isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

1.2.Геологічна будова та корисні копалини

    У геологічному відношенні Борівський район, як і в цілому Харківська область, розташований у межах Великого Донбасу.

     Геологічна будова. Тектонічно територія району пов’язана з трьома великими геоструктурами Східно-Європейської платформи:

  • Воронезьким кристалічним масивом, схили якого закінчуються в північно-східній частині Борівського району;
  • північним бортом і прибортовою зоною Дніпровсько-Донецької западини, яка тягнеться смугою завширшки 200-250 км від Чернігова через Полтаву, Харків і далі з північного заходу на південний схід області.
  • Південно-східна частина Борівщини лежить у межах відрогів Донецького кряжу.

    Схили Воронезького кристалічного масиву (докембрійської платформенної структури) складені залягаючими на глибині 1-3 км архей-проторозойськими кристалічними породами – перш за все, кристалічними сланцями[1] і гнейсами[2], яким, до речі сказати, притаманні родовища залізистих кварцитів Курської магнітної аномалії. На поверхні кристалічних порід залягають безпосередньо крейдяні відкладення, перекриті товщею палеогенових і неогенових відкладень – зелених і зелено-коричневих глин, аргелітів[3], пісків, червоно-бурих і різнокольорових глин, а також лесовидних суглинків[4]. Залягання кристалічного фундаменту та осадових порід на ньому спокійне, близьке до горизонтального або зі слабким нахилом на південний захід. Розташовується кристалічний масив на північ від лінії Борова-Шевченкове.

     Північний борт Дніпровсько-Донецької западини (герценська платформенна структура) теж представлений кристалічними породами, на яких лежить у середньому 5-кілометровий розріз палеозойських (девон, карбон, перм), мезокайнозойських (тріас, юра, крейда, палеоген, неоген, антропоген)[5], осадових чи метаморфізованих (змінених) гірських порід. Ці шари гірських порід – “сторінки” кам’яного літопису, де зберігаються відомості про далеке геологічне минуле нашого краю. Прилягання Дніпро-Донецького грабена (западини) до кристалічних масивів носить на рівні фундаменту ступінчастий характер.   Із локальних структур в бортовій зоні є Північно-Голубівське підняття (на межі з Ізюмським районом).

    Знаходиться північний борт Дніпро-Донецької западини на південь від лінії Борова-Шевченкове.

    Відроги Донецького кряжу (герценська платформенна структура).Донецька складчаста споруда (кряж) вузьким довгим рукавом заходить на територію району зі сходу. Якщо Дніпровсько-Донецька западина заповнена осадовими, переважно морськими відкладеннями різного геологічного віку і складу від девонських до четвертинних, то відроги Донецького кряжу складені карбоном (сірі пісковики[6], піщано-глинисті сланці, строкаті глини), юрськими відкладеннями (каолінові піски, пісковики з численними включеннями глинистих катушів, різні глини) і крейдяними відкладеннями. Кам’яновугільні відкладення, потужністю до 5,5 км представлені аргелітами, алевролітами, пісковиками, вапняками і кам’яним вугіллям. Вони підстилають наносні відкладення в долині Оскола.

    Перелічені породи двох перших геоструктур іноді близько підходять до поверхні, а на виступі правого берега р.Оскіл, де сильно розвинута глибинна ерозія, вони виходять на денну поверхню. В цій частині району на схилах долин, балок і ярів зустрічаються виходи порід різного геологічного віку.

    Сполучення Дніпро-Донецької западини зі складчастими околицями Донбасу вивчено ще недостатньо, глибина залягання кристалічного фундаменту там більше 19 км, і ніхто з авторів не зазначає точних кордонів між цими елементами. Однак на геологічній карті Харківської області вплив складчастої споруди виразно помітний у нижній течії Оскола.

    Таким чином, на території району з північного сходу на південний захід кристалічний фундамент ступінчасто опускається з 2,5-4 км до 7-15 км і відповідно зростає потужність порід осадового чохла.

    За геологічною картою на крайньому сході Борівщини (десь у районі с.Лозова) проходить глибинний тектонічний розлом[7], до того ж р.Оскіл належить до так званого субмеридіального потужного розлому, який відрізняється надзвичайною рухливістю.

    Протягом тривалого часу на Борівщині, як і на більшій частині сучасної Харківщини, проходило багаторазове чергування суші і моря, відбувалося значне опускання території. Стосовно території Борівського району ці головні періоди можна схарактеризувати так:

  • У кам’яновугільний період (пізня епоха) – 300 млн.р. тому – чергування мілкого моря, опріснених лагун і наносних рівнин.
  • У крейдяний період (пізня епоха) – 70 млн.р. тому – відносно глибоке море.
  • У палеогеновий період (пізній еоцен) – 30 млн.р. тому – мілке море.
  • У неогеновий період (пліоцен) – 5 млн.р. тому – підвищений суходіл.

    Сьогодні ж практично вся долина і басейн Оскола в нижній його течії лежать у межах тривалого підняття земної кори (від 4 до 6 мм за рік). У сучасну епоху північна частина Харківщини зазнає підняття, а південна – опускання.

    Так, роботами інституту “УкрНІІНТІЗ” 1993-1996 рр. по вивченню геодинамічної активності території центральної частини м.Куп’янська було з’ясовано, що на фоні загального підняття земної кори на зазначеній території, крім того, існують різнонаправлені рухи, часто досить великої амплітуди. Трирічні спостереження за системою геодезичних марок, встановлених у різних частинах міста, показали, що сумарне підняття земної кори в районі м.Куп’янська складає 6-8 мм, а різниця відносного вертикального переміщення окремих ділянок складає 22 м. Дуже ймовірно, подібна ситуація й на Борівщині.

    Можливо, саме цим пояснюється поступова зміна окремих фрагментів місцевого рельєфу: просідання і пониження високих бугрів, підняття деяких низьких місцевостей, про що засвідчують спостереження старожилів за останні 100 років.

    Соляні куполи. Умови залягання осадових порід (особливо на північному сході району) ускладнені широким розвитком розривних і складчатих порушень, пов’язаних в основному з підняттям з великих глибин солі. Тут виникли солекупольні структури у вигляді неправильної форми стовпів або грибів. Вони викликані велетенським підземним тиском, при якому девонська сіль, яка залягає на глибинах 2-5 км, стає пластичною і по тектонічних розломах пронизує товщу вищерозташованих порід. Завдяки цьому біля поверхні фіксуються виходи палеозою або нижнього мезозою, а в ядрі соляного купола міститься велика маса солі.

    У рельєфі (на поверхні) ці структури у нас практично не виражені[8], але піддаються дослідженню спеціальними методами, до того ж вони дуже перспективні стосовно нафтогазоносності.

    Нафта і газ. Борівський район входить до Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області, яка простяглася на 650-700 км вузькою (80-150 км) смугою на Лівобережжі України (від кордонів Білорусії до відрогів Донецького кряжу). Найвідоміше родовище цієї області – Шебелинське.

    На території Борівщини знаходиться Дружелюбівське нафтогазоконденсатне родовище, розташоване за 7-8 км на північний схід від Борової (біля кутка Горький села Шийківка). Розвідка цього родовища розпочата в 1974 р. Продуктивні горизонти нафти[9] та газового конденсату пов’язані тут з пісковиками і алевролітами[10]середньокам’яного віку. Вони є природними колекторами, тобто збирачами нафти. Встановлено 6 газоконденсатних покладів і один нафтовий на глибині 1800-2700 м площею 1-7 км². Вуглеводна сировина високої якості, майже несірчиста. Густота нафти 800 кг/м³, вміст бензинових фракцій до 34%. Вміст конденсату в 1 м³ газу пересічно 48 г, густота – 700-800 кг/м³. Газ в основному метановий (85-91%), густота 0,61-0,73 кг/м³. Родовище експлуатується з 1979 року. В кінці 80-х рр. XXст. середньодобовий видобуток становив 300 тис. м³ газу і 70 т нафти з газовим конденсатом. Як відомо, природний газ часто супроводжує нафтові поклади у вигляді газової шапки чи в розчиненому стані.

    Розташування Дружелюбівського нафтогазоконденсатного родовища на трасі міжнародного газопроводу “Оренбург-Західна Європа”, сприятливі геологічні та економічні умови розробки визначають його велике народногосподарське значення.

    Слід мати на увазі, що в Харківській області, крім Борівського району, нафту добувають ще тільки на Шевченківському; Козіївському, Качалівському та Юліївському родовищах (на північному заході області). До того ж Борівський район і в подальшому перспективний щодо нафто- та газодобування. Вже декілька десятків років на його території ведеться щодо цього інтенсивна геологорозвідка та регулярне пробне буріння свердловин. Тобто, можливості для організації результативних пошукових і розвідувальних робіт ще далеко не вичерпані.[11]

    Крім того, на території Борівщини ще є Зайцівське газове родовище, яке знаходиться на відстані 27 км на схід від с.Борова. Відкрите в 1988 році. До останнього часу розробка газу не велася – родовище було законсервоване. Декілька років назад його стала інтенсивно використовувати приватна структура з Дніпропетровська. Обсяги видобутку, характеристика газу та інші параметри родовища не повідомляються – комерційна таємниця. Відомо, що використовуються дві свердловини, газ від яких трубопроводом поступає в газопровід “Новопсков-Шебелинка”.

    На південному сході поблизу с.Островське в район незначною площею заходить Ольгівське газове родовище, яке лежить в основному в Кремінському районі Луганської області.

    Саме геологічною будовою Борівського району пояснюється наявність на його території, крім газу й нафти, ще й таких нерудних корисних копалин: суглинки, глини, крейда[12], пісок.

    Суглинки і глини у свій час широко використовувались як сировина для місцевих цегельних заводів (у 80-х роках XXст. у Боровій, Пісках Радьківських, Підвисокому та ін.)[13] та для гончарного виробництва (Гороховатка)[14]. Останнім часом чомусь вважається, що здебільшого місцеві глини низької якості, а поклади якісної глини незначні за обсягом і зустрічаються рідко. Все це в недавні часи і привело до згортання місцевого цегельного виробництва, так як його продукція, незважаючи на всі зусилля й заходи, виявлялася переважно низькоякісною[15].

    Хоча на початку 90-х рр. за ініціативою голови колгоспу “Зоря” Чепурного А.Г. на території Богуславської сільради геологами були проведені ретельні пошукові роботи і знайдена високоякісна глина для цегельного виробництва у Жихвіровому яру[16] за Новою Кругляківкою та в с.Лозова. Один з проектів передбачав будівництво на Герцях (місцевість у долині р.Лозової) цегельного заводу та підведення сюди залізничної гілки. За іншим проектом, завод повинен бути біля “Сільгоспхімії”, поблизу станції “Колгоспна”. Економічні негаразди зашкодили реалізації цієї ідеї.

    За історичними джерелами початку XXст. зустрічаємо відомості про те, що одним з найголовніших родовищ гончарної глини у Харківській губернії була місцевість поблизу Гороховатки. Така глина в минулому і тепер має велику цінність.

     Це підтверджується й кадастром родовищ черепичної сировини Харківської області 1957 р., де зазначене родовище сірої глини біля Гороховатки (49º22' ПШ, 37º32'СД). Вона пластична, середня потужність пласта 0,6 м, залягає на глибині від 1 до 9 м.

    Тут же біля Гороховатки, як зазначають матеріали 1935 р., знаходяться вогнетривкі глини (A2O3 – до 22%).

     Біля цього ж села зустрічаються ще й поклади строкатих кольорових глин та тонкозернисті і глинисті піски палеогенового віку. За народними переказами, у Радьківській горі (біля затопленого водосховищем села Радьківка) теж є значні запаси чудової червоної та сірої гончарної глини.

    Ще за матеріалами 1933 р. в переліку родовищ корисних копалин будівельної групи Харківщини, згадується „Горохватка” (саме так) Озюмського району.

     Для підмазування печей, призьб і навколо вікон використовували місцеві кольорові глини. Особливо в Лозовій та навколишніх селах цінувалась зелена глина, якою навіть лікувалися: прикладали до хворих суглобів, знімали радикулітні болі тощо. В Гороховатці зеленою глиною з восьмиметрової глибини лікували захворювання щитовидної залози та інші хвороби обміну речовин. Тут великі поклади цієї глини. Ще іншою глиною лікували хвороби шлунку та отруєння. Пили каламутну воду з одного з джерел, яке витікало з глинища.

     Суглинки (по-місцевому – ґлей, палево-жовті, жовто-сірі, бурі, світло-зелені) і глини (червоно-бурі) знаходяться по всій території району. На балансі числяться Борівське, Гороховатське, Буківське та Піско-Радьківське родовища. Потужність пластів становить від 3 до 20 м. Сировина залягає на глибині 1-2 м від поверхні, запаси її необмежені і мають низьку собівартість. Ці корисні копалини – сировина для майбутніх цегельних і черепичних заводів.

    Так, за кадастром родовищ цегляно-черепичної сировини Харківської області 1957 р., на захід від Борової, за 2 км на північний схід від ст.Передонбасівська (49º21' ПШ, 37º37'СД) знаходиться суглинок палевий.

    За цим же кадастром на північний захід від с.Гороховатка (49º21' ПШ, 37º32'СД) розвідане місцеве родовище, яке представлено: суглинками жовто-бурими, середньою потужністю 6 м, глинами червоно-бурими, середньою потужністю 2,73 м та пісками дрібно- та тонкозернистими, середньою потужністю (верхнього шару над суглинками) 1,13 м і (нижнього шару під суглинками) 2,22 м. Суглинки і піски придатні для виготовлення цегли марки “75”.

    Розвідано Гороховатське родовище в 1955 р. Укргеолбудпромом. Запаси суглинок 404 тис. м³, піску – 30 тис. м³. Умови для добування сприятливі. (Змішуй місцеві суглинок з піском у пропорції 1/10 і отримуй чудову цеглу).

    За цим же кадастром ще одне родовище світло-бурих суглинків знаходиться біля с.Дружелюбівка (49º16' ПШ, 37º31'СД).

    На південь від Борівщини знаходиться величезне Червонооскільське родовище вохри та “краскової глини типу мумії”.

    Піски. На території району великі поклади будівельного піску (білого, жовтого, рожевого, зеленуватого), який використовується переважно для місцевих потреб і запаси якого необмежені. Зосереджені ці поклади здебільшого на боровій терасі Оскола.

    Біля Гороховатки знаходяться поклади скляних пісків[17], але вони мало досліджені і не розробляються. Подібні піски є і в Богуславці, неподалік залізничної станції “Колгоспна”. Начебто тут планувалося навіть побудувати скляний завод.

    За кадастром родовищ  Харківської області 1957 р., кварцовий середньозернистий пісок (скляний) знаходиться біля Гороховатки та біля Радьківки. Біля Борової родовище кварцового різнозернистого піску.

    Ще нещодавно гарний яскраво-жовтий пісок брали у Веселовці (Борівській Андріївці) біля тваринницької ферми та в інших місцях.

    Торф. Відомо, що до середини XXст. на Борівщині широко розроблялися поклади торфу[18] в заплаві лівого берега Оскола. (Адже у свій час по Осколу нижче Сенькова було багато боліт і торф’яників). Це тривало аж до створення водосховища в 1958 р., яке й затопило приоскільські торф’яники. Торф добували як місцеві жителі, так і колгоспи для опалення, підстилки худобі, як добриво для полів та ін. Найбільші поклади торфу були біля Підлиману, де працювала державна торфоартіль, а видобутий торф у великих обсягах вивозився залізницею за межі району. В 1940 р. тут одержано  декілька тисяч тонн торфу.

    Кремінь зустрічається місцями. Його використовували первісні люди для виготовлення знарядь праці, а вже пізніше місцеві мешканці – для викрешування вогню.

    Камінь добувався до 60-х рр.XXст. Він був невисокої якості й для будівельних потреб майже не годився. Використовували його здебільшого для фундаментів, мощення доріг, як бут і щебінь та для укріплення гребель, подекуди – для виготовлення жорнових каменів тощо. Переважно це був пісковик так званого Харківського ярусу – зелений із  бурими плямами або зеленувато-жовтий, досить дірчастий та розсипчастий, іноді він утримував у собі прошарки більш щільного, але крихкого сірого пісковика. Зустрічався й пісковик Полтавського ярусу – залізистий жовтого, червоного та оранжевого кольорів, іноді досить щільний.

    Історичні джерела повідомляють про примітну ландшафтну особливість нашого краю – Гороховатські скелі на р.Оскіл. Та вже на початку XXст. ми цих кам’яних скель не бачимо: вони “спрацьовані” – використані місцевим населенням для своїх потреб.

    Відомо за переказами, що пісковик добувався також по деяких глибоких яругах та балках. Так, наприклад, на схід від с.Лозова є Кам’яний яр, у якому тривалий час “ламали” камінь для сусіднього радгоспу “XX-річчя Жовтня”. Кам’яні кар’єри, де добували камінь, були також у балці Попівка та неподалік балки Чепужна (між селами Прогрес і Калинове). У 1936 р. навіть Борівська районна газета “Ленінський шлях” писала: “Між калинівськими лісами, в горах схороняються великі залежі чорного каменю”.

    У 1958 р. начальник райавтошосдору Г.Радченко в райгазеті “Радянське село” під заголовком “Будувати шляхи в районі на місцевих матеріалах” пропонував: “В нашому, Борівському районі, є всі можливості будувати шляхи з твердим покриттям з місцевого високоякісного каменя, запаси якого у нас значні. Я пропоную в 1959 р. провести додатково геологічну розвідку в тих місцях, де декілька років тому були відкриті кам’яні кар’єри. З каменя, добутого в цих кар’єрах, було збудовано шосе в селі Боровій. Причому цей камінь виявився доброякісним. Таких кар’єрів в районі три – на території заоскільським колгоспів – два і на території радгоспу “20-річчя Жовтня”. Необхідно, щоб геологічна розвідка визначила запаси і якість каменя в цих і інших місцях, і силами колгоспів і підприємств району відкрити кар’єри і організувати видобуток каменя”.

    За кадастром родовищ пісковиків Харківської області 1957 р. бачимо його поклади біля с.Гороховатка в урочищі Западне, с.Калинове – в урочищі Чепужне, с.Підвисоке – в урочищі Попівка (потужністю 2,0 м, глибиною 3,0 м від денної поверхні), с.Радьківка.

    Крейду місцеві жителі добували в ярах, копаючи для цього досить глибокі нори. Використовували її здебільшого для побілки хат. За народними переказами, поклади гарної крейди знаходяться південно-західніше колишнього села Радьківка (урочище Бойчевське).

    Основні поклади крейди залягають близько від денної поверхні в східній частині району, але на балансі родовищ нема. Офіційне родовище крейди білої відкрито лише поблизу Сенькова (49º31' ПШ, 37º41'СД).

     Кам’яне вугілля теж знайдено на території району (поблизу Шийківки). Але його поклади незначні та малопридатні для промислової розробки, до того ж, як стверджують геологи, воно “молоде”.  Ще в 1933 р. передбачалося „виявити район поширення кам’яновугільних покладів” на Ізюмщині (до якої належала й Борівщина) та Куп’янщині”.

     Уранові руди,за неофіційними відомостями,знаходяться на великій глибині в північно-східній частині району та в інших місцях. Основна частина родовища лежить у Луганській області, а в Борівський район заходить лише його край. На рівень радіації на поверхні це родовище не впливає, так як перекрите багатокілометровою товщею осадових порід.

     Фосфорити – сировина для виготовлення мінеральних добрив – знаходяться в південно-західній частині району, заходячи краєм основного родовища з Ізюмського району[19]. Це чорне каміння, заформоюнагадує кулі. Фосфор, який міститься у фосфоритах, можуть безпосередньо засвоювати рослини заумовирозмелювання його на борошно без переробки на суперфосфат. Середній вміст фосфорної кислоти у фосфоритах досягає 18%. Зустрічаються серед юрських, верхньокрейдяних і нижньотретинних відкладів.

     Геологічні знахідки. До крейдяної епохи відносяться скам’янілі рештки вапнякових мушлів (ракушок) вимерлих морських головоногих каракатиць – белемнітів, які часто знаходять на території району, особливо на крейдяних відслоненнях правобережжя Оскола (в колекції автора більше десятка скам’янілих белемнітів). В наших краях їх здебільшого називають “чортовими пальцями” і помилково вважають, що вони утворилися від попадання блискавки у пісок. Вік цих мушлів – приблизно 70-100 млн. років (верхньокрейдяна епоха).

    Такі знахідки свідчать, що в давні часи тут було море, на дні якого відкладалися залишки морських організмів і змитий з суші дрібний матеріал із гірських порід. У такий спосіб накопичився товстий шар гірських порід у декілька кілометрів углиб землі. В ньому і сьогодні знаходять закам’янілі залишки організмів – коралів, молюсків, морських їжаків, іноді – кістки великих тварин. А в морських затоках, які швидко висихали під час зміни клімату, накопичувалися солі.

    “Чортові пальці” ще нещодавно дуже цінувало місцеве населення; коли їх знаходили, то завжди забирали додому. Вважалося, що вони добре заживляють рани. Ножем їх шкребли, і цим порошком засипали рани. Перевірено особисто – добре допомагає. Використовували їх і в магічних цілях та для лікування.

    Місцеві жителі на правобережжі Оскола у глибоких балках час від часу знаходять шматки закамянілих дерев. Один з таких досить великих уламків скам’янілого дерева (12,5 кг) знаходиться в колекції автора. Він не відрізняється від щойновідпиляного стовбура дерева, але, взявши його до рук, відразу ж відчуваєш – це камінь, такий він важкий.

    Десятки, а можливо, й сотні мільйонів років тому, коли у наших краях був вологий і теплий тропічний клімат, тут росли вічнозелені ліси. Потужні урагани виривали дерева з корінням, а зливи зносили стовбури дерев до річок. Там, на дні, вони покривалися мулом. Ізольовані від повітря, вони не обвуглилися (себто перетворилися на кам’яне вугілля), а скам’яніли.

    Можливо, це закам’янілі стовбури араукарій, подібні до тих, що знайшли в селищі Олексієво-Дружківка, що на Донеччині[20]. Араукарії – це великі дерева з голчастим листям, які нині можна знайти лише на південних островах Східної Азії, в Австралії та Південній Америці.

    Скам’янілі дерева[21] – своєрідні свідки того, що в кам’яновугільному періоді (близько 250 млн.р. тому) в нашому краї був вологий і теплий тропічний клімат, тут росли вічнозелені ліси з гігантських папоротей, хвощів та араукарій.

    Карст. Не виключено, що на території Борівщини мають місце різноманітні карстові явища[22], бо вона входить до Дніпровсько-Донецької карстової області, для якої дуже характерний покритий та задернований соляний карст. Карст зустрічається також у місцях неглибокого залягання крейди і зумовлений так званим “крейдяним плечем”, яке тягнеться по лінії Вовчанськ-Куп’янськ-Сватове, частково охоплюючи й Борівщину.

    У всіх сусідніх з Борівщиною районах (від Дворічної до Ізюма) карстові явища відкриті й певною мірою досліджені. Можливо, саме карстом пояснюється безліч давніх  легенд на Борівщині й у сусідніх районах про багатокілометрові підземні тунелі, ходи та печери у наших краях. Відомо, що деякі з них у районі реально існують та потребують докладного вивчення методами спалеології.[23]

    Унікальне видання 1918 р. “Природа и население Слободской Украйны. Харьковская губерния. Пособие по родиноведению” якраз карстом пояснює землетрус у Куп’янському повіті[24] 8 серпня 1913 р. близько 5 години ранку.

    землетрусохопив територію по Осколу від с.Тополів до Пришибу (хутір поблизу Богуславки) і в ширину від Волоської Балаклійки до Сватової. Ось як про це явище розповідає це видання: “...чувствовался сильный подземный удар и подземный глухой гул, продолжавшийся очень короткое время, но довольно сильно напугавший жителей. В Купянске большинство спавших проснулось, стекла в окнах и посуда дребезжали, двери открывались от сотрясения, пролились жидкости из сосудов и т.д.”.

    Далі тут же наводиться пояснення цього явища: “Так как Купянск и его уезд лежит на меловой толще, в которой нередко образуются трещины и подземные ходы,, проделанные водой, то, очевидно, землетрясение произошло вследствие подземного обвала в какой-нибудь полости или пещере, образовавшейся вследствие растворения и вымывания мела водою. Обвал, происшедший на значительной глубине, мог остаться совершенно незаметным на поверхности, но удар от обрушившейся кровли произвел сотрясение земли и глухой звук, замеченный на большом пространстве”.

    Справжні землетруси трапляються в нашій місцевості дуже рідко й незначної сили. Багатьом пам’ятний землетрус восени 1976 року. Дехто з місцевих старожилів пригадує подібний землетрус під час війни – десь у 1943 році.

    Історичні джерела засвідчують у нас ще землетруси 1815 і 1838 років. Останній стався вночі 11 січня о 21 годині 25 хвилин і тривав 30 секунд. Ніяких пошкоджень і нещасних випадків не сталося. Ось як описують ті події тогочасні історичні хроніки: “За несколько дней до землетрясения было замечено беспрерывное движение ртути в барометре; во время же его магнитная стрелка компаса постоянно двигалась по своей оси, причем северный ее полюс обращался на юг и наоборот... Внутри домов мебель была потрясена; люстры приведены в колебание, а ракрытые двери и ставни в движение; в некоторых домах остановились часы. В минуту сотрясения был слышен крик домашних птиц и лай испуганных собак”.

    Згадки про землетруси (“трус”) у нашій місцевості залишилися навіть у давніх літописах:

  • Стонала земля, все слышама” (1091 р.).
  • Земля потрясеся мало” (9 вересня 1122 р.).
  • Земля тряслась” (9 квітня 1650 р.).
  • Земля тряслась 9 августа с понедельника на вторник” (1681 р.).

    Взагалі-то, вся Харківщина не належить до сейсмонебезпечних регіонів, сейсмічність тут нижче 5 балів.



[1]Сланці – змінені гірські породи, які складаються з кварцу, польових  шпатів та темнозабарвлених мінералів.

[2] Гнейс – змінена гірська порода, близька до граніту.

[3] Аргеліт – каменеподібна порода, дуже щільна, середньої твердості. Це продукт ущільнення і скам’яніння глин у процесі їх дальшого перетворення на сланець. У воді не розмокає. Сланцювата. Переважає в складі гідрослюда. Сірого, чорного, бурого, зеленуватого, червонуватого кольорів. Сировина для виробництва керамзиту, цементу та вогнетривких матеріалів.

[4] Суглинки – глини з великою домішкою піску.

[5] Тут зазначені геологічні періоди, ери і епохи, себто час у мільйони років, протягом якого утворилися гірські породи,  та послідовність їх залягання.

[6] Пісковик – це осадова уламкова порода, що утворилася в результаті цементування піску під впливом великого тиску та інших природних процесів.

[7] Розлом – глибинне порушення цілісності гірських порід земної кори. Вважають, що по розломах вгору пересувається пластичні породи або кам’яна сіль. Розломи відіграють важливу роль у проникненні рудоносних розчинів з глибин на поверхню та утворенні покладів корисних копалин. Розломи виділяють за допомогою космічних знімків.

[8] У Слов’янську та Артемівську соляний купол вийшов на поверхню. Там масово добувають кам’яну сіль.

[9]Нафтаутворилася в результаті нагромадження й перегнивання на дні прадавніх палеозойських та мезозойських морів, що були на нашій території 400 млн.р. і пізніше, решток водоростей, планктону, змішаних з неорганічним мулом, та дальшим їх перетворенням під дією анаеробних бактерій, великого тиску порід і високої температури в товщі земних порід.

[10] Алевроліти – осадова зцементована гірська порода, що складається з зерен кварцу, глинистих мінералів, цементів. Сировина для виробництва керамзиту, цегли, цементу та ін.

[11] За спогадами місцевих старожилів, ще здавна мешканці Шийківки та сусідніх сіл час від часу спостерігали в річці Борова та в навколишніх численних джерелах нафтові плями. Їх походження стало зрозумілим тільки після відкриття поблизу села нафтового родовища.

[12] Крейда – осадова порода, що утворилася із залишків відмерлих морських мушлів (раковин) та панцирів різних тварин.

[13] До середини XXст. у багатьох колгоспах району були свої цегельні. Зрозуміло, що цеглу випускали переважно для власних потреб і  у невеликих кількостях, здебільшого цеглу-сирець, яку потім обпалювали. Так, у 1940 р. в Борівському районі працювали 21 цегельні заводи, які виробили 3,8 млн. цеглин. Тільки три підлиманські цегельні заводи (с/г артілей “13-річчя Жовтня”, “1-а Підлиманська”, “Трудова сім’я”) випустили тоді 620 тис. цеглин. У 80-90-х роках Борівський завод виробляв до 3-4 млн. штук , а цегельний завод колгоспу “Дружба” – 0,3 млн. штук цегли.

[14] У 1940 р. гороховатський колгосп «Промінь життя» отримав 12 тис. карбованців прибутку від гончарних виробів.

[15]Борівський цегельний завод побудований у 1975 році. Тут було встановлено обладнання найновіших зразків та сучасна технологічна лінія. Однак з самого початку виникли різноманітні проблеми. Офіційна причина: бурі глини району не придатні для виготовлення якісної цегли. Тож певний час сировину (глину) на цегельний завод постачав Артемівський керамічно-трубний комбінат. Не порятувало завод і те, що з 1997 р. він перетворився в акціонерне товариство. З 2000 року виробництво цегли остаточно припинилося, й завод поступово самоліквідувався. Нове і дуже дороге обладнання приватна фірма за сприяння районного керівництва порізала на брухт. Хоча є точка зору, що проблема в даному випадку була не у місцевій глині, а у невідповідній їй технології. На сьогодні цегелень на Борівщині немає.

[16]За історичними відомостями і розповідями старожилів, гарна глина ще була на Пришибі та Бідрягівці (хутори біля Богуславки). На Бідрягівці було величезне глинище, неподалік – невеличкий колгоспний цегельний завод. Говорили, що бідрягівську цеглу молотком не розіб’єш – така була міцна.

[17] Піски, придатні для виготовлення скла. В них не менше 95% кварцу і фракції піщинок розмірами 0,1-0,5 мм.

[18] Торф – порода, утворена під водою при недостачі кисню з відмерлих і неповністю розкладених залишків рослин боліт  за активної біохімічної діяльності мікроорганізмів та з домішкою до 50% глини і піску.

[19] За довоєнними відомостями, фосфорити знаходяться по Осколу.

[20] Слід зазначити, що такі знахідки зустрічаються дуже рідко. Ще одне таке місце – це пустельний район американського штату Аризона.

[21] Скам’яніле дерево– природне утворення, в якому в результаті хімічних процесів відбувається повне заміщення органічної речовини залишків дерева більш як 60 мінеральними утвореннями, зокрема, халцедоном, опалом, кварцом та ін. У товщу осадкових порід, де були захоронені дерева, просочувалась морська вода, яка заливала цю місцевість; проходячи через тканини рослини, вона повільно виносила з собою органічні речовини, які розкладалися, а на їх місце відкладала частинки мінеральних речовин. Через сотні тисяч років наступило повне скам’яніння. Скам’яніле дерево приймає дзеркальну поліровку. Використовується для виготовлення художніх і декоративних виробів.

[22]Карст– розчинення водою підземних гірських порід (вапняків, доломітів, гіпсу, кам’яної солі) і утворення під землею пустот  (шахт, печер, підземних рік) та просідання поверхні землі над ними (воронки, впадини). У нашій місцевості підземні карстові порожнини виявлено в мергельно-крейдяній товщі до глибини 30-50 м (іноді до 80 м), переважно у долинах річок. Цьому активно сприяє значна тріщинуватість мергельно-крейдяній товщі, яка може досягати 1 км у глибину.

    В глибоких ярах і балках правобережжя Оскола, де ерозія досягла поверхні крейди і де поверхневі та підземні води інтенсивно поглинаються відносно безводною верхньою частиною цієї товщі, саме й утворюється карст. При цьому на шляху фільтрації аж до дзеркала верхньокрейдяного горизонту відбувається утворення вертикальних карстових порожнин, а на глибині в межах сезонного коливання рівня підземних вод – утворення горизонтальних карстових порожнин.

[23] Спалеологія – наука, що вивчає порожнини (переважно карстові) у товщі гірських  порід.

[24] У свій час охоплював всю території сучасного Борівського району.

 
Онлайн
Сейчас 37 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта