isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017
Навігація

 

1.10. Охорона навколишнього середовища

 

              Охороняти природу – значить охороняти Батьківщину(М.Пришвин)

 

    У нашій місцевості залишається все менше ділянок в їх звичайному первозданному стані. Це змушує звертати пильну увагу на охорону природних територій, створення спеціальних заповідників і заказників. Основне завдання таких територій полягає в охороні унікальних ландшафтів, рідкісних і цінних видів рослин та тварин. Але вони мають не тільки наукову та практичну цінність.

    Із глибини віків вони доносять до наших днів зразки, шматочки тієї природи, яка колись оточувала наших предків, дають безпосереднє уявлення про середовище їх мешкання. І в цьому культурно-історичному аспекті заповідні території такі ж цінні та цікаві, як і скіфські прикраси, козацька шабля чи давньоруський літопис.

    В районі є 5 природно-заповідних об’єктів. Це ботанічний, два ентомологічні[1], гідрологічний і загальнозоологічний заказники[2], які займають площу 192,3 га.

 

      Вищесолоненський загальнозоологічний заказник.

    Заказник місцевого значення розташований на землях господарств “Солоненське” та “Ізюмське” та на землях запасу Вищесолоненської й Ізюмської сільрад, площею 124 га. Це найбільше для Борівського району помешкання реліктового виду тварин – бабака[3].

Крім того, тут можна зустріти значну кількість видів тварин (понад 300, включаючи і безхребетних), серед яких немало занесено до Міжнародного Червоного списку та Червоної книги України. Серед комах значну долю складають запилювачі с/г рослин і, насамперед, люцерни та конюшини, а також хижі та паразитичні види.

    Мета створення заказника: збереження природних умов помешкання бабака.

    Ландшафт заказника являє собою височинну рівнину на палеогенових піщано-глинистих відкладеннях, порізану глибокими ярами і балками до крейдяних порід. Грунти – чорноземи звичайні середньогумусні та солонцюваті, на дні балок – лучні та лучно-болотні.

    Рослини. Вищесолоненський заказник є осередком зростання багатьох степових, лучних та водно-болотних рослин. Серед них трапляються рідкісні види, занесені до Червоної книги України.

    Тут відмічені різноманітні рослинні угруповання:


злаково-різнотравні,

караганники,

караганово-чебрецеві,

типчаково-шавлієві,

полиново-деревійні,

ковилово-типчакові,

перстачево-подорожникові,

конюшино-злакові та інші.


    Деякі з них є рідкісними, занесеними до Зеленої книги України.

    На дні балки – забур’янені угруповання, домінування осоту щетинистого, татарника звичайного та інших. Біля с.Вище Солоне навколо невеликого ставка – заболочена ділянка.

    Тут найбільш розповсюджені угруповання:


очеретово-рогозові,

вербняки,

лисохвостово-перстачево-конюшинові,

геранієво-польовицево-схеноплектові,

осотово-тризубцеві,

перстачево-геранієво-конюшинові,

ситниково-перстачево-польовицеві

та інші угрупування солончакуватих луків, часто забур’янених.


    Загальна кількість видів флори – до 200. З них до Червоної книги України занесена ковила волосиста.

    До обласних списків рідкісних видів занесено:


астрагал блідий

кринітарія волохата

шавлія ефіопська


    Тут також ростуть цінні лікарські та декоративні рослини:


буркун лікарський

верба біла

волошка лучна

волошка східна

в’язіль барвистий

герань лучна

деревій щетинистий

карагана кущова

конюшина гірська

конюшина повзуча

конюшина суницевидна

кравник звичайний

кульбаба лікарська

кульбаба пізня

лаватера волосиста

любочки осінні

лядвенець український

льонок звичайний

миколайчики плоскі

морква дика

оман високий

осот їстівний

парило звичайне

перстач гусячий

перстач сріблястий

підмаренник справжній

пижмо звичайне

плакун верболистий

подорожник ланцетолистий

подорожник великий

полин гіркий

полин австрійський

синяк звичайний

собача кропова п’ятилопатева

цмин пісковий

чебрець Маршалів

череда трироздільна

черсак щетинистий

шавлія дібровна

шавлія кільчаста

шипшина щитконосна

щавель кінський

щавель кучерявий


    На території заказника заплавні ліси займають незначну площу. Тут домінують вільха чорна або клейка, верба біла, трапляються окремі дерева тополі білої та тополі чорної.

    Тваринний світ – понад 300 видів. Комах – понад 200 видів.

    Земноводні:


тритон звичайний

жаба озерна

жаба гостроморда

земляна жаба

джерелянка

ропуха зелена


    Плазуни:


болотяна черепаха

ящірка прудка

вуж звичайний

гадюка степова


    Птахи.

Ряд лелекоподібні: бугай, бугайчик, сіра чапля.

Ряд гусоподібні: крижень, чирок-тріскун.

На польоті:червоноголова чернь, широконіска, шилохвіст та ін.

Ряд соколоподібні:


канюк

польовий лунь

степовий лунь

болотяний лунь

кібчик

звичайний боривітер


Ряд журавлеподібні: погонич, малий погонич, водяна курочка, лиска.

Ряд куроподібні: сіра куріпка, перепел.

Ряд сивкоподібні: травник, поручайник, перевізник, чорний крячок.

На польоті:


бекас

чорний фіфі

великий уліт

чорнозобик

мартини (звичайний, сивий)

крячки (білоокий, білокрилий)


Ряд голубоподібні: припутень.

Ряд совоподібні: болотяна сова, вухата сова.

Ряд зозулеподібні: зозуля звичайна.

Ряд ракшоподібні: бджолоїдка, одуд.

Ряд горобцеподібні:


степовий жайворонок

чубатий жайворонок

польовий жайворонок

жовта плиска

польовий шеврик

сорокопуд-жулан

сірий сорокопуд-зимуючий

східний соловейко

луговий чекан

звичайна камінка

солов’їна кобилочка

борсучок

чагарникова очеретянка

ставкова очеретянка

велика очеретянка

сіра славка

вівчарик-ковалик

очеретяна вівсянка

щиглик

коноплянка

польовий горобець

хатній горобець

шпак

сорока

сіра ворона

крук


    Ссавці:


їжак звичайний

кріт

ховрах сірий або малий

бабак

хом’як звичайний

сіра полівка

миша маленька

степова мишівка

великий тушканчик

сліпак звичайний

степовий тхір

перев’язка

ласка

лисиця звичайна


    Види, що занесені до Міжнародних Червоних списків: дибка степова, перев’язка.

    Види, що занесені до Червоної книги України:


дибка степова

волохатий стафілін

вусач зелений хрестоносець

махаон

каптурниця срібна

сколія степова

мелитурга булавоуса

рофітоїдес сірий

джміль вірменський

гадюка степова східна

лунь польовий і степовий

поручайник

сорокопуд сірий

мишівка степова

тушканчик великий

тхір степовий

перев’язка


   Види, що занесені до обласних списків рідкісних видів:


богомол звичайний

скакун сірий

хатінус панонійський

красотіл бронзовий

вусач кавказький

карапузик степовий

чорнотілка азіда

жовтяниця степова

галатея

бражник лінійний

бамбекс

бджола антідіум

бджола номлія

тахіна фазія

черепаха болотяна

бугай

бугайчик

сіра куріпк

бабак


    Завданням заказника є збереження та відновлення чисельності видів тварин, що занесені до Міжнародних червоних списків, Червоної книги України, обласних списків рідкісних видів, особливо бабака.

    Слід хоча б коротко розповісти про одну з унікальних тварин цього заказника. Перев’язка звичайна(перегузня, перевізник, тхір-перев’язка) має яскраве, контрастне забарвлення, що складається з чорних і чисто білих “клаптиків-смужечок”. Білі вуха і біла шерсть на маківці утворюють верхню перев’язочку у вигляді оригінального “кокошника”. А нижче, між вухами, чорна та біла смужка, така собі начільна пов’язка, як від головного болю. Одним слово, як з лазарету звірок. Шубка в нього х химерними візерунками, пістрявинками, смужечками, плямками, обвідками білого, чорного, рудого, жовтого й бурого кольорів з різними відтінками. Наш звірок наче у карнавальному наряді. Але в природі жартів не буває. Костюм перев’язки – це її маскувальний халат.

     Перев’зка – звірок невеликий. Довжина тіла 27-35 см, хвоста 18-20 см. Хвіст дуже пухнастий. А живе вона в степах, де потрібно вміння непомітно підкрастися до жертви – миші, ховрашка, тушканчика, бабака. Уникає сусідства з людиною. Це ззовні привабливий, сміливий, швидкий, гнучкий звірок. Чисельність перев’язки в Україні дуже низька, близько 100 особин.

 

Підлиманський гідрологічний заказник.

    Заказник місцевого значення розташований на території Підлиманської сільради. Його площа –43,1 га. Заказник створений з метою збереження унікального природного об’єкту – низинного надглибокого торфосховища (понад 4 м), який не має аналогів у природно-заповідному фонді Харківської області. В 1937-1941 рр. тут видобували торф.

    Болота є стабілізаторами клімату, регуляторами гідрологічного режиму, місцями поселення цінних видів тварин та зростання рідкісних рослин. У природній системі, складовими частинами якої є урочища борової тераси з борами та субборами, це болото відіграє роль ядра  водорегулюючого комплексу. Воно акумулює та зберігає великі об’єми поверхневих вод, а також захищає їх від випаровування своїм рослинним покровом.

    Як природоохоронний об’єкт болото має цінність природного реліктового утворення з шаром торфу різного віку та складу, які при вивченні їх фахівцями дадуть змогу моделювати кліматичні та біологічні особливості розвитку місцевих ландшафтів.

    Підлиманське болото – типове низинне гіпново-осоково-очеретяне болото, яке має багато рідкісних для області північних екземплярів рослин, що знаходяться на південній межі свого поширення, а тому потребують охорони. Для цього заказника характерні сальвіноя плаваюча – рідкісна водна папороть, занесена до Червоної книги України та значна кількість цінних лікарських, медоносних, кормових і декоративних рослин.

    У заказнику відмічені різноманітні рослинні угруповання, деякі з них є рідкісними і занесені до Зеленої книги України.

    Підлиманське болото – типовий водно-болотний фауністичний комплекс, рідкісний для степової зони, єдине болото такого типу для півдня Харківської області.

    Переважаючі грунти: на лесовій терасі – чорноземи звичайні слабосолонцюваті, на боровій терасі – дернові слабо розвинені та дерново-підзолисті, на болоті – болотяні.

    Флора. Переважаючі рослинні угрупування:


очеретяні

очеретяно-рогозові

осоково-вовконогові

частухово-плакунові

кострицево-конюшинові

щучниково-геранієво-перстачеві

ситняково-польовицево-підмаренникові

геранієво-конюшиново-польовицеві

суховершково-золототисячниково-злакові

тризубцево-осоково-конюшинові

полиново-деревійно-гвоздикові

рогозові

сальвінієво-ряскові

верболізно-вовкогонові

м’ятово-чередові

вільшаники

вербняки


    Кількість видів флори –до 200.

    Види, що занесені до Червоної книги України: сальвінія плаваюча.

    Види, що занесені до обласних списків рідкісних рослин:


білозір болотний

водяний різак алоевидний

золототисячник гарний

осока висока

осока пухнастоплода

плавушник болотний

пухирник звичайний

сальвінія плаваюча


    Види цінних лікарських та декоративних рослин:


верба біла

вербозілля звичайне

волошка лучна

деревій майже звичайний

деревій щетинистий

жабурник звичайний

китник лучний

конюшина лучна

конюшина повзуча

конюшина суницевидна

костриця лучна

костриця східна

кульбаба лікарська

любочки осінні

м’ята водяна

перстач гусячий

перстач сріблястий

подорожник великий

полин австрійський

полин гіркий

рогіз вузьколистий

рогіз широколистий


    На території заказника трапляються фрагменти заплавних лісів з домішками вільхи чорної та верби білої, іноді зростають окремі дерева тополі білої та тополі чорної.

    Фауна. Загальна кількість фауни – біля 200 видів. Крім птахів, які зазначені в Вишесолонянському заказнику, тут ще живуть: білий лелека, чорниш, лебідь-шипун, звичайна горлиця, прудка славка, ремез, іволга.

    Види, що занесені до Червоної книги України:


дозорець імператор

кордулегастер кільчастий

вусач мускусний

махаон

джміль моховий


Види, що занесені до обласних списків рідкісних видів:


дозорець

златка вільхова

бризкун клітчатий

райдужниця

довгоносик вербовий

довгоносик лепірус

черепаха болотяна

бугай

бугайчик

білий лелека

лебідь клику


 

Новоплатонівський ентомологічний заказник.

    Площа заказника місцевого значення – 4,2 га. Ділянка розміщена в центрі земель господарства на південно-східній експозиції яружно-балочної системи, де збереглось багато видів квіткових і лікарських рослин. Деякі види цих рослин занесені до Червоної книги України: меліса, нагідки лікарські, кульбаба, хвощ польовий та інші.

    Тут мешкають близько 40 видів комах, серед них джмелі, дикі одиночні бджоли андрени, евцери, деякі види галіктів, колетів. Збираючи нектар і пилок, вони запилюють рослини. Особливо важливу роль відіграють джмелі в запиленні конюшини. Поширені в заказнику їздці та інші паразитичні  та хижі комахи. Серед хижих дуже корисне сонечко.

    Новоплатонівський заказник створений для збільшення чисельності корисних комах – запилювачів бобових та інших сільськогосподарських культур. Утворений рішенням облвиконкому від 20.02.1984 р.

 

Нижнє-Журавський ентомологічний заказник.

    Площа –3 га. Розташовується біля с.Нижня Журавка на ділянці південного степового схилу балки. Рослинний покрив представлений різнотрав’ям типчаково-ковилових степів. Тут мешкають близько 10 видів одиничних земляних бджіл (антофора, андрени, овцери, галікти), джмелі, квіткові мухи, оси та інші. Створений з метою збереження місця поселення цінних видів комах-запилювачів кормових та інших с/г культур, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторінгу навколишнього природного середовища. Утворений рішенням облвиконкому від 20.02.1984 р.

 

Борівський ботанічний заказник.

      Борівський заказник знаходиться на землях держлісфонду біля с.Гороховатка. Площа –18 га. Тут охороняються лікарські рослини (череда трироздільна, пижма звичайна, звіробій звичайний, золототисячник зонтичний, чистотіл звичайний, конвалія звичайна та інші). Територія заказника лежить у блюдцеподібних пониженняхзаплави Оскола. У складі лісових насаджень переважають вільха чорна, осика, береза. У межах заказника знаходяться два болота загальною площею 1,3 га. Утворений рішенням облвиконкому від 2.06.1980 р.

   

    І все ж таки природно-заповідний фонд Борівського району явно недостатній і потребує значного розширення. Так, за станом на 01.01.2002 р. відсоток заповідності території Борівщини становив 0,08%. З 28 районів Харківської області за цим показником Борівський займав 26 місце, себто – передостаннє. Це надзвичайно низький показник навіть для Харківщини. Наприклад, відсоток заповідності у Печенізькому районі – 23,16%, Зміївському – 8,45%, Чугуївському – 3,49% і т.д. Борівський район має у 18 разів (!) менше заповідних територій, ніж у середньому по Харківській області. Знову ж таки за кількістю заповідних об’єктів Борівщина займає 25 місце в області.

   Як відомо, оптимальний відсоток заповідності території повинен становити не менше 10%, а в Борівському районі в 100 разів менше[4].



[1] Ентомологія – розділ зоології, що вивчає комах.

[2] Заказник – це територія, на якій охороняється не вся природа, як у заповіднику, а лише найцінніші природні компоненти: ділянки лісу чи степу, окремі види рослин чи тварин тощо. У визначений строк частина території заказника може використовуватись у господарських потребах.

[3] Самого бабака в заказнику побачити не так просто – більшу частину свого життя вони проводять у норах. А на поверхні бувають рідко, й тільки помітивши небезпеку (людину бабак баче за 300-400 м) або зачувши шум автомобіля (на жаль, тут де-не-де проходять дороги загального користування), бабаки різким криком попереджають родичів і ховаються в нори. Їх крик,  виразно чутний на відстані більше півкілометра, нагадує свист (у молодих бабаків) або дещо хрипке «кві-квіть» (у дорослих тварин).

    Та якщо причаїтися та вичекати якийсь час у схованці, можна дочекатися і побачити, як, спочатку виглянувши з нірки, бабак потім піднімається на байбачину і, ставши стовпчиком, почне пильно озирати околиці. Проте один необережний рух – і,  шпарко змахнувши хвостом, бабак ховається в норі. Свої нори заглиблює в землю до трьох метрів, а загальна довжина ходів може досягати 60 і більше метрів. Крім цих ходів, працелюбне степове звірятко робить в різних місцях біля житла ще декілька неглибоких нір, які слугують йому тимчасовою схованкою у випадку небезпеки.

    За весну ці неквапливі товстуни нагромаджують 800-1200 г жиру, що складає 25% маси звірка. У серпні-вересні бабаки оселяються у постійних норах для зимівлі сім’ями від  2-6 до 20-24 особин. Вхід у нори вони закривають і впадають у глибоку сплячку, яка триває від 6 до 8 місяців. У цей час вони не живляться, оскільки кормових запасів у нори не збирають. Пробуджуються рано, коли ще лежить сніг. Характер у бабаків мирний. Вони з задоволенням граються навесні один з одним та з матір’ю.

[4] В Україні заповідано 4,2% території, в густонаселеній Європі – 10%.

 
Онлайн
Сейчас 27 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта