найраніше в області в Борівському та Ізюмському районах зацвітає бузок – 6 травня. У цей час слід садити баштани та розсаду помідорів.

     Як і інші пори року, весна у нас поділяється на чотири періоди:

    1)Льодохід та приліт птахів. Починається цей період прильотом та першою піснею нашого співця полів – жайворонка, прильотом шпаків, льодоходом, зацвітінням перших лісових квітів – пролісків та гусячої цибульки, початком руху соку в берези. Триває цей період на Борівщині 18 днів і закінчується, коли зацвіте ліщина. Кінець періоду – 5-7 квітня.

    Вдень і вночі над долиною Оскола, над лісами правобережжя та борами і степами лівобережжя летять зграя за зграєю птахи – перші вісники весни. Гуси – косяками, качки, кулики – зграями, орли та шуліки – поодинці або ланцюжком, слід у слід, поспішаючи у свої рідні краї, в місця гніздування.

    Всі ці птахи летять не цілу добу і навіть не весь день, як думає дехто. Лише годину-дві, залежно від своїх сил, знаходяться вони в польоті. А останній час – годуються, відпочивають, щоб, набравшись сил, другого дня знову піднятися і прямувати далі на північ, у рідні краї, туди, де кожен з птахів народився і виріс.

    Наступ тепла на холодні простори йде з швидкістю 40 км за добу. А за ним таким же суцільним фронтом просуваються, годуючись, і птахи в північному напрямі.

    За 18 днів першого періоду весни в ліс прилітає більше 20 видів співочих птахів. Весняних голосів стає безліч, весь ліс забринить таким багатоголосим концертом на честь весни, що розібратися в цьому зовсім нелегко.

    Всі співають – весна прийшла, прийшла пора нових турбот, нового життя.

    2)Період цвітіння верб (на Борівщині – з 5.04. по 25.04. – 19 днів). Розтає останній сніг на узліссях, по ярках і балках. Верба вкрилася жовто-блакитними пухнастими кульками та квітами-щіточками.

    Ліс ще безлистий, але бруньки вже набубнявіли. Лише поодинокі берези, верба та вільха почали розгортати листочки. Зацвіли тополі. Кінчається цей період, коли зацвіте терен і повністю пролетять над Борівщиною гуси.

    3)Період зазеленіння лісу (на Борівщині – з 26.04 по 5.05. – 10 днів).

    Вже в перший день усі дерева та кущі з прозорих та світлих перетворюються в яскраво-зелені – з найрізноманітнішими відтінками зеленої фарби. Починають цвісти чистотіл та кульбаба. Середньодобова температура повітря піднімається вище +10°. Стає зовсім тепло. Зацвітає береза та смородина.

    Мокрі балки та долини наших малих річок зазеленіли, вкрилися килимом квітучої калюжниці. Лише на Червоноооскільському водосховищі видно старі пожовклі рогози та очерети – весна тут починається пізніше.

    Зацвіли перші яблуні.

    Цілу добу, а особливо ранком та ввечері чути чарівне тьохкання солов’я. В прозорій блакитній вишині над полями чути ще жвавішу пісню жайворонка.

    В очеретах на водосховищі та по ставках і озерах знаходять собі притулок крижні, чирки, лиски. Вони вже почали гніздуватися. Масові пісні птахів у лісах. Поява хрущів (майських жуків).

    4) Період цвітіння садів (на Борівщині – з 5 по 15 травня – 10 днів).

    Цвітінням жовтої акації та переходом середньодобової температури повітря через +13° в бік потепління починається в нас цей період.

    Найпрекрасніше явище цього періоду – цвітіння садів. Море білого цвіту надовго залишається в пам’яті. Справді чарівними стають краєвиди Пісок Радьківських, Гороховатки, Калинової, Богуславки та інших сіл району. Білі, як молоком облиті сади, в зелені лісових хащ правобережжя Оскола яскраво біліють острівці: це стоять в пишному білому вбранні дикі груші та яблуні-кислиці, біла пахуча черемха. Озимина на полях почала колоситися.

    До середини травня продовжується на Борівщині це свято природи. Як тільки зацвітуть конвалії в лісах на правобережжі Оскола, покриються білими свічками квітів каштани у центрі Борової та навколо Богуславської школи, а  розкішними запахами акації в лісопосадках наповниться повітря – скінчилася весна, починається літо. Морем зелені і квітів кінчається весна.

    Літо починається з моменту переходу середньодобової температури через +15º, що припадає в Борівському районі десь на середину травня. Літо триває в нас до 130-140 днів, тобто до середини вересня. Чотири з половиною календарних місяці, більше третини року, припадає на цей період найвищого розвитку життя. Взагалі-то в нас у районі тривалість теплого періоду складає 246 днів. Вегетаційний період (тобто період розвитку рослини) триває 207 днів, з 5 квітня по 29 жовтня. Період з температурою вище +10º  – 170 днів.

    Борівський район є одним з найспекотніших районів області. На кліматичній карті Харківщини ізотерма липня +21,5º охоплює винятково тільки Борівський район, а в інших районах дещо прохолодніше. Найтеплішим періодом літа на Борівщині є друга і третя декади липня та перша декада серпня (відповідно +21,5º; +21,8º; +21,5º). За багаторічними спостереженнями, найвища температура повітря +40º спостерігалася в липні. Зате опадів у районі в цей час випадає недостатньо, до того ж їх режим нестійкий, що ще більше посилює негативні наслідки.

    Зливові дощі не часті, але вони бувають дуже інтенсивними (як останніми роками). Інколи за раз випадає більше місячної норми. Вода не встигає проникати глибоко в землю і бурхливими потоками мчить у пониження місцевості, змиваючи при цьому грунт, вимиваючи посіви, замулюючи городи. Такі опади, як відомо, малоефективні, так як більша частина вологи непродуктивно втрачається на стік і тільки незначна її частина залишається в грунті.

    Великим теплоакумулятором для нашої місцевості виступає Червонооскільське водосховище, яке певною мірою знижує температуру та збільшує вологість у літній період.

    Вітри при літніх суховіях[8] можуть досягати значної сили і пошкоджувати сільськогосподарські культури та навіть видувати поверхневі шари грунту (пилові або чорні бурі[9]). Пилові бурі тривають від чверті години до кількох днів.

    Початок цвітіння білої акації в Борівському районі припадає на 4 червня, воно збігається з кущінням та виходом у “трубку” ярої пшениці та ячменю. Липа на Борівщині теж цвіте 4 червня, в цей же час цвіте гречка та настає молочна стиглість озимого жита. Воскова стиглість озимої пшениці, ярого ячменю та кукурудзи настає: 30 червня – пшениці, 4 липня – ячменю, 26 серпня – кукурудзи. Зрозуміло, що всі ці явища відбуваються на Борівщині найраніше в області.

    Літо на Борівщині поділяється на чотири періоди:

    1)Період цвітіння луків.

    Перехід від весни до літа в природі малопомітний. Коли відцвітає бузок, а шипшина починає зацвітати, коли середньодобова температура перейде через +15º у бік потепління, – оце і буде початком літа. Перший період літа продовжується на Борівщині більше 30 днів і триває ледь не до кінця червня.

    З початку червня починається сінокіс. Замість моря різних квітів на луках ми побачимо копиці, а потім і стоги запашного сіна біля садиб.

    2)Липовець – триває на Борівщині недовго – 12-14 днів і завершується на початку липня. Називається цей період так тому, що за старим стилем в центральній Україні в цей час цвіла липа. На нашій же території за новим стилем липа відцвітає ще в першій декаді червня.

    У цьому періоді середньодобова температура в Борівському районі піднімається від +19º до +20º. З кожним днем все менше пташиних голосів. Поступово стихає в полі пісня жайворонка. Замовк і деркач на луках. Тепер лісову і польову тишу порушують лише коники, які в цей період починають власну своєрідну музику – тріскотню.

    На пустирях, вигонах, на схилах балок, на ділянках цілини зацвітають пахучі квіти коров’яка, або ведмежого вуха. На луках теж видно високі стебла кінського щавлю. Достигає смородина. В цей час найбільший медозбір.

    3)Жнивник – триває на Борівщині 26-28 днів і завершується на початку серпня. Починається, коли зацвіте пижмо і цикорій, зачервоніє лист у черемхи, поспіє малина та середньодобова температура повітря перейде через  +20º в бік потепління.

    25 липня вважається днем середини літа, яке настає одночасно по всій Європі, навіть на Новій Землі в Льодовитому океані. Починаючи з цього дня, температура почне знижуватися, тепло відступати з півночі на південь.

     Хліба вже, як правило, скошені, частина стерні переорана. А обабіч стоїть, мов ліс, лан золотисто-жовтих соняшників або темно-зеленої кукурудзи. Далі – запашні поля гречки.

    4)Озиминник (близько 40 днів на Борівщині) – зветься так тому, що в цей час сіють озиму пшеницю. Мине кілька днів – добре, коли теплих і дощових, –  і зазеленіють рівними рядочками їх ніжні сходи.

    Поступово літня спека спадає, минає. Спочатку вдень це майже не помітно, зате добре відчувається вночі. Температура повітря вдень може досягати +30º і вище – це так звана “серпнева спека”, а вночі впасти до +10º і нижче. Ранком після такої холодної ночі густі молочно-білі тумани заповнюють річкові долини, луки, стеляться над озерами і балками. І хоча сонце пригріває, туман ще довго не розсіюється. Прохолодні серпневі ночі, ранкові тумани, достигання ягід ожини – це прикмети, що літо в нас уже минає.

    Найбільш примітним явищем природи в цей час вважаються так звані “горобині ночі”. Це грозовий обложний дощ, який триває всю ніч.

    Ледь не щодень холоднішає вода у водосховищі та ставках.

    Осінь на Борівщині настає з переходом середньодобової температури через +15ºС, у цей час (14 вересня) змінює забарвлення листя липи. Листя багатьох дерев з зеленого перетворюється у різнокольорове. Триває осінь трохи більше 70 днів.

    У Борівському, Близнюківському та Барвінківському районах осінь наступає найпізніше. На півночі Харківської області осінь наступає на початку вересня, а у нас – аж у середині цього місяця. Початок осені досить сонячний, кількість сонячних днів така, як улітку.

    Перші осінні заморозки починаються: на грунті – 19-23 вересня, в повітрі – 2-5 жовтня і тривають до 8 листопада. Осінь у нас відрізняється значною сухістю, особливо вересень і жовтень, і порівняно невеликою хмарністю. Ймовірність посухи на Борівщині в цей період становить 80-100%.

    Осінь роподіляється на три періоди:

    1)Жовтенник (на Борівщині – друга половина вересня) – зветься він так тому, що листя на деревах та кущах жовтіє та червоніє – це осіннє забарвлення листя. Відлітають птахи на південь, а до нас прилітають з півночі, які будуть тут і зимувати. Перші зграї пролітних гусей.

    2)Листопаденик (на Борівщині – майже весь жовтень) – характеризується масовим перельотом птахів та першими морозами. У лісах правобережжя наступає справжня золота осінь. Різнокольорове листя тремтить від найменшого подиху вітру. Яскравим килимом вкрита земля. Йде збирання кукурудзи на зерно. На городах закінчується збирання буряків, капусти.

    Після дощів і нечастих заморозків у жовтні наступає “бабине літо” – теплі, безвітряні, сонячні дні, а ночами стеляться холодні тумани.

    3)Передзимок (на Борівщині – кінець жовтня – дві перші декади листопада).

    Мрячить холодний дощ. Земля вкривається бурим листям, частішають заморозки, іноді випадає сніжок... Так непомітно знову настає зима – нове коло в житті природи.

    Таким чином, Борівщина щодо кліматичних сезонів характеризується найдовшим на Харківщині літом (тривалістю 130 днів), осінню та весною по 60-70 днів та найкоротшою зимою – не більше 110 днів.

    Стихійні явища.Крім вищезазначених стихійних природних явищ (зливи, хуртовини, ожеледь, заморозки, суховії та пилові бурі), на Борівщині ще бувають посухи, урагани, град, вихор, гроза та зрідка кульова блискавка й полярне сяйво.

    Посухи, як правило, повторюються через 2-3 роки і завдають чимало збитків сільському господарству району. Посухи спостерігаються навесні, влітку і восени. Найбільша посуха була у 1946 році. Тоді вона тривала в районі більше 90 днів і згубила практично весь урожай.

    Найпотужніший ураган трапився над територією краю в жовтні 1969 року. Сильний штормовий вітер прокотився Борівщиною зі швидкістю 100 км/год, зруйнував житлові будинки, зніс дахи на тваринницьких фермах, повалив дерева, стовпи.

    У 1944 році ураган у Богуславці на станції “Колгоспна”з великою силою покотив 60-тонний вагон і перевернув його в тупику. З корінням повиривав старезні дерева біля залізниці та повалив стовпи.

    Улітку 2003 р. ураганний вітер наніс збитки в селах Гороховатка і Бахтин: позносив дахи на тваринницькій фермі та деяких будинках, поламав дерева, порвав дроти на лінії електропередач та ін.

    Надзвичайно сильний снігопад і завірюха лютували декілька днів на території району й області в січні 1970 року. Тоді в багатьох місцях снігові кучугури та замети на Борівщині піднімались до п’ятиметрової висоти, досягаючи верхівок телеграфних стовпів.

    Особливо важке становище склалося на трасі Куп’янськ-Ізюм. У межах району в сніговому полоні на цій дорозі опинилися десятки автомобілів, близько 100 чоловік. Їх життю загрожувала небезпека. В місця скупчення автомашин була направлена техніка дорожного відділу та колгоспів: роторні снігоочищувачі, бульдозери, автогрейдери, трактори.

    Десять днів вдень і вночі йшла боротьба зі стихією: прокладалися об’їздні шляхи, визволявся транспорт з-під снігу, підвозилося гаряче харчування та пальне, відправляли людей в безпечні місця.

    Грозаі удари блискавки час від часу наносять велику шкоду,  навіть гинуть люди[10]. Влітку 2003 р. у сусідніх з Борівщиною Куп’янському й Ізюмському районах блискавка вбила декількох чоловік.

    Злива, яка запам’яталася багатьом місцевим жителям, трапилася в влітку 1964 року. Вона йшла суцільною стіною 2-3 години. Була старашенна гроза. Багато городів тоді повиносило, змило поля. В Богуславці й у інших місцях вода йшла навіть через залізницю. Потоки води несли сіно, вулики, колоди, курей.

    Кульова блискавка– найдивовижніше явище природи. Ця мініатюрна блискуча кулька не завжди мирна. Так, 3 вересня 1996 р. у Богуславці в будівлі Сулими О.І. розірвалася кульова блискавка. Було це вночі під час сильної бурі з громом і зливою. Коли вже всі спали, пролунав ряд оглушливих вибухів, після яких певний час у хаті чулося потріскування електричних розрядів. Блискавка влучила в телеантену, сильно пошкодивши її, спалила електропроводку, телефон, заварила ніби зварювальним апаратом залізні ворота та вибила поруч велику яму в асфальті. Виходячи з кімнати, кульова блискавка пропалила отвір у залізобетонній плиті на стелі, аж шпалери попадали зі стін.

    Полярне сяйво – досить рідкісне явище, але зрідка траплялося в нашій місцевості як у минулому, так і тепер. За свідченням очевидців, здебільшого являється на короткий час і слабо виражене, хоча, як засвідчують літописи та давні докумети, буває й навпаки.

    Так, давньоруський літопис “Повість минулих літ” оповідає, що під час битви руських князів з половцями 27 березня 1111 р. на річці Сальниці поблизу Ізюма спостерігалося величне полярне сяйво (“бысть столп светел, огнен вельми от земли до небеси”). Його спалахи половці сприйняли за вершників, які носилися в повітрі й допомогали русичам. Коли запитали полоненого (“колодника”), як “многое множество” половців не змогло встояти проти малочиселенної руської раті й швидко повтікали, той відповідав: “Как можимо битися с вами? А друзки [інші] ездяху верху вас в оружии светли и страшны, иже помогаху вам”.

    Інші літописці теж час від часу повідомляють про полярне сяйво в наших краях:

  • Знамение бысть на небеси месяца января 29 по 3 днии, аки пожарная заря от востока и юга и запада, и севера, и быть тако всю ночь светло, аки от луны светящася”  (1101 р.).
  • В сие лето видеша на небе свет, яки бы небо отверзто” (1277 р.).
  • Стояху убо в нощи на воздухе яко полк воинский на полудина и на полунощие” (1291 р.).
  • …аки столпы бяху по небу и небо чрьвино беаше, аки кроваво, от того же и снег по земли видяшеся, аки кровию полит” (1370 р.).
  • …четверо огнистых людей на огнистых облаках видны были” (14 жовтня 1541 р.).
  • Февраля 4 против 5 в ночь 1 часа великие знамена на небеси были от восходу до заходу кровоогненная дорога, а от полуночи светлость великая и тое тривало до полунощи” (1730 р.).

    Метеоритний дощ, комета, затемнення сонця – надзвичайно рідкісні явища.

     Мешканець с.Богуславка Шаповалов Є.І. спостерігав метеоритний дощ поблизу с.Лозова на полюванні в 70-х рр. XXст. Бачив, як під час дощу, неподалік у глинище, що в яру, вдарив вузький сніп метеоритів. Наступного дня прийшов на це місце і відкопав у глинищі невеликий світло-коричневий камінець оплавленої форми. Він зберігається в нього дотепер.

 Часткові затемнення сонця доводилося, мабуть, спостерігати всім – про них заздалегідь широко повідомляють засоби масової інформації. Повне ж затемнення досить рідкісне явище, про нього дізнаємося з історичних джерел, відомості яких охоплюють й нашу територію.  

  • Так, літописець Сільвестр повідомляє про затемнення Сонця в 1115 р.: “Погибе солнце и бысть яко месяц, его же глаголют невегласи: снедаемое солнце”.
  • Про комету в 1065 р. літопис “Повість минулих літ” свідчить наступне: “На Западе Звезда великая, с лучами какбы кровавыми, с вечера выходившая на небо после захода Солнца, и так продолжалось 7 дней”.
  • Літопис 1091 р. про комету: “…спаде превеликий змей от небес”.
  • В 1144 р. літописці відмічають велике вогняне коло, яке летіло і залишало слід “в образе змея великого”. Спостерігалася ця комета в денний час, а потім зникла.
  • В 1202 р.: “Тое зимы были знамения многи на небеси… В 5 часу ночи потече все небо и стало красным как кровь”. Сніг на землі уявлявся таким червоним, нібито кров, яка пролилась. Всіх опанував невимовний жах. Вважали, що наступив кінець світу.
  • Через рік, у 1204 р., знамення повторилося, але уже у вигляді псевдосонця: “…се паки знамение велие, явись на небеси 3 солнца на востоце, 4 на небеси на западе, и посреди небо, аки месяц велик, подобен дузи. И стояху знамения от утра до полудни”.
  • В 1222 р.: “Сие же зимы видна была комета, звезда без сияния, от которой луч, яко хвост протягался к полудии. Она всходила по захождении солнца …величьственнее паче иных звезд. …И пребысть тако 7 дни и по 7 дни явися лучи от нея к востоку, пребысть тако 4 дни, и невидима бысть».
  • В 1403 р. псевдосонця: «…явишася яки три солнца, от них же исхожаху лучи сини, зелены, багряны, яки дуга …явися крест велик зело посреди луны и стояв с полчаса”.
  • Як повідомляє Літопис Самовидця, в 1681 р., 15 грудня, вночі в 4 години на небі з’явився “столп светел на самом зимнем солнечном заходе и поиде по небеси к летнему солнечному заходу и не дойдя до летнего заката, изошел весь и не стал его ничего в пятом часу ночи”. Явище повторилося вночі 16 грудня: “…было тако же как прежде, а не стало в 6-м часу ночи”.

Подібні явища в давні часи сприймали з пересторогою: “Знамения ведь на небе со звездами, или с солнцем, или с птицами, или с чем иным не к добру бывают, но знамения эти ко злу бывают или войну или голод или смерть предвещают”.

     Мікроклімат.Слід указати на певні мікрокліматичні відмінності на території Борівського району, які формуються під впливом глибоко розчленованого рельєфу, близькості лісу та особливо Червонооскільського водосховища. Останнє кардинально впливає на кліматичні умови всієї нашої місцевості.

    Новий тип мікроклімату Борівщини сформувався саме зі створенням місцевого водосховища. Навколо нього відбулися значні зміни клімату. Передусім, різниця в інтенсивності денного нагрівання та нічного охолодження водойми і прилеглого суходолу влітку зумовлює розвиток місцевої (бризової) циркуляції, веде до зменшення сум опадів, але знижує навколишню температуру.

    За спогадами старожилів, до створення водосховища літо було набагато спекотнішим, а зима холодніша, ніж тепер. (“Літом спека така, що спали тільки на глиняних долівках. А в січні-лютому морози шпарили, що я тобі дам. Бувало, вдень сонце, підтає, а вночі мороз, як ушкваре, аж тріщить усе”.)

    Масова меліорація в свій час теж створила умови для зменшення температури повітря і грунту та підвищення їх вологості протягом вегетаційного періоду. Різниця температур між полями, лісами і водосховищем пересічно коливається від 0,5º до 8º та призводить до місцевої циркуляції.

    Слід звернути увагу, що сніг раніше випадає і довше лежить на сході Борівщини (Шийківка-Чернещина), бо ця місцевість значно вища.



[1] Клімат – багаторічний режим погоди, який з великими коливаннями утримується в даній місцевості протягом тривалого часу (століть, тисячоліть). Слід зазначити, що останніми десятиліттями в окремі роки у нас на Борівщині спостерігаються значні відхилення більшості параметрів кліматичних характеристик від середніх багаторічних. Усі помітили, що сезонні зміни погоди зсунулися майже на місяць: пізніше настають весна і літо, осінь прихоплює частину зими.

[2] Найнижча температура в Україні-42º – на сході та в гірських районах Карпат, а на Землі – -89,2º в Антарктиді. Найвища температура в Україні становить +42º на південному сході та півдні, а на Землі - +58,8º у Сахарі.

   Наведені тут мінімальні і максимальні температури офіційно зареєстровані на Борівщині, хоча, за деякими відомостями, спека в нас буває й до +48º.

[3] Недарма дехто вважає Борівщину „полюсом холоду і спеки” усієї Харківської області. Подібний клімат тільки на Луганщині, навіть у близькій спорідненій Донеччині клімат помітно м’якіший.

[4] Середня кількість опадів в Україні 700-750 мм, на заході республіки значно більше, на південному сході – 200-350 мм. Такий розподіл опадів є наслідком панування у пд.-сх. районах антициклонів, що приходять зі сходу, а у пн.-зх. – циклонів атлантичного походження.

[5] Видно, недаремно наші сільські люди, слухаючи прогноз погоди, жартують: «От знову передали, що містами дощі, а у нас у селах усе посуха», при цьому підміняючи слово «місцями» на «містами». Насправді так воно і є.

[6] В околицях Харкова зима починається 16 листопада і закінчується 20 березня. Повних чотири місяці, 125 днів триває тут ця сувора пора року. Як бачимо, на Борівщині зима  коротша на цілий тиждень.

[7] Саме в цей час виходять на лід найзапекліші рибалки-мотильщики, яких тутешні мешканці осудливо називають самоліквідаторами, бо їх багато гине на тонкому льоду.

[8] Суховій – сухий гарячий вітер, що характеризується швидкістю 5 м/с і більше при температурі не нижче +25º та низькій вологості повітря (до 30%). Тривалість цих вітрів на Борівщині 1-2 дні, іноді до 20-30 днів. Під час суховію різко зростає випаровування та засихання рослин при недостатньому зволоженні грунту. Це призводить до пожовтіння листя, запалу зерна, пошкодження рослин і зниження врожайності с/г культур. В цей час трапляються вітри, що набувають напрочуд потужної сили. Гаряче континентальне тропічне повітря приносять у наш край антициклони. Кількість днів з суховіями протягом теплого періоду коливається на Борівщині біля 10. Рятують нас від суховіїв полезахисні посадки, ліси, ставки і особливо водосховище, які разом сприяють значному зменшенню коливань температури та вологості в приземному шарі повітря.

[9] Чорна буря – розвіювання і перенесення найдрібніших часток чорнозему в степах. Найбільші пилові бурі в нас трапилися в лютому-березні 1969 р. Вони тривали ледь не тиждень з невеликими перервами. Засоби боротьби: полезахисні смуги, снігозатримання, зайняті пари та ін.

[10] Вивчаючи метричні книги XIXст. і реєстрацію смертей сільрадами у XXст. по Борівському району, дуже часто доводилось натрапляти на випадки загибелі від грому. Складається враження, що в минулому це було ледь не щорічним явищем. Гинули, як поодинці, так і групами; переважно влітку в полі або на пасовищі чи луках.

 
Онлайн
Сейчас 25 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта