isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

 

1.3.Рельєф та ландшафт

    З висоти пташиного (чи дельтаплана) польоту або уважно вивчаючи фізичну карту Борівщини, краще і повніше можна уявити собі основні риси нашого рельєфу та ландшафту. Територія Борівського району є маленькою частинкою великої Східно-Європейської рівнини та її складової частини – Середньоросійської височини. Для Борівщини характерна хвиляста і широкохвиляста рівнина, розчленована річковими долинами, балками[1], яругами[2], ярами[3] та з переважаючим нахилом поверхні на південь.

    За фізико-географічним районуванням вона належить до Донецько-Донського північно-степового краю, хоча більша частина Харківщини входить до середньоруського лісостепового краю. Ландшафт Борівщини – північно-степовий схилово-височинний – більш подібний до ландшафту Луганської та Донецької областей, ніж Харківської.

    Різко виділяється в рельєфі Борівщини річкова долина Оскола, схили якої на правому березі круто обриваються, а на лівому супроводжуються широкою смугою соснових лісів. Є піщані кучугури (1-5 м завввишки) на лівих терасах Оскола. Круті береги Оскола видні здалеку по білих крейдяних і покритих лісом шатроподібних вершинах. Поширеною формою рельєфу району є балки та яри – люті вороги сільського господарства, які нещадно прорізають грунт на підвищених ділянках плато.

    Височини. Найбільші підвищення (близько 200 м) – горби[4] – лежать на крайньому сході та крайньому заході району, на вододілах Оскола та приток Сіверського Дінця (р.Мокрий Ізюмець – на заході та р.Жеребець і р.Нітріус – на сході).

    Східний вододіл проходить дорогою Куземівка-Червоний Лиман через село Дружелюбівка, далі дещо східніше сіл Чернещина, Новосергіївка, Копанки, Першотравневе, Вишневе. Дорога й лінія електропередач біля неї йдуть на висоті 190 м і вище, а названі села лежать на підвищеннях 180-190 м.

    Абсолютні висоти[5] на сході розподіляються так:

  • 203,3 м – на пд.-сх. від Чернещини, на вершині розташовані 2 кургани[6];
  • 196,6 м – між Вишневим і Першотравневим, 2 майдани;
  • 196,0 м – на пд.-сх. від Дружелюбівки, 3 кургани;
  • 195,4 м – на пн. від Дружелюбівки, 4 кургани;
  • 193,1 м – на зх. від Андріївки, 5 курганів:
  • 192,8 м – дві висоти на пд.-сх. і пн.-сх. від Новосергіївки;
  • 190,1 м – дві висоти на пн. та пд. від Ізюмського.

 

Абсолютні висоти на заході району:

  • 199,1 м – на пн. від Ясинуватого, між Попасним і Ясинуватим, якраз на кордоні з Ізюмським районом, на вершині 3 кургани;
  • 198,2 м – на пн. від Калинової, на межі Куп’янського, Борівського, Шевченківського та Ізюмського районів. Ця височина лежить між урочищами Ярувате та Бородавчине, на ній 6 курганів і майданів;
  • 192,4 м – на пн. від Підвисокого, 1 курган. До того ж і сама північна частина Підвисокого лежить на висоті 192,1 м, виправдовуючи тим самим назву села. Підвисоке – найвище село району. На пн.-зх. села підвищення 188,8 м, на ньому курган;
  • 192,4 м – на пд.-зх. від Прогресу, біля дороги з Парнуватого, на узвишші майдан.

    Найнижчі місця Борівщини знаходяться на півдні району, південніше Пісок Радьківських біля берега Червонооскільського водосховища (71,8 м)[7].

    Таким чином, перепад висот на території району складає 131 м.

    Згідно з геоморфологічним районуванням Харківської області Борівщина знаходиться у межах Приоскільського плато[8] Бурлук-Оскільського підрайону Харківського Донецько-Донського вододільного району.

    Будова річкової долини Оскола. Приоскільське плато займає долину р.Оскола й прилеглі до неї території. Долина Оскола пересікає плато з півночі на південь, у межах Борівського району має ширину 10-15 км, глибину до 126 м. Її правий схил високий, крутий, обривистий, з частими оголеннями крейдяних порід та зсувами, лівий – пологий, супроводжується широкою смугою терас. Круті береги Оскола видно здалеку по зелених, покритих лісом шатроподібних вершинах. Тераси[9] Оскола ще слабо вивчені, бо вони недостатньо виражені; різні вчені виділяють від трьох терас до семи. Схарактеризуємо тераси Оскола стосовно території Борівського району:

    Перша тераса, або заплава, збереглася тільки по долинах річок, які є притоками Оскола. Заплави цих річок неширокі (200-500 м), мають вирівняну поверхню, місцями заболочені. Сама ж заплава Оскола (1,5-3 км) уся затоплена Червонооскільським водосховищем. Раніше вона піднімалася над руслом на 0,5-1,5м і ділилася на прируслову, центральну і притерасну частини. Прируслова заплава була представлена пляжевою смугою, або прирусловими валами. Дуже часто вона характеризувалася досить сильно зволоженими ділянками, які заросли лепехою, рогозом чи очеретом. Це найбільш низькі ділянки заплави.

    Центральна, або сегментна заплава, була представлена найбільш високо піднятими ділянками з сухими луками. Гриви[10] тут чергувалася з залишками старорічищ або плоскими вирівняними ділянками. Для неї ж були характерні, крім лук, болота, іноді торф’яники (як біля Підлиману), стариці[11] найрізноманітніших форм, заповнені водою або сухі. Часто вони втрачали безпосередній зв’язок з самою рікою й перетворювалися в озера, як, наприклад, озера Широке, Середнє і Крайнє на південь від слободи Радьківки (зараз ця місцевість затоплена водосховищем). Притерасна заплава часто була заболочена за рахунок зниження поверхні, поблизу її переходу до другої тераси.

    Борова (надлучна або піщана) тераса розвинута смугою 0,5-3 км по лівому березі водосховища, над заплавою підвищується на 6-10 м. Відділяється від неї невисоким уступом. Рельєф тераси горбистий, представлений чергуванням піщаних горбів (дюн) і міждюнними зниженнями. Висота горбів здебільшого 1,5-3 м, але окремі з піщаних дюн досягають 6-8 м, більшість з них штучно закріплені лісом. Міждюнні зниження інколи зайняті болотами або добре зволоженими ділянками. Утворена ця тераса пісками потужністю 7-22 м, які часто утворюють кучугурний ландшафт. У зв’язку з цим ця тераса має характерний та неповторний “поліський” вигляд, схожість з яким доповнюється пануванням на ній соснових борів[12] з незначними домішками берези, вільхи та осини. Наші піски – це річкові наноси за мільйони років.

    Третя (однолесова) тераса тягнеться смугою 2,5-3,5 км уздовж борової тераси. Її поверхня рівна, з помітним нахилом у бік водосховища. Тераса утворена піщаними відкладеннями, які перекриті лесовидними суглинками. Її висота в районі Борової 101,6 м. Третя тераса відділена від піщаної тераси, і то не скрізь, слабо вираженим уступом в 2-3 м висотою, а іноді майже зливається з нею.

    Четверта (дволесова) тераса вироблена добре, дуже широка, до 15 км. Рельєф її дуже спокійний, часто зустрічаються степові блюдця, має нахил у бік водосховища. Ця тераса поступово переходить у більш стародавні тераси і плато, які покраяно верхів’ями балок. Третя й четверта тераси практично повністю розорані, місцями вони відділені від плато добре вираженим уступом.

    Весь цей спектр річкових терас від неогенового до сучасного віку, які витягнулися вздовж долини Оскола, позначають стадії її розвитку. Вони свідчать про тривалий (більш 10 млн.р.) і поетапний розвиток річкової мережі Оскола з утворенням природного дренажного улаштування в процесі відступу з нашого краю так званого полтавського моря часів неогену.

    На Борівщині багато річкових долин, але більшість  з них (за винятком Оскола) відрізняються невеликими розмірами, балкоподібною формою, мають симетричну будову (давні тераси тут відсутні) і слабо врізані в поверхню. Вниз по течії ці долини значно розширяються і є неспівмірно великими порівняно з руслами протікаючих у них річок. Ця неспівмірність є свідченням інших кліматичних умов і більшої водності цих річок у недалекому географічному минулому.

    Основні форми поверхні.Долиною р.Оскіл територія району ділиться на дві нерівні частини: північно-західну (правобережжя) і південно-східну (лівобережжя).

    Правобережна частина Борівщини має різко виражений яружно-балочний рельєф. ЇЇ поверхня глибоко розчленована долинами річок Гороховатка та Бахтин, балками і ярами. Густота ерозії складає 0,75-1,0 км/км²  (це дуже високий показник). Місцеві міжбалочні вододіли вузькі, не мають гарно вираженого плато. Це, по суті, система схилів, які поступово збільшують свою крутизну до бровок балок.

    Балки дуже розгалужені, добре вироблені, глибокі – 15-30 м, з крутими берегами, з добре вираженою бровкою. Долина р.Гороховатки має симетричну будову, виявлена одна заплавна тераса.

    Взагалі-то, правобережжя Оскола в межах Борівського району являє собою плато з врізаною в нього Бахтинською проходною долиною[13] та на південному заході району розташована іванківська тераса Сіверського Дінця.

    Балки і яри є основною формою рельєфу правобережжя Борівщини. Молоді балки мають довжину до 2-3 км, ширину – декілька десятків метрів і глибину до 10 метрів. Більш давні балки характеризуються великою протяжністю – до 10 і більше кілометрів, їх ширина досягає до 1 км, глибина – декілька десятків метрів. Як правило, давні балки мають одну заплавну терасу. Відсутність постійних водотоків не дозволяє їх вважати річковими долинами. Тільки в період весняного сніготанення та під час злив у них виникають тимчасові водотоки. У далекому минулому цими балками протікали невеликі річки. Більшість ярів правобережжя складні (древоподібні) – з двома, трьома і більше відвершками[14] (відгалудженнями). Багато коротких, глибоких та гіллястих ярів спостерігається на високому і крутому правому березі Оскола.

    Лівобережжя Борівщинизначно менше розчленоване ярами. Вони тут зазвичай довгі, слабовироблені, неглибокі (10-15 м), мають просту нерозгалуджену форму та слабовиражену бровку. Вони паралельно один одному тягнуться зі сходу на захід, відповідно загальному схилу.

   Ця частина району притоками Оскола розчленовується на ряд паралельних вододілів, які характеризуються вирівненою слабохвилястою поверхнею з багаточисленними лощинами і улоговинами стоку, які відкриваються в балки.

    Всі річки цієї частини Борівщини беруть початок у межах району і течуть зі сходу на захід, згідно з загальним схилом.

    Ерозія цієї частини району розвинута слабо, переважає поверхневий змив, який привів до утворення значних площ слабо- і середньозмитих грунтів. Сильнозмиті грунти і виходи порід зустрічаються на правобережжі Оскола.

    Лівобережжя дуже терасоване, є весь спектр четвертичних терас. На крайньому сході району, на кордоні з Луганською областю,розташоване плато.

     Яри. Розвитку численних ярів та яруг на Борівщині як у давні, так і в більш близькі часи сприяють:

  • складний рельєф високого і крутого правого берега Оскола в умовах близького розташування вододілу;
  • наявність лесовидних суглинків та пісків, які легко розмиваються;
  • різкі коливання температур протягом року, що призводить до утворення морозобійних тріщин;
  • розпушення порід обвалами і зсувами, які готують умови для активної глибинної ерозії, що проводять весняні талі води і літні зливові дощі;
  • нераціональне використання земель в умовах розчленованої місцевості: недотримання правил схилового землеробства, дорожнє будівництво, безсистемний випас худоби на схилах річкових долин і балок, знищення дерев, чагарників і трав’яної рослинності та ін.

      З метою запобігання виникнення ярів на Борівщині створені полезахисні лісові посадки і напівкільцьові лісонасадження у верхів’ях активних ярів, озеленені схили балок і ярів. На жаль, круті схили балок у районі здебільшого розорані, й сама оранка не завжди ведеться впоперек пологих схилів, що неминуче призводить до подальшої інтенсивної ерозії.

    Найбільші яри Борівщини:

  • впадають у долину р.Бахтин – Високий, Холодний, Розсохуватий;
  • впадають у долину р.Гороховатка – Попасний, Довжик, Гаврилів, Парнуватий, Попівка, Розсохуватий, Розсоха (Розсошине);
  • впадають у долину р.Лиманська – Жолобок (Жолобковий), Плетений, Лихобабчин (Лихобабкинський);
  • впадають у долину р.Солона – Середній, Крайній, Гузатий, Ровчаків (Ровчачка), Журавка, Ближня Журавка, Крутий, Карачева, Бахмутка;
  • між Боровою і Борівською Андріївкою – Могукуватий, Кривинів, Васильків, Западний, Боровий, Чемеричний, Вовчий, Сизонів;
  • біля Шийківки – Куций, Вовчий, Красний;
  • біля Гороховатки – Макартет[15], Шепотинів;
  • біля Лозової – Кам’яний, Кривий, Вовчий, Теречанський, Петрів, Гнатишів (Дибчин), Ревучанський, Івашурин,  Штельмахівський;
  • біля Нової Кругляківки – Жихвирів, Самохвалівка.

    Балки.Найбільші балки Борівщини[16]:

  • біля Калинової – Попівка, Макартет, Чепужна, Низоліївська;
  • біля Гаврилівки – Панська, Василькова, Чаклова, Западня;
  • біля Підвисокого – Панів Ярок, Ребрів Ярок, Золотушин Яр;
  • біля Мирного – Ісаїв Яр, Вербина, Грушевата, Кругляк;
  • біля Голубівки – Голубів Яр;
  • біля Гороховатки – Скорбна, Битлова, Забитлова;
  • біля Бахтина – Карачева, Крутий Ярок, Байрачок;
  • біля Пісок Радьківських – Берестова, Брижувата, Карачівка, Крута (Круті Береги), Явтушка (Явтух);
  • біля Шийківки – Кисла, Крута, Вовча, Бебещина;
  • біля Борової – Гомонів Яр;
  • біля Борівської Андріївки – Опанасенків Яр (зараз називають – Зайчанське), Лихобабчин Яр, Жолоб’янський Яр;
  • біля Ізюмського – Гузата, Байрак, Грачине, Середня;
  • біля Андріївки – Яр Герина, Киринів Яр, Гарнаша;
  • біля Новосергіївки – Бублики;
  • біля Чернещини – Куций Яр, Чемерична;
  • біля Лозової – Берестова;
  • біля Загризової – Бурдикова, Протасівська, Реєнтова.

    Характерними для Борівського району сучасними рельєфоутворюючими процесами є зсуви, западини (степові блюдця), вимоїни (видовжені ями, що вимиті повеневими водами), розростання ярів під впливом господарської діяльності людини..

   Степові блюдцявносять певну різноманітність у місцевий рельєф. Розміри їх зазвичай невеликі – від 10 до 70-80 м в діаметрі, а глибина – від декількох десятків сантиметрів до 1-2 м; схили, як правило, розорані, дно замулене, і в ньому довго затримуються талі снігові води. Весною блюдця перетворюються в невеликі озера, а влітку різко виділяються своєю зеленню на фоні золотистих хлібів.

    Зсуви. Всього на території району зареєстровано 19 зсувних ділянок (на 2000 р.). Майже всі вони (за винятком однієї) розташовані на правобережжі Оскола і зосереджені в двох зсувних місцевостях(в трикутнику між селами Мирне-Підвисоке-Гороховатка):

  • на північному заході району, в балках верхів’їв р.Гороховатка;
  • на заході, у відвершках великої балки Грушоватої, яка відкривається праворуч у р.Гороховатку в її нижній течії.

    Обидві місцевості розташовані на периферії Північно-Голубівської структури, активність ерозійних та зсувних процесів тут може бути зв’язана саме з нею.

    Переважна більшість зсувів за генетичним типом відноситься до зсувів видавлювання – 18 (95%), один являє собою зсув течії. Із 19 зсувних ділянок 6 є такими, що активізувалися, інші знаходяться в стадії стабілізації. Зсуви відбуваються по червоно-бурих та строкатих глинах, усі вони розташовані за межами населених пунктів.

    Крім зазначених, по правому обривистому берегу Червонооскільського водосховища спостерігаються чисельні зсуви в межах Куп’янського (у районі с.Лісна Стінка) та Ізюмського районів. Тут Оскіл підмиває крутий берег.

    Антропогенний рельєф. Поширені в нашому краї різні форми рукотворного рельєфу: виїмки сучасних кар’єрів з видобутку піску (рідше глини), насипи шосейних доріг і залізниці, греблі, дамби, котловани штучного рукотворного “моря” (водосховища) і ставків тощо. Антропогенної зміни зазнали понад 90% площі Борівщини, і основний фактор, безумовно, землеробство. Прикладом позитивних змін рельєфу є закріплення рухомих пісків на лівобережжі, а негативних – просідання, засолення і підтоплення грунтів.

    Кургани. Ще однією характерною ландшафтною особливістю нашого краю є численні антропогенні (створені людиною) пологосхилясті пагорби-кургани та майдани (висота від 0,5 до 2-6 м). Як правило, вони притаманні вододілам. Багато їх зустрічається вздовж Ізюмської сакми – стародавнього шляху, який проходив вододілом Оскола і Сіверського Дінця на заході Борівщини. Безліч курганів та майданів і на східному вододілі Оскола. На жаль, останніми десятиліттями вони стали швидко зникати, зазнаючи інтенсивного впливу від розорювання та інших руйнацій.

    Кургани («піраміди степів») ще донедавна у нас називали могилами, а майдани – розкопаними могилами. Якщо перші – це штучні земляні насипи правильної конусоподібної чи овальної форми, то другі – це теж насипи, але у вигляді кола, іноді оточеного боковими валами, які розходяться в різні сторони, дугоподібними або неправильними. Кургани і майдани насипані стародавніми людьми над могилами(похованнями). Кургани у нас розташовані як  поодинці, так і досить великими групами. На них раніше часто стояли “кам’яні баби”. Більшість курганів та майданів втратили свій первісний вигляд, розорані і ледве розпізнаються у вигляді невисоких горбиків.

    Ще з глибокої давнини дійшли до нас назви цих курганів:

  • біля Шийківки – Товста Могила, Гостра Могила, два кургани Бузинуваті;
  • біля Борової – Бабин, Могила Бойня, два кургани Любі Могили, Перші Могили, Другі Могили, Треті Могили, чотири Попівські (Попові) Могили;
  • біля Гороховатки – три Скорбні Могили, Бузова Могила;
  • біля В. і Н. Солоної – Гостра Могила, Чорна Могила, три кургани Соурські, Стрем’яний, Високий;
  • біля Пісок Радьківських – Роблені Могили (2 кургани), Сопливі Могили (2 кургани), Довга Могила, Буренний;
  • біля Глущенкового – Бузинова Могила;
  • біля Андріївки – Салова Могила;
  • біля Лозової – Турецькі Майдани;
  • біля Богуславки – Сторожові;
  • біля Загризової – Глибокі Майдани, Панський, Турецька Могила та ін.

    Сьогодні майже всі ці назви забуті, збереглися вони лише у старих документах.

    Ландшафт. За фізико-географічним районуванням Борівщина належить до східної степової провінції Харківщини[17]. Для неї характерна степова рослинність з елементами лісостепової. В минулому тут були багаті різнотравно-ковилово-типчакові степи. Пізніше вони були розорані й на їх місці з’явилися поля, засіяні зерновими і технічними культурами. Степова рослинність частково збереглася в окремих балках[18]. На вододілах Оскола, в байраках[19] і балках, а також у долині Оскола значне розповсюдження мали діброви. Більша частина цих лісових масивів була вирубана.

     Урочища[20] Борівщини:

  • Крутки, Безпалівка;
  • біля Калинової – Довжик, Теслене, Василькове;
  • біля Підвисокого – Клемашове, Високий Ліс;
  • біля Гороховатки – Шейкове (Шейків Ліс), Розсошине, Рублене, Монастирище[21], В’язуватий Ліс, Грушуватий Ліс, Плоске, Нелуп;
  • біля Пісок Радьківських – Вербняги, Комарівська Дача, Несподіваний Ліс;
  • біля Нижньої Журавки – Суха Радьківочка;
  • біля Підлимана – Журавка, Борівська Дача, Лиман, Крива Береза, Сагунове (затоплене);
  • біля Борової – Борсукове, Балка Кузьмина;
  • біля Новоплатонівки – Бір, Зайчанське, гайок Столик, гайок Круглик, лісок Тернове, Осинник, Юшкини Луки;
  • біля Нового Миру – Крутолобий Яр;
  • біля Нової Кругляківки – Жихвирова Балка;
  • біля Загризової – Дубник;
  • біля Богуславки – Проклятий Куток[22], Круглі Лози, Калинник, Дібрівка, Павлущиха (Старий Двір), Муравище (Мурав’ятник);
  • біля Лозови – Берестовий Яр;
  • біля Зеленого Гаю – Миколин Яр та ін.

    Цікавим топонімічним явищем на Борівщині, до того ж маловідомим широкій громадськості, є побутування серед туристів, яхтсменщиків, запеклих рибалок та їх близьких друзів особливих назв певних місцевостей району. Ці, умовно назвемо їх «туристські мікротопоніми» (назви дрібних географічних об’єктів), які переважно тяжіють до Оскола, надзвичайно поетичні та таємничі й здебільшого пов’язані з якоюсь недавньою романтичною легендою чи бувальщиною.

    Як, наприклад, урочища: Долина Загублених Душ, Ущелина Черепів, Долина Удачі, Долина Бізонів, Каньйон Смерті, Долина П’яного Гаю, Гора Надії, Чорний Ліс (Панська Балка, Василькове), Ластівчине Гніздо, Мертва Долина – всі  на правобережжі Оскола. На лівобережжі: Острів Сайлерс, затока Духоборове, острів Пташиний, острів Малий Пташиний, Коса Розбійнича, Велика (або Одноребрівська) затока, Базянська затока, Піонерська затока, Золота Коса, острів Зміїний (інша назва – Гадючий), острів Скелетів (або о.Грабарівський) та ін.

    На Острові Сайлерс допитливі відшукають дещо дивний рукотворний пам’ятний камінь з символічним надписом. Чудовим знавцем цих туристських мікротопонімів є патріарх борівського туризму й знавець її природи Тертишний С.І.

    З-за інтенсивної освоєності земель Борівщини, здебільшого під ріллю, в районі практично не збереглося степових цілинних ландшафтів. Навіть на схилах балок природна рослинність видозмінена з-за безконтрольного випасу худоби.

    Місцеві старожили стверджують, що за останні півстоліття наш ландшафт кардинально змінився: значно просіли високі бугри, а від деяких навіть сліду не залишилося. Там, де в дитинстві вони каталися на санчатах з крутих, стрімких схилів, сьогодні ледь похила площина.

    Практично зникли майдани й кургани як характерна особливість наших степів. Раніше вони були настільки високими, що деякі навіть не оралися.



[1] Балка – це колишній яр, з пологими задернованими схилами і плескатим днищем, часто зарослий чагарниками і деревами. Не має постійного водотоку.

[2] Яруга – великий, обривистий яр.

[3] Яр – видовжене заглиблення з крутими, часто прямовисними схилами та розгалудженнями, утворене тимчасовими водотоками. Виникає з промоїн під дією яружної ерозії. Після стабілізації росту перетворюєьбся на балку.

[4] Горби (бугри) – це невеликі підвищення з добре видимими вершинами. Найвищі горби у нас здебільшого без назв. Хоча деякі мають давні імена, які дійли досьогодні.

[5] Абсолютна висота – висота над рівнем моря.

[6] Порівняємо з найвищим місцем Харківщини, крейдяною горою Кременець – 218 м. Це один з пагорбів Донецького кряжу, та до справжньої гори він не доріс, бо горами вважають висоти, більші за 500 м.

[7] Найнижчою серед усіх форм рельєфу Харківщини є місце впадіння Оскола (рівень води) в Сіверський Дінець – 59 м над рівнем моря.

[8] Плато – підвищена рівнина з рівною або хвилястою поверхнею, відмежована від прилеглих просторів уступами.

[9] Тераси являють собою вирівняні площадки, які простягаються вздож долини у вигляді східців. Це колишні заплави річки, яка раніше текла на більш високому рівні.

[10] Гриви – похилі, витягнуті підвищення в заплавах річок.

[11] Стариця, старик – старе, залишене рікою річище (русло). Має видовжену звивисту чи підковоподібну форму. Являє собою напівзаросле або заросле озеро, яке затоплюється чи з’єднується з річкою при повені чи паводках.

[12] Бір – сосновий ліс, який росте на сухому піщаному грунті. Типові бори ростуть на піщаних дюнах, як у нас. У них немає або майже немає підліску.

[13] Виникнення Бахтинської проходної долини пов’язано зі зміною течії р.Оскіл під дією новітніх тектонічних рухів земної кори. Як свідчать геологічні дослідження, в свій час цією долиною тік Оскіл. Бахтинська долина спрямляла течію Оскола на південь від с.Комарівка Ізюмського району. Течія Оскола через цю ділянку йшла у верхньому пліоцені – на початку четвертичного періоду (десь 10-1,5 млн.р. тому). Потім під впливом неотектонічних рухів структур та їх окремих блоків (себто підняття та опускання частин земної поверхні), ріка змінила течію цією ділянкою, утворивши велике коліно на південь від Пісок Радьківських. (До речі, у відповідній літературі описані й інші зміни русла Оскола під дією рухів земної кори.)

[14]Відвершок– впадіння в яр іншого яру, меншого за розмірами.

[15] Макортети– це циркоподібне зниження на схилі долини, яке за своєю формою нагадує макітру для розтирання маку („макотерть”).

[16] Часто одна й та сама форма рельєфу в одних випадках у нас називається балкою, а в інших – яром.

[17]За іншою класифікацією – до Старобільської схилово-височинної області Задонецько-Донецької північно-степової провінції.

[18] Унікальна ділянка цілинного ковилового степу (близько 60 га) сьогодні знаходиться в балці в південно-східній частині району між селами Новий Мир і Ольгівка. Вона продовжується далі, заходячи в Донецьку область. Значна віддаленість від великих населених пунктів, певна непридатність для сільськогосподарського використання створили тут сприятливі умови для відтворення природного степового ландшафту. Потребує негайного взяття під охорону.

[19] Байрак – сухий яр чи степова балка, покрита зарослями лісу (дуб, клен, ясен, берест, липа)  та чагарників (глід, шипшина, терен, крушина).

[20]Урочище – невелика ділянка місцевості, яка виділяється своїм грунтом і рослинністю з оточуючого ландшафту та має різко визначені межі. Це може бути ділянка лісу, лук, частина яру, балки тощо.

[21] За старовинними переказами, тут у печерах жили монахи-самітники (отшельники).

[22] Проклятим Кутком його називали набожні люди, які боялися лаятися, а взагалі більшість звала це місце Чортовим Кутком. Воно було густо заросле лозою та очеретами, тут вирувала стрімка течія Оскола, яка оминала це місце підковою. Небезпечний оскільський вир (водоверть) або, як  казали, чорторий, відлякував людей. Не обходилось і час від часу без утоплеників. Тому й казали, що тут сам чорт живе. Знаходився Чортів Куток неподалік від місця, де р.Лозова впадає в Оскіл.

 
Онлайн
Сейчас 40 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта