isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017

 

2.3. Клімат у глибокій давнині та зовсім недавно

    Погодні умови, клімат щоденно у центрі уваги сільських мешканців, бо від них значною мірою залежить їх добробут. Щодо того, які зміни відбулися в нашому краї за останні століття, існують різні думки. Про це, як і сьогодні, сперечалися і сто років тому.

    Ось що про наш клімат говорить у 1918 році надзвичайно цікаве наукове видання “Природа и население Слободской Украины”: “Приходится слышать, что климат наших мест изменяется к худшему, что раньше, например, количество дождей было больше, чем теперь. Если говорить только о последнем столетии, за которое имеются совершенно точные записи, то можно определенно сказать, что в наших местах количество дождей заметно не изменилось. Но вместе с тем оказывается, что количество дождей как бы волнообразно колеблется: бывает ряд лет дождливых, которые сменяются годами сухими, за ними опять идут дождливые. Дождливые годы: 1815, 1845, 1878-1880, 1913-1915. Годы сухие: 1825-1830, 1860, 1893-1895.”

    Що ж, спробуємо на прикладі нашого Приоскільського краю за різноманітними літописами, хроніками, мемуарами, спеціальними дослідженнями та спостереженнями давніх віків хоча б фрагментарно оглянути цю цікаву проблему стосовно всього минулого тисячоліття. Як видно з історичних джерел, клімат Нижнього Приоскілля, як і всієї України, протягом X-XXст. значно змінювався. В окремі періоди ці зміни були яскраво вираженими, різкими, тривалими та надзвичайно інтенсивними.

    За останню тисячу років Україна, як і Європа, пережила три кліматичні періоди:

  • сприятливий (теплий) період (VIII-XIIст.). Максимум потепління в X-XIст.;
  • малий льодовиковий період (XIII-XVIIIст.). Максимум похолодання в XVII-XVIIIст.;
  • сучасне потепління, риси якого почали проявлятися ще в 1-й пол. XIXст. і яке продовжується й по сьогодні.

    Різноманітні історичні джерела донесли до нас численні відомості про кліматичні екстремуми всіх трьох періодів і стосовно нашого краю. Вони допомагають нам не тільки відновити картину клімату в той чи інший період, але й краще зрозуміти історію нашого народу в степах Приоскілля. Разом з тим вони дають підстави говорити про те, що теперішні стихійні лиха не є чимось винятковим, що подібні екстремальні явища мали місце як у далекому, так і в близькому минулому.

    Кожен день газети, радіо, телебачення передають повідомлення про стихійні лиха в нашій країні та за кордоном. Майже кожне подібне повідомлення супроводжується епітетами: “небувале”, “нечуване”, “старожили такого не пам’ятають…”. Старожили, може бути, і не пам’ятають, але літописи, документи минулих століть свідчать про те, що таке бувало й раніше. До того ж людина тоді була менш захищена від натиску стихійних лих, і вони в більшості своїй зумовлювали масовий голод, епідемії, мор худоби.

    … Якщо в 991 р. на наші степові землі звалилася грізна стихія: “наводнение многое и много зла сотвори[1], то через три роки (994 р.) наступила “сухмень велика и знойно добре”, “жары вельми тяжкие”. Тоді від великої посухи і тривалого “бездождия” повисихали скрізь ріки, загинули “жита”, почався голод не тільки у нас, на південому сході від Русі, а й по всій Європі.

    З 1000-го року екстремальні природні явища ще більш загострилися. Що не літо, то страшна спека (навіть у водоймах гине риба), або “дожди мнози… велицы” (1002 р.), які викликають великі повені – “бысть поводь сильна”. Знову, як наслідок, недорід і голод на великих територіях.

    Літописи зазначають, що після 990 р. рясний урожай був тільки у 1003 р. – “бысть умножение плодов всяких” (сприятливе літо). До того ж, у 1008 р. Русь і особливо навколишні степи, зокрема й Нижнє Приоскілля, вперше зазнали страшної навали шкідників  – “быша прузи[сарана] мнози”. З цього часу і аж до середини XIXст. наші землі систематично, через певні проміжки буде спостошувати сарана, яка поїдала не тільки посіви, а й всю траву, навіть, листя й кору  дерев.

     Десятиліття 1050-1060 рр. усюди характеризуються частими засухами, “бездождием”, навалою шкідників – гусениць, сарани, поверненням холодів. Особливо холодним і засушливим було літо 1060 р. За свідченням літописців, саме тоді в наших степах кочівники-торки[2]перемерли від спраги і голоду, а особливо від “предельной стужи”, яка згодом наступила.

    Небачена засуха на великих територіях від Дону до Дніпра сталася в 1092 р. – “…ведро[3]бяше яко изгораше земля”, тобто від “бездождия” та спеки вигоріла земля. Через два роки посуха повторилась. Лихо збільшила навала сарани, яка поїла “всякую траву и много хлеба”. За словами літописця, “и это не слыхано было с первых дней в земле Русской”. Наступного року (1095 р.) нещастя знову повторилось. “Пришла саранча 28 августа, – зазначає літопис “Повість минулих літ”, – и покрыла землю и было смотреть страшно, шла она в северные страны, пожирая траву и просо”. Це були скрізь голодні роки.

    Таким чином, у XIст. в основному переважали жаркі засушливі роки. Але порівнюючи це століття з наступним і особливо ще з пізнішими, можна вважати XIст. досить сприятливим, бо далі поступово наступало різке похолодання.

    В 1144 р. спостерігалось пізнє повернення холодів весною – “паде снег велик коневи до чрева на Великдень”. В 50-х рр. XIIст. – масові епізоотії та епідемії: “И бысть мор в коних… яко же не был николиже”, “мор был и в воинстве”, “…также скот помре рогатый”.Втрата великої частини поголів’я, особливо в кочівників, які замешкували в наших степах.

    До ще більш катастрофічних наслідків привела нестійкість погоди в 1161 р., коли спостерігалось “ведро и жары велицы и сухмень чрез все лето”. За словами літопису, “пригори всякое жито и всякое обилие, и озера и реки засохша, болота же выгорели, леса и земли горели”. А потім мороз “убил всю ярь”. Восени установились сильні морози. Зима ж “назло людям” стояла тепла, з відлигами і “дождями великими” та “гром бысть”. Почався голод, дорожнеча: “Велика скорбь в людях и нужа, плач неутолим”.

    М’які зими у 2-й пол. XIIст. чергуються з надзвичайно холодними, які занесені в літописи під 1165, 1168, 1170 рр. У 1187 р.: “На ту осень бысть зима зла вельми, такая же в нашей памяти не бывало николиже” (вона продовжувалась до вербної неділі). Випав “снег велик”. Таких морозів раніш не було на нашій території. До того ж спалахнула епідемія.

    Слід зазначити, що кліматичні явища, які тут характеризуються,не були локальними, а охоплювали величезні території, включаючи і наше Нижнє Приоскілля, де нерідко набували ще більш різко вираженого характеру.

    Заморозки і сніг у квітні-травні час від часу трапляються вже з кінця XIIст., а особливо в два наступні століття.

    У 1222 та 1224 рр. по всій Східній Європі встановилася спекотна, суха погода: “…бысть ведро велие и мнози лесы, и боры, и болота згораху и дымове сильнии тогда бяху, яко не видети человеком; бо яко мгла на земли прилегла”.

    Перед татарською навалою, в першій третині XIIIст., спостерігається одне з найтриваліших угрупувань особливо небезпечних природних явищ (посухи, холодні літа та суворі зими), які обумовили 17 голодних років, що в свою чергу привело до значного скорочення населення[4]. Потім на 20 років встановлюються досить сприятливі умови.

    В останню третину XIIIст. знову зростає кількість екстремальних метеорологічних явищ: урагани і бурі, під час яких гине безліч людей і худоби (1280, 1299, 1300 рр.), лютують зимові холоди (1281, 1283, 1284 рр.), у кінці літа або на початку осені морози “побивают все обилие” (1291 р.). Разом з посухою починається “мор на скот” (“изомре все: и кони, и скоты, и овце, все изомре, не остася ничего”), а потім сталася й “великая нужда в народе”, “туга велика и печаль”, “многи человецы умираху различными недугами”.

    XIVстоліття в наших краях та на широких просторах навколо почалося “зело велики” бурями, які “много пакости бысть”. Ураганними поривами вітру “драло дубье”. Йшли “дожди велици” (1302-1308 рр.). Після цього в 1309 р. наступила страшна спека, а потім і посуха. Разом з тим “другая казнь – пришла мышь и поела рожь, и овес, и пшеницу, и всякое жито”. В літописах підкреслено, що того року “глад  [голод] крепок по всей земле Русской”.

    У першійчвертіXIVст. переважали дощі, мало місце повернення пізнє холодів. Тільки наприкінці чверті, як і в три попередніх століття, сталася засуха. В літописах зазначена в 1325 р. “сухмень бысть велия и много водных мест изсохша и лесы и боры и болота выгореша”, з-за якої наступив голод, який тривав і наступного літа. Через п’ять років засуха повторилась. Вона супроводжувалася пожежами і епідемією.

    Протягом 2-ї й 3-ї четверті XIVст. літописці зареєстрували 12 посух, з яких 8 повністю охопили всю Східну Європу. Люди “мнили”, що наступив кінець світу.

    В 1363 р. встановилася незвичайна спека: “солнце бысть аки кровь, и по нем места черны, и мгла стояла с пол лета, и знои и жары бяху велицы, лесы и болота, и земля горяше, и реки пересохша, иные же водные места до конца изсохоша и бысть страх велик и ужас на всех человецех и скорбь великая”. В іншому літописі: “Знамение в солнце черно, аки гвозди, и мгла великая…”.

    Така погода стояла фактично до 1368 р. В останній рік “облака были тогда кровави, иногда черны. И мгла стояла три месяца, и рыба в реках мерла”. Почалася, як завжди під час засухи, епідемія: “И бысть скорбь великая по всей земле, и опусте вся земля и порасте лесом, и бысть пустыни всюду непроходимые. …Не успеваху живые мертвых погребати…”.

    В 1371 р. відмічена ще більша “сухмень”. Землю оповив дим пожеж. “…Толь велика мгла была, яко за едину сажень пред собою не видети …а птицы по воздуху не видяху летати, …сухмень же бысть тогда велия и зной и жар мног, …реки, леса и боры горяху и болота высохши, горяху и земля горяше”. Ведмеді, вовки і лисиці шукали порятунку в поселеннях людей.

    Через три роки (1374 р.) засуха знову повторилась: “…быша зной велицы и жары, а дожди сверху не едина капля не бывала все лето”. Почався “мор велик” на “кони и на коровы и на овцы и на всяки скот, …тако и на люди”. Охопив він і наші степи, де в ті часи уже панували татари: “в Орде был мор велик”.

    Себто, більша частина XIVст. характеризується переважанням сухої, спекотної погоди влітку, помірними і м’якими зимами. Сильні морози, холодні осені і пізні весни починаються в останній чверті XIVст. Особливо суворі зими (“зело студена”) спостерігалися в 1378, 1390, 1391, 1393 рр., коли “мнозем человеком измерзати и издыхати, не только человеки, но и скоти, внезапно обрестися мертву от мрази на пути”. В ті роки від холодів загинуло багато людей і худоби.

    В епоху малого льодовикового періоду історичні джерела все частіше фіксують стрімкі коливання клімату. Порівняно з XIVст. у XVст. екстремальні природні явища зросли на третину: ранні і суворі зими (“зима тяжка и студено зело”), великі морози, “худі” (безсніжні) та “преизлишне снежны” зими, “…мая 7 мразы и снег был по три дни и лист на древе позябл”, весна “вельми студена, а лето студено да и мокро”,дощові хмарні  літа (“паморочно зело и дождево велми”), засухи, урагани, “лихое поветрие на люди”, як наслідок – “только слышали плачь и рыданье, и мнози от глада падающе умираху. Дети пред родителями своими, отца и матери пред детьми своими, и много разодошася…”.

    Ця підвищена екстремальність клімату характерна й для XVIстоліття. Дощі змінювалися засухами, а засухи – небаченими доти негодами. Ще суворішим було XVIIстоліття.

    Вже його початок не віщував нічого доброго:

  • 1600-1602 рр.: багатосніжна, довга й сувора зима; дуже дощове літо (“дожди непрестанны”), сильні заморозки на початку літа (“великий мраз и позябе всякое жито и всякий овощ”) та ранні – восени.
  • 1603 р.: “Лета 7111 [1603 р.] …омрачи господь небо облаки, и толико дождь пролися, яко вси человецы по ужасть впадоша. И преста [знищено]всяко дело земли, и всяко семя сеянное, возрастиши, разседяши [згнило] от безмерных вод, лиемых от воздух; и не обвея ветр травы земные за десять седмиц дней; и прежде простертия серпа поби мраз сильный всяк труд дел человеческих в полях и в виноградниках и яко от огня поядена бысть вся земля. Году же сему прошедшему, ох, ох горе, горе всякому естеству воскличющу, и во вторый злейши бысть, такожде и в третье лета…”. Очевидці великого голоду вважали, що в 1601-1603 рр. вимерла “треть царства Московського”. Майже опустіли й степи Приоскільські.

    Наступні роки були апогеєм кліматичних катаклізмів.

    В 1643 р. зима наступила 16 листопада. Потім за добу випав дуже глибокий сніг (“коню  по грудь”). Зима була “прежестокая” і тривала до 3 квітня. Восени 1644 р. знову випав незвичайно рясний сніг, який поламав дерева в лісі. Наступні роки були такі ж холодні.

    Многопам’ятне літо 1648 р.[5]було дуже засушливим. Літопис Самовидця свідчить про навалу сарани: “…саранча барзо великая на усей Украинебыла и барзо шкоди великие починила, збожя позъедала и трави, же не било, где сена косити”. Не було чим годувати худобу. Зима була м’яка, нестійка, тому сарана перезимувала і знову вивелась наступного літа: “…тая саранча зазимовала на Украине, з которой знову икрына весну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила”.

    Засуха й сарана вразили й літо 1649 р. і всі наступні. Повторювалися засухи дуже часто, ще й супроводжувалися холодними зимами. У середині 70-х рр. XVIIст. по всій Україні стояли незвичайні холоди. Як, наприклад, у 1677 р., коли, за словами Самовидця, “зима барзо великаябыла, так снегами мела, як тех и морозами, и мало который день был без ветру, и тривала снегами и морозами великими близко до святого Георгия[кінець квітня], же юже людям не тилко сена, але и солом на хатах не ставало”.Багато людей померзли того року на дорогах.

    Літом 1680 р. була по всій Україні “суша и горячность великая”, від якої загинули трави і “повисихали води”. Посуха супроводжувалась навалою шкідників.

    У 1686 р. “снег великий выпал по святом Георгии и килка день лежал. Того же року червяки черные, а зростом як гусенице было множество, и коноплям и иному зеллю барзо шкодили, и так стадами ходили по дорозе и в город в брами, и из города стадами ишли на огороди, не боячись дожчов, хочай лето мокрое было”.

    Наступного року літо в Україні “барзо” сухе, на всім її просторі горіли всуціль степи, особливо це стосувалося степів Приоскілля та Придінців’я.

    В 1690 р. знову велике нашестя сарани: “барзо ишла широка [широкою смугою], …[багато] запсовала, зъбоже и усю ярину потравила и жита, которые застала непожатие, усе поела, и так учинила дорожнету, …и от того смороду саранче кони хорели и издыхали и всякое бидло, бо с травою и саранчю пожирали, же и мясо их смердело саранчею – кури и гуси”, “…великого мору и голоду наробила. 15 августа саранча шла яко войско полками. Саранча шла …так густо, ще облаки закрывала”.

    Великі холоди взимку були на початку XVIIIст. (1708-1709 рр.), коли, за свідченням сучасників, птахи замерзали в повітрі під час польоту, а “многие тысячи людей, звери и дерев погибли”.

    Наступна дуже холодна зима приходиться на листопад 1739 – березень 1740 рр. Весна тоді теж була пізня, холодна: “26 апреля выпал снег, не было тепла до мая”. “Лето было с великими блистаниями и громом, відмічено в документі,многие люди молниею убиты и попалены дома и град много хлеба выбил”. Урожай був дуже поганий.

    Літо 1743 р. було засушливим. Прийшла сарана. Зимою стояли сильні холоди не тільки в Україні, а й по всій Європі. Посухи тривали і в  1747-1750 рр.: “за безмерною сушею учинился недород, а где и был всход, там саранчею поедено без остатка… Многие пухнут и умирают”. “От великого и безмерного голода уже ныне[1748 р.] многие жители питают себя дубовою и прочей корой и листом с малым количеством хлеба смешанным”, “…принуждена убож есть лебеду, брунки, мякину, березовый лист”. Падіж худоби.

    У щоденнику академіка С.-Петербургської академії наук Гильденштедта, який подорожував нашими краями, зокрема й Нижнім Приоскіллям у серпні-вересні 1774 року, знаходимо повідомлення про нічний мороз з 12 на 13 серпня (за старим стилем) “попортивший все”. “Этот мороз был так силен,что цветы многих диких растений совершенно завяли”.

    Незвичайно довга зима в 1778 р., “великая” зима з 8 листопада 1780 р. до 30 березня 1781 р., люта зима 1799 р.

    Навіть ці уривчасті відомості свідчать про надзвичайно суворі кліматичні умови XVII-XVIIIcтоліть. Стає зрозумілим, чому козаки навіть влітку не знімали смушевої шапки та жупана (верхній одяг, подібний до легкого пальта), а тим більше досить теплих шароварів та чобіт. Розглядаючи український (зокрема, й слобожанський) національний одяг, який завершив своє формування саме в цей час, уже не дивуєшся, що він як на теперішній клімат занадто теплий.

    Великі засухи: 1772 р., 1773 р., 1791 р., 1794 р., 1798 р., 1799 р., коли протягом літа в Приоскіллі не випадало й краплини дощу.

    В 1796 р. спочатку була тепла безсніжна зима: “1796 року снегу не було, бо як в зиме святили воду,то дети были… боси, снег выпал перед СтретениемДва месяцы теплые були: ануарий и фебруарий, иже люди орали… а месяцы марта о средоностю такая зима була иж многи с птаства померзло, бидло от великого зимна поздихало. На той рок бузки, журавле, жаворонки и многие размантие птаства позмерзали”.

    Стосовно ж Нижнього Приоскілля, то архівні документи 1785 р. характеризують його тогочасний клімат таким чином: “Зимою морозы, а летом жары нередко бывают сильные. С продолжающимися жарами обыкновенно сопряжена мгла. Громы, особенно после жаров, бывают сильные и иногда, как для зданий вредительные, так для скотов и людей смертельные. Из числа ветров чувствительную в атмосфере перемену производит исходящий из южной, или так называемой Крымской стороны, тем, что следствия его во время зимы бывает оттепель, а летом продолжительное ненастье. Почему тот ветер простолюдины называют лихорадочным”.

    Себто нічого нарікати на погоду – вона у нас завжди була такою – непостійною. Велика засуха була в 1909 р. – з 14 вересня по 26 жовтня. Повністю сухими були вересень-листопад 1896 року. Зате зимою частими були відлиги, або, як їх раніше в нас називали,  – “гнилі зими”. Так, дуже теплою була зима 1898-1899 року (середня температура в грудні становила +10ºС, у січні - +14ºС, у лютому +12ºС). Сильне потепління було в січні 1904 року. Ці зими не завдали серйозної шкоди посівам.

    Дуже шкідливими були і є різкі коливання температури протягом короткого часу, особливо коли вона швидко переходить через 0ºС. Наприклад, як свідчать архівні документи, 8 січня 1912 року опівдня було +2ºС, а вже наступного дня в цей же час – мінус 20,2ºС.

    Очевидець так описав ту зиму в наших приоскільських краях: “Если зима прошлого (1910-1911 гг.) отличалась крепкими и упорно державшимися продолжительное время морозами, то нынешняя зима, напротив, замечательна частыми и довольно значительными оттепелями. Начиная с 24 декабря 1911 года, в январе и феврале 1912 г. отмечен целый ряд оттепелей, во время которых каждый раз, точно по шаблону, повторялась с незначительными вариациями однообразная погода: перед началом оттепели дул южный ветер, снег начинал таять, показывались лужи воды, далее при повышающейся температуре (иногда таянию снега способствовал дождь) вода сбегала уже целыми потоками, как весною, так продолжалось 3-4 дня, потом ветер из южного менял направление на северный или северо-восточный – и оттепель отходила на задний план, уступая место морозам и снегопадам, к которым нередко присоединялась снежная метель”.

    Тому-то й озиму пшеницю (на відміну від інших районів) до колективізації в нас сіяли украй рідко. Вважалося, що з-за мінливої, холодної й безсніжної зими і пізніх весняних приморозків[6]озима пшениця у нас є культурою безперспективною. Її сіяли як виняток і то лише на полях під лісом, на яких сніг лягає рівніше і довше тримається, ніж на місцях відкритих. Так зазначає “Памятная книжка Харьковской губернии на 1863 год”: “В степной юго-восточной части губернии, по непостоянству зим, озимая пшеница считается хлебом неблагонадежным”.

    Як раніше, так і тепер, майже не буває у нас року, щоб поля, на більшому чи меншому просторі, не були вибиті градом. Протягом літніх місяців одного лише 1855 року нарахували до 25 днів з градом. З них град 30 червня (за старим стилем) являв справді дивовижне і жахливе явище.

    Град ішов декілька годин. Ураганна хмара пронеслася над половиною території губернії, та найбільше постраждало саме Нижнє Приоскілля – Куп’янський повіт. “Произведены разрушения, громадность которых поражает воображение. Но самую страшную картину опустошения представлял Купянский уезд. Донесение об этом феноменальном граде не вдается в подробное исчисление опустошений и убытков, произведенных им”.

    Хліб, городина і неприбране сіно були по всьому повіті повністю винищені: нескошена трава вбита в землю; більшість млинів-вітряків були перевернуті і віднесені на значні відстані; загинуло безліч овець, домашньої птиці й градом сильно побиті пастухи. Величина градин рівнялася курячому яйцю.

    “Буря с градом громила, разрушала, коверкала все, что ни попадалось на широком пути ее шествия”. Можемо уявити руйнівну силу цього граду, якщо після 14 годин танення ще знаходили градини у півфунтову гирю (фунт=0,409 кг).

    19 травня (за старим стилем) 1858 р. наш повіт, як зазначають тогочасні документи “снова подвергся опустошению”. У 1843 р. – “в роковой день 27 мая” та в липні – величина окремих градин, що випали у Приоскіллі, знову досягала курячого яйця. Недарма в XIXст. 30% збитків від граду в Харківській губернії приходилось саме на Куп’янський повіт.

    Величезне занепокоєння у місцевого населення викликав зорепад, який тривав усю ніч з 22 по 23 листопада 1832 р. Населення назвало його „вогненним дощем” і вважало предвісником лиха.

    Люті зими:

  • 1800-1801 рр.;
  • 1805 р.;
  • 1822 р.;
  • 1834 р. (в січні було дуже тепло, повністю розтав сніг, почало розпускатися листя на деревах, зазеленіли озимі посіви, а потім відразу вдарили морози до 10-12°С);
  • 1835-1836 р. (зима спричинила “большие опустошения в здешних садах [на всій Харківщині], истребивпреимущественно самые лучшие породы фруктовых деревьев”);
  • 1838-1839 р. (загинуло до третини худоби);
  • 1840 р.;
  • 1848-1849 рр. (знову на всій Харківщині великі втрати від морозів плодових дерев і пасік);
  • 1853 р. (“Продолжительная, постоянная и многоснежная зима с 1853 на 1854 год есть явление редкое в нашем крае и которое сохранится в памяти народа”, –  писав один з дослідників природи Харківської губернії).

    Про неврожайний 1847-1848 рік у російському “Журналі Міністерства Внутрішніх Справ” повідомляв з Харкова один з місцевих спостерігачів природи: “Ни один год не был так малоснежен, как 1847-1848. Зимою 1848 г. выпало снегу почти в 4 раза меньше, чем в 1847 г. Бесснежная зима в совокупности с другими обстоятельствами сделали этот год замечательным как в метеорологическом, так и в хозяйственном отношении по гибельным последствиям не только для Харьковской губернии, но и для всего полуденного края. Урожай хлеба был незавидный. Плодов и овощей не уродилось почти никаких. Осень необычайно дождливая. Недостаток сена и соломы был гибельным для овцеводства. В суровую и продолжительную зиму 1849 года в Харьковской, Екатеринославской губерниях пропало ⅔ всего поголовья”.

    Серйозної шкоди садам наносили травневі приморозки, які особливо сильними були 15 травня 1881 р. та 14 травня 1890 р.

  • Страшна посуха в 1832-1834 рр.:Холодна і дощова весна 1832 р.Засушливе літо (“жары”), яке було “гибельным” для сільського господарства. “Скотские падежи свирепствовали с необыкновенной жестокостью”. Холодна осінь несприятлива для посівної. Рання холоднеча (“стужа”) і передчасні сніги. Розпочався голод. Та це була лише прелюдія до ще більшого лиха.

    На початку весни 1833 р. знову була надзвичайно холодна погода, з тривалими дощами, частими заморозками, навіть снігопадами – все це не сприяло росту хлібів і трав. Потім холоднеча змінилась незвичайною спекою з небувалими суховіями (“палящими ветрами”). Наступила “продолжительная, почти невиданная дотоле засуха во всем южном крае”, включаючи всю Україну. Почались епідемії: “жесточайший катар”, “болезнь с припадками холеры”. “Во всех губерниях цена на хлеб страшно возросла. В местах, более плодородных, многие заменяли хлеб дубовыми желудями и древесной корой, пытались даже смешивать муку с глиной; домашний и рабочий скот продавали за ничто”. Наступна зима була холодною з частими відлигами.

    Холодна весна 1834 р., яка супроводжувалася пізніми морозами, негодою, пошкодила посіви до такої міри, що озимі поля довелося переорати і наново засіяти. У кінці травня запанувала суха, спекотна погода, яка тривала все літо. Урожай “был худой”, місцями ярові “совсем пропали”. Голод. “Дороговизна на все жизненные припасы”. Епідемія грипу, “желчной горячки”. Від вживання “недоспевшей ржи, смешанной с вреднымирожками [зерно, заражене спорами], возобновилась рафания, или злая корча”. “Скотские падежи появились почти во всех губерниях”. Цього року був неврожай по всій Європі.

    Посухи:

  • в 1839 р. (“Собаки, волки и другие животные выли от жары”, “…люди, претерпевая голод, не имели возможности прокормить ни птиц домашних, ни скота. Они за безценок продавали скот и разную рухлядь или со стоном и воздыханиями сами вырезали последних коров, овец, телят, свиней, голубей, куриц, гусей и уток”),
  • у 1840 р. (“Урожай озимого хлеба был вообще ниже посредственного, так что в иных имениях не возвращены даже семена”),
  • 1885 р.,
  • 1891 р. (“В поле хоть не гоняй. Взять нечего.”),
  • 1899 р. (Безсніжна зима, суха весна та заморозки в кінці травня привели до загибелі озимих і ярих посівів. “Предстоит полный неурожай... Травы высохли. Сенокоса нет. Скот продолжают кормить соломой и сеном… Засуха так велика, что колодцы и пруды обмелели”. Пилові бурі на великих просторах “от Бессарабии до Донской области”).

Особливо важким для місцевого населення Приоскілля видався 1882 рік, коли посуха у травні-серпні призвела до знищення посівів, скрізь на деревах опало листя. Наприкінці серпня пройшли невеликі дощі, селяни розпочали сіяти озимі, але протягом вересня-жовтня стояла тепла суха погода. На деревах, як весною, з’явилося листя, в садах зацвіли вишні. На початку ж листопада розпочався мороз, випав сніг. У більшості селян озимі зовсім не зійшли через нестачу вологи.

Весною наступного 1883 р. в ніч на 20 квітня випав великий сніг, прикривши вже зелену траву, дерева товстим шаром. Найбільше від нього постраждали фруктові дерева.

Теплою була осінь 1895 р. Майже до кінця жовтня температура повітря була близькою до +10ºС. Зацвіли трави, з’явилися квіти на фруктових деревах, вдруге за рік визріла малина, агрус, полуниця.

    Навала шкідників: у 1803 р. “саранчи явилось такое множество, что в числе мер истребления правительство назначило только 2 копейки медью тому, кто представит гарнец[7]ее семян”.

    Як повідомляють „Харьковские губернские ведомости”, вперше у 1881 р. місцеві сади були пошкоджені невідомим жуком, який знаходився в квітках яблунь, груш, слив і знищував зав’язь. З кінця 90-х рр. XIXст. великої шкоди садам почала завдавати гусінь, яка знищувала не лише зав’язь, а й поїдала листя фруктових дерев. Найбільших збитків гусінь завдала місцевим садоводам у 1901 році. У цьому ж році значної шкоди лукам завдав луговий метелик, гусінь якого знищила майже повністю траву. Запаси сіна для худоби місцевим населенням були зроблені мізерні.

    Зрозуміло, що, характеризуючи клімат нашого краю за такий тривалий відтинок часу (тисячу років), автор не мав наміру та й можливості дати його повну картину, а обмежився лише деякими промовистими фрагментами.

    Унікальним свідченням про кліматичні умови Нижнього Приоскілля в другій половині XIXст. є рідкісна публікація 1892 р. мешканця нашого краю, відомого дослідника й етнографа П.В.Іванова “О климате города Купянска”, розлогу цитату якого подаємо нижче. Ця невеличка книжечка (20 стор.), як зазначає сам П.Іванов, є загальним підсумком його власних 30-річних місцевих спостережень над погодою краю й дозволяє нам неупереджено  порівняти тогочасний клімат (100-150 років тому) з сьогоднішнім. Як і раніше, щоб зберегти колорит мови XIXст. і точність, уривок подаємо без перекладу з незначними скороченнями. Утримуємося й від коментарів – вони самоочевидні.

    Наводимо “схематичний нарис клімату” Приоскілля  П.Іванова по місяцях[8]:

    “Январь. Белеет снег, но по дорогам чернеют кочки, тогда как под заборами большие снежные сугробы; езда на санях и на колесах. Солнечная погода при северо-восточном ветре и 20-ти градусных морозах переходит с появлением юго-восточного и юго-западного ветров в пасмурную с оттпелью. Борьба между дождем и снегом оканчивается бурей с снежной метелью с севера; умеренный северо-восточный ветер и небольшие морозы при ясной погоде.

    Февраль. Сильные морозы при северо-восточном тихом ветре; санный путь, но снегу немного и дорога с переметами. Юго-восточный и юго-западный ветры приносят то мелкий дождь, то мокрый, переходящий в дождь, снег; гололедица, бездорожье; бурная погода с низовыми метелями при северо-восточных ветрах.

    Март. Небольшие морозы; ясное небо при восточном и пасмурное при южном ветре; с севера с снежной метелью, за нею ясные солнечные дни при тихом восточном ветре. На солнце сильно тает; дождь при южном ветре; разлив р.Оскола, начало полевых работ; первая гроза.

    Апрель. Пасмурная погода с небольшими дождями и низкою температурою сменяется при юго-восточном ветре ясной, теплой погодой. С полудня на солнце жжет, свыше +30°R; земля совершенно суха, при езде поднимается пыль; р.Оскол в берегах. Вторичное понижение температуры, иней на траве по утрам, после бурного северо-западного ветра и дождей с небольшими осадками; при юго-восточном и юго-западном ветрах снова жары; сады цветут.

    Май. После нескольких жарких дней сильный дождь с грозою от юго-запада; быстрое падение тепла; утренники, причиняющие вред бакчам и огородам, при северо-западных и северных сухих холодных ветрах – цветут бузина и калина, – быстрый переход к жарам; тихая погода; послеполуденный зной; цветет рожь. В течении месяца перепадают незначительные дожди.

    Июнь. Понижение температуры при северном и северо-восточном ветрах; небольшие дожди, тихие жаркие дни, термометр на солнце показывает до +52°R; травы на выгоне выгорели, хлеба задержаны в росте, страдают от засухи; уборка сена. Сильный дождь с грозою от северо-запада и снова тихая жаркая погода.

    Июль. Одновременное созревание хлебов, спешная уборка их; сильный дождь с грозою и мелким градом при юго-восточном ветре; тихая знойная погода, – до +37,5° в тени и выше +56,2° на солнце, – при легких к полудню северо-восточных и восточных ветрах; небольшие дожди при западном и северо-западном ветрах.

    Август. Бездождие, сильное понижение уровня воды в р.Осколе, затрудняющее работу водяных мельниц; жары в начале месяца доходят до +56,2° на солнце; земля дает глубокие трещины вследствие засухи; преобладание легких западных и северо-западных ветров, приносящих изредка небольшие дожди; грозы и сильные дожди и бури без дождя или с незначительным дождем; свежие утра и жаркие полудни.

    Сентябрь. Переменная погода: то ясная и тихая, то пасмурная и дождливая при юго-западном и западном ветрах; первый утренний туман и первый заморозок. Посевы озимых хлебов после первых в месяце дождей.

    Октябрь. Теплая, ясная и сухая погода с тихими ветрами; при северном и северо-западном ветрах перепадают дожди и срывается снег; первые осенние морозы.

    Ноябрь. Непостоянная погода при переменных сильных ветрах: то пасмурная и дождь при юго-западном ветре, то облачная и северо-восточный ветер наносит снег; то ясная, морозная после снежной метели. Р.Оскол покрывается льдом, устанавливается на несколько дней санный путь, пока не подует южный или юго-западный ветер с оттепелью и дождем, – большая грязь, бездорожье.

    Декабрь. Резкие переходы от морозов к оттепелям и обратно, с бурями и метелями при северо-восточном ветре; туманные и пасмурные дни при тихих южном и юго-западном ветрах; снегу мало, езда большею частию на колесах.

    Малоснежная с оттепелями зима, короткая весна, сухое жаркое лето и довольно сухая осень характеризуют климат г.Купянска.

   …На недостаточное насыщение воздуха парами весной и летом указывают следующие явления: небольшие росы по утрам, да и то преимущественно после прошедших накануне дождей; частые засухи, влекущие за собой уменьшение воды в колодцах; исчезновение воды в р.Купянке, понижение уровня высоты ея в р.Осколе к августу месяцу, нередко до одного метра и 20 см против высоты ея в конце апреля; быстрое высыханье травы на выгоне уже в начале мая.

    …В те годы, когда в апреле и в мае выпадает достаточное количество атмосферной воды, полевая и садовая растительность отличается прекрасным видом и дает хорошие результаты. Между тем как при небольшом количестве весенних осадков, что в Купянске наблюдается гораздо чаще, чем противоположное явление, молодая зелень страдает вследствие сильного испарения и недостаточного удовлетворения ее в воде.

    …Обильные осадками дожди бывают в г.Купянске чаще в июне и в июле, чем в мае, когда в них чувствуется наибольшая нужда, да и выпадают они большею частию при сильных, иногда даже бурных, ветрах с грозою, в течение короткого времени, так что, вместо пользы, нередко причиняют вред, особливо на низких местах.

    После таких дождей… уровень воды в р.Осколе значительно повышается, заоскольские луга по низким местам покрываются водою, страдают сено и хлеба по балкам и лугам. Самый сильный из всех бывших в течении 15-ти лет в Купянске дождей дал 35,4 мм воды. Этот проливной дождь был в июле 1886 г., при северо-восточном бурном ветре, но при этом дождевые тучи шли с юго-запада. Впрочем, следует заметить, что движение дождевых туч в противоположном или в перекрещивающемся с ветром направлении не оставляет в Купянске особенно редкого явления; оно бывает обыкновенно летом.

    Такая борьба двух воздушных потоков сопровождается, кроме обильных дождей, почти всегда грозовыми явлениями и быстрою заменою одного ветра другим, чаще противоположным, или же наступлением полной тишины.

    …Ветры с большой скоростью, сильные ветры, а равно и бури бывают в г.Купянске всего чаще в послеполуденные дни; вечера отличаются большею частию тишиною… В течении отчетных 15 лет (1867-1890) в г.Купянске отмечено 144 бури и самым бурным из этих 15 лет были последние 3 года (1888-1890), когда годовое число бурь не падало ниже 13”.

    Дуже засушливим та неврожайним у Борівському районі було літо 1924 року. Ось як про це повідомляють тогочасні документи: “Температура повітря червня +24°С, найбільша - +39°С, спостерігалась 16 червня. Вона перевищила всі відмічені температури, позаяк найвищою температурою до цих пір було +37°С  у серпні 1921 року.

    Загальна кількість гущ[опадів]випавших за місяць 8,9 мм. Найбільше за добу 7,5 мм випало 4 червня. Так як дощі випадали після тривалої посухи, не було можливості промочити землю, й при високій температурі, біжучи, випаровувались. Сказане відноситься тільки до дощу червня, останні же дощі просто були нікчемні. З 1907 р. в червні не випадало менше 24 мм. Таким чином, червень 1924 р. з’являється рекордним по висоті температури й бідністю гущі.

    Шкідлива подія посилювалась великою кількістю сонячних днів. Бували дні, коли на небі ніяк не показувалось жодної хмарини. Повітря було теж сухе, відносна вологість опускалась до 17%.

    Внаслідок такої погоди зявився повний неврожай ранніх ярових і малосильний урожай озимих. Становище садків та городів кепське. На лощинах городи ще затримались, а на високих та піщаних грунтах зовсім загинули. Взагалі становище з городиною журливе, коли на допомогу в близький час не підійдуть дощі. Вже поступили звістки, що пасіки гинуть від голоду”.

    Найлютіші зими XXст.в Харківській області та на Борівщині як за низькими температурами, так і за їх тривалістю були в 1934-1935 рр., 1939-1940 рр., 1953-1954 рр. В ті роки температура  -34° – -36° трималася протягом 3-8 днів. Сніговий покрив у цей час був близький до норми.

    Спостерігалося масове пошкодження плодових бруньок і молодих пагонів дерев з-за тривалого періоду низьких температур. Пошкодження від надзвичайно сильних морозів кореневої системи плодових дерев – рідкісне явище, воно спостерігалось у нас лише у зиму 1928-1929 рр. В 40-50-і роки було 4 зими з несприятливими для садів умовами: великі та тривалі морози, зміна їх відлигами.

    Прикладом зими з нестійким сніговим покривом може слугувати зима 1954-1955 рр. Сніговий покрив в цьому році утворився 7 грудня, сходив і відновлювався 6-7 разів протягом зимових місяців.

   Весна 1939 р. була рання, уже в лютому зійшов сніг. Ранньою була і весна 1951 року.

    Пізньою була весна 1940 р., яка наступила тільки 1 квітня (дата переходу через 0°), а грунт прогрівся до +15° на глибині 20 см тільки в першій декаді червня.

    Великі засухи були в 1946 р. і в 1954 р. Остання розпочалася ще в серпні 1953 р., коли дефіцит осінньої вологи не був ліквідований весною 1954 р.

    Найбільш пізні весняні заморозки на Борівщині були: в повітрі 9-10 травня 1952 р., на грунті – 30 травня 1945 р.

    Найбільш ранні заморозки восени на Борівщині були: в повітрі 28 серпня 1950 р., на грунті – 13 вересня 1951 р. та 18 вересня 1958 р.

    Для більшого унаочнення кліматичних умов Борівського району докладніше схарактеризуємо його погодні умови в окремі роки за матеріалами повідомлень місцевих ГМП і ГМС (гідрометеопостів і станцій).

    1961 рік. Зима 1960-1961 рр. була дуже теплою й тривала всього 1,5 місяця. Незвичайно високі температури повітря спостерігалися в грудні та 1-й пол. січня – від 2°-3° до 8°-10° тепла. За відомостями метеостанцій, таких тривалих і глибоких відлиг не було в наших краях з 1881 р. Тільки 16 січня 1961 р. встановився зимовий режим погоди. Найбільш низькі температури до -18° -22° в повітрі і до -24° -29° на поверхні грунту спостерігалися в третій декаді січня та в останніх числах лютого.

    Грунт тривалий час був непромерзлий. Найбільша глибина промерзання не перевищувала 35-45 см. Сніговий покрив утворився в середині січня, а до кінця лютого вже залягав місцями.

    Весна 1961 р. почалася на 10-15 днів раніше звичайного. Найбільш дощовим був травень. Так, за цей місяць на території с.Борова випало 114,7 мм опадів, а в с.Піски Радьківські 141,7 мм, тобто декілька місячних норм. Половина цих опадів прийшлась на третю декаду місяця. За весь травень по району було 17 дощових днів, із них близько 9 дощів були великі.

    Літо наступило на 10-18 днів пізніше звичайного. Осінь була теплою і сухою. Опадів випало в вересні-листопаді мало – до 20-40% норми. Внаслідок засухи сходи озимини довго не з’являлися, а потім повільно розвивалися з-за відсутності вологи і браку тепла. Всього за рік у Боровій випало 398,4 мм опадів, а в Пісках Радьківських – 411,8 мм, що менше норми. Протягом року по району було всього 80-87 днів з опадами, з них з великими – 25-29 днів.

 

 

    1962 рік. Зима 1961-1962 рр. розпочалася у звичні строки і була теплою. У Борівському районі під час відлиг, які спостерігалися в період 15-25 січня і 14-16 лютого, сніговий покров повністю сходив з полів. Висота його протягом зими не перевищувала в нас 3-7 см. Весна наступила на 7-10 днів пізніше звичайного і була теплою й сухою. Опадів випало в 2 рази менше норми. Та вже на початку травня похолодало і на поверхні грунту спостерігалися заморозки до 0°, -2°.

    Літо було засушливим. Протягом липня і серпня опадів випало значно менше норми. Осінь наступила в звичні сроки і була переважно теплою і сухою. Тільки у третій декаді вересня місцями по району пройшли ефективні дощі (93,0 мм опадів над землями радгоспу “XX-річчя Жовтня”, 37,4 мм – у Боровій, себто 2-4 місячні норми).

    Перші заморозки спостерігалися на поверхні грунту в середині вересня, а в повітрі – в середині жовтня.

 

 

    1963 рік.Зима 1962-1963 рр. була надзвичайно холодна й довга – вона тривала чотири з половиною місяці, тобто на місяць довше звичайного. Середня температура повітря була на 2°-3° нижче норми. В січні морози нерідко досягали -25°, -28°, місцями – -30°, -31°. Абсолютний мінімум спостерігався 23 січня – -31°. Такі температури були нижче критичних і дуже пошкодили озимі посіви.

    Опади, які випали в зимовий період, становили 250% від норми. Крім Борівщини, такі великі опади випали і в сусідніх з нею районах області, хоча стосовно інших територій області вони були незначними.

    Грунт протягом зими промерзав до 70-120 см і повністю відтав тільки 14-16 квітня. В період відлиг 3-7 і 18-22 лютого сніг швидко танув. Це привело до розповсюдження льодяної кірки по всій області, а в Борівському районі, де вона утворилася ще на початку січня, – до збільшення її товщини, яка коливалася в межах від 4-8 до 12-17 см, а максимальна – перевищувала 30 см.

    В березні утримувалась надзвичайно холодна для цього часу погода. Мінімальна температура повітря протягом 7 днів була нижче -15°, -20°, а на поверхні снігу -24°, -32°.  У результаті дії потужної льодяної кірки і низьких температур, які спостерігалися в січні та березні, озимі в більшості своїй на Борівщині загинули.

    До сівби приступили в третій декаді квітня, тобто на два-три тижні пізніше звичайного. Останній заморозок весною трапився в повітрі 9 квітня, на грунті – 21 квітня.

    Весна 1963 р. наступила пізно, але була дружньою й нетривалою, вже на кінець квітня встановився літній режим погоди. Опадів у березні-квітні випало від 120% до 210% норми, але вони були малоефективні – вода на замерзлому і покритому льодом грунті не затримувалась і стікала в лощини та балки. У травні ж дощів практично не було. Так, тільки у Гороховатці за цей місяць випало всього 6,1 мм опадів, а в інших селах ще менше.

    Літо було дуже спекотним і засушливим, особливо травень і червень, коли середньомісячна температура повітря перевищувала норму відповідно на 3°-4° і 2°. Опадів у ці місяці випало менше 10-50% норми. В окремі дні травня й липня спостерігались суховії. Наприклад, за весь липень у Гороховатці випало тільки 2,3 мм опадів.

     Із-за сухої і жаркої погоди та низьких запасів вологи вегетація ярових культур проходила несприятливо. В першій половині серпня теж було дуже жарко й сухо, в окремі дні спостерігалися суховії. Абсолютний максимум спостерігався 10 серпня – +36°. В другій половині місяця Борівщиною пройшли 4 великих зливи.

    Протягом перших двох декад жовтня утримувався літній режим погоди і тільки 20 числа середньодобова температура повітря перейшла через +15°, що прийнято вважати кінцем літа. Осінь була теплою і переважно сухою. Опадів випало менше норми. Особливо засушливим був жовтень. Посівна в 1962 р. проходила при несприятливих агрометеорологічних умовах. Запаси вологи протягом осені були недостатні.

     Перший заморозок на Борівщині восени: у повітрі та на грунті – 22 вересня.

 

 

    1969 рік. Осінь 1968 року на Борівщині була рання, порівняно прохолодна і волога. Хоча в серпні опадів випало мало – 20-40 мм – 45-80% місячної норми. Зате у вересні й жовтні дощі випадали часто, і їх було за цей період у півтори-два рази більше норми.

    У кінці першої декади вересня по всій області різко похолодало, і в ніч на 10 вересня в Борівському районі на поверхні грунту спостерігались заморозки до 0°- -2° морозу.

    Зима почалась на півтора тижня пізніше звичайного. Була вона помірно холодною й малосніжною з сильними і штормовими вітрами, які супроводжувалися пиловими бурями. Взагалі-то, пилові бурі на території нашої області, й району зокрема, в зимовий час явище досить рідкісне.

    Опадів у цей час було дуже мало. Випадали вони переважно у вигляді снігу, тільки у грудні, коли ще були плюсові температури, були у вигляді мжички, дощу і мокрого снігу.

    В січні та лютому по району опадів випало всього тільки від 4 до 15 мм, що складає 20-50% місячної норми. На території ж радгоспу “XX-річчя Жовтня” (с.Першотравневе) та деяких колгоспів за січень-лютий не було опадів взагалі. Щоправда, як виняток, декілька днів у третій декаді січня великий сніг йшов у Боровій та Новоплатонівці.

    Сніговий покров, який в окремі дні утворювався на полях, в результаті сильних вітрів здувало з полів. Його висота протягом зими не перевищувала 1-5 см, хоча в попередній рік вона була великою і коливалася від 25 до 35 см, місцями ж до 40-45 см.

    Найнижчі температури спостерігались переважно в третій декаді грудня. Мінімальна температура повітря в цей період понижалася до -24°- -26°, а місцями до 27°- -31° морозу.

    Відсутність снігового покриву на полях Борівщини і низькі температури повітря приводили до того, що грунт у цьому році глибоко промерзав. На кінець січня глибина промерзання грунту складала 85-100 см, а на кінець лютого вона вже досягала 110-140 см.

    У березні ще утримувався зимовий режим погоди. Спостерігались помірні морози і опади у вигляді снігу або мокрого снігу. Грунт був ще мерзлий до глибини 110-135 см. Сніг, який випав у кінці березня, повністю покрив поля району й висота його складала 10-14 см, місцями 3-6 см.

    Перезимування озимих в цьому році відбувалася в складних погодних умовах. Крім глибокого промерзання грунту, в результаті сильних вітрів частина посівів постраждала від видування та заносу рослин грунтом.

    Зима закінчилась тільки на початку квітня, тож весна в цьому році почалася пізніше звичайного на 10-13 днів і була затяжною і прохолодною. В другій декаді квітня по всій області спостерігалися заморозки в повітрі до -2° морозу.

    Літо наступило дещо раніше звичайних сроків і було нестійким і порівняно прохолодним. Найвищі температури повітря в літній період спостерігались в першій і третій декадах липня, а також в третій декаді серпня, коли в окремі дні максимальна температура повітря підвищувалась до 35°-36°. Абсолютний максимум на поверхні грунту в ці дні досягав +55°-+60° і вище.

    Опади по Борівському району в літній період, як завжди, носили досить строкатий характер. В кінці червня майже по всій території  району пройшли значні зливи. Так, на землях колгосу ім.Леніна (с.Новоплатонівка) за декілька днів випало 144,2 мм опадів, у колгоспі “Борівський” (с.Борова) – 102,4 мм, у Гороховатці – 126,9 мм. Себто декілька місячних норм. У той же час, на території радгоспу “XX-річчя Жовтня” в цей час дощів взагалі не було ні краплини[9].

    Осінь 1969 р. розпочалася пізніше звичайного й була теплою та тривалою, на початку сухою, а потім вологою (особливо в першій декаді листопаду). Перші заморозки на поверхні грунту спостерігались у ніч на 20 вересня  – до -1°- -2° морозу. В ніч на 25 і 26 жовтня мінімальна температура повітря понижувалась до -5°- -8° морозу.

 

 

    1970 рік. Зима 1969-1970 рр. була стійка, багатосніжна і м’яка. Опадів за зимовий період випало в 2-3 рази більше норми (від 240 до 390 мм). Наприклад, на землях колгоспу ім. Леніна тільки за січень-лютий випало рівно 300 мм опадів (на території радгоспу “XX-річчя Жовтня” та колгоспу “Зоря” – втричі менше).

    В період 17-19 січня спостерігались особливо сильні снігопади із завірюхами і штормовими вітрами. В ці дні по району випало від 45 до 60 мм опадів, тобто місячна норма і більше. Взагалі-то по Борівщині в кожному із зимових місяців 1969-1970 рр. 10 днів були зі сніговими опадами, з яких 5 днів – дуже великими.

    Сніговий покрив на Борівщині утворився в першій декаді грудня, зійшов з полів у кінці березня. Його максимальна висота досягала 10-20 см, місцями 25-40 см, а на полях із снігозатриманням 40-65 см.

    Найбільші морози спостерігались в кінці січня – на початку лютого. Мінімальна температура в ці дні понижувалась до -25°- -30° морозу. Глибина промерзання грунту не перевищувала 30-50 см, місцями 55-65 см.

    Перезимівля озимих культур відбувалася при несприятливих агрокліматичних умовах. Протягом всієї зими на полях зберігалася притерта льодяна кірка. Ранньою весною, коли під льодяною кіркою утворився застій води, ослаблені рослини, особливо в понижених місцях, остаточно загинули від вимокання та випрівання. До половини озимих на Борівщині змушені були пересівати.

    Весна розпочалася у звичайні для району терміни. Протягом весняних місяців перепадали дощі, в окремих місцях (с.Платонівка, с.Першотравневе та ін.) – досить значні (в 1-й декаді квітня).

    Найтеплішим і найсухішим місяцем у літній період був липень і перша декада серпня. Середньомісячна температура повітря в липні була на 2°-3° вище норми. Максимальна температура повітря підвищувалась до 27°-30°, а в дуже спекотні дні до +32°-+36°.

    У кінці другої декади серпня спостерігалась тепла, дуже дощова погода (зливи), а наприкінці цього місяця різко похолодало. В ніч на 29 серпня мінімальна температура повітря знижувалась до 1°-6° тепла, а подекуди спостерігались заморозки на поверхні грунту до 0°. Похолодання продовжувало утримуватися і в першій декаді вересня, потім в другій декаді потепліло, та вже у кінці вересня знову різко похолодало.

    Осінь цього року була помірно тепла, на початку суха, а потім волога. Вона характеризувалася дуже нестійкою погодою, частими і різкими змінами тепла і холоду. В жовтні спостерігалася прохолодна погода, а в листопаді навпаки порівняно тепла з короткочасними опадами у вигляді дощу, мокрого снігу і снігу.

    Опадів за вересень і жовтень  випало в півтора-два рази більше норми. Особливо дощовим був жовтень, коли за місяць випало від 155,8 мм опадів (колгосп ім. Леніна) до 86,0 мм (радгосп “XX-річчя Жовтня”). Дощова погода заважала проведенню збирання цукрового буряку.

 

 

    1971 рік. Перехід середньодобової температури повітря через 0° відбувся 1 грудня 1970 р. (на 10-13 днів пізніше звичайного). Зима 1970-1971 рр. була помірно-холодна та дуже малосніжна. Сніговий покров декілька разів утворювався і сходив. Його висота не перевищувала 1 см.

    За січень місяць випало від 1,6 мм опадів (на землях колгоспу “Ленінський шлях”, с.В.Солоне) до 9,4 мм (на території колгоспу “Зоря”, с.Загризове).

    В січні спостерігалась нестійка погода з частими змінами тепла і холоду. Особливо теплою була третя декада січня, коли максимальна температура повітря підвищувалась до +7°-+10° тепла.

    Весна була помірно-теплою і сухою. В березні випало по району всього близько 10 мм опадів. У квітні на більшій частині території Борівщини зовсім не було дощів, за винятком Чернещини, де вони пройшли в останній декаді місяця. В 1-й декаді травня по всьому району пройшли великі зливи, останні ж дві декади були знову майже сухі.

    В кінці 1-ї, 2-ї та в окремі дні 3-ї декади квітня в Борівському районі, як і по всій області, спостерігалися заморозки в повітрі від 0° до -5° морозу, а на поверхні грунту – до -7°-10° морозу. На поверхні грунту спостерігалися заморозки в ніч на 7-8 травня до 0°-1° морозу. Опадів у квітні випало дуже мало – 10-15% місячної норми.

    Літо було тепле, в окремі періоди жарке і переважно сухе, тільки в кінці літа (3-я декада серпня) пройшли ефективні дощі, часто зливи, місцями досить значні. На початку літа продовжувалась ще з травня утримуватися дуже жарка і суха погода, коли максимальна температура повітря підвищувалась до +33°-+34°, а на поверхні грунту до +55°-+60°.

    В 2-й пол. червня була тепла погода з короткочасними зливами і градом. В останній п’ятиденці липня і в 1-й пол. серпня спостерігалася дуже жарка і суха погода. Максимальна температура повітря в окремі дні підвищувалась до +30°-+35°, а 8-10 і 13-14 серпня – до +40°. Опадів у цей період майже не випадало. В третій декаді серпня дещо похолодало, місцями пройшли зливи.

    Взагалі, цей рік був для Борівщини дуже засушливим. Хоча, як і раніше, спостерігалась велика строкатість з опадами по району. Наприклад, на землях колгоспу “Зоря” (с.Загризове) за рік випало всього 287,4 мм опадів, і в той же час на території колгоспу ім. Леніна (с.Новоплатонівка) – 581,9 мм, тобто у двічі більше.

    В листопаді та на початку грудня спостерігалася порівняно тепла погода з середніми температурами, які перевищують норму на 5°-6°. Зима наступила на 20-25 днів пізніше звичайних сроків, що спостерігається на Борівщині 1-2 рази за десятиліття. В грудні переважала нестійка погода, з частими відлигами і опадами у вигляді снігу, мокрого снігу та дощу.

    1972 рік.Зима 1971-1972 рр. була холодною та малосніжною. Протягом січня на більшій частині території Борівського району зовсім не було опадів (колгоспи ім. Леніна, ім. 50-річчя Жовтня, “Заповіт Леніна”, радгосп “XX-річчя Жовтня” та ін.), або випало від 0,2 мм (колгоспи “Ленінський шлях”, “Правда”) до 2 мм опадів (колгосп “Зоря”). Лютий місяць був таким же малосніжним.

    Відповідно, снігу на полях протягом всієї зими практично не було. Тільки у кінці першої декади березня на полях району утворився тонкий рівномірний сніговий покров, який протримався не більше тижня.

    З другої декади січня на території Борівського району різко похолодало. В більшості днів січня та першої половини лютого утримувалась дуже холодна з незначними опадами погода. Середньомісячна температура повітря в січні була на 6°-8° нижче середньої багаторічної. Найнижчі температури повітря зимою цього року спостерігалися в другій половині січня, коли мінімальна температура знижувалась до -26°- -28° морозу, а на поверхні грунту опускалась до -31°- -34° морозу.

    Відсутність на полях снігового покрову та низькі температури повітря привели до швидкого й значного промерзання грунту. На кінець лютого вона досягла 140-150 см і глибше. Це досить рідкісне явище в умовах нашого району – за післявоєнні роки так глибоко грунт промерзав тільки у 1969 р. Такі несприятливі умови привели масової загибелі озимих. Більше 70% посівних площ прийшлось пересівати. У першій і другій декадах березня ще утримувався зимовий режим погоди – спостерігалась помірно-холодна, без суттєвих опадів погода.

    У третій декаді березня й у першій декаді квітня по всій області спостерігались сильні й дуже сильні вітри, на Борівщині вони досягали 15-20 м/сек. У кінці березня максимальна температура повітря підвищувалась до +17°- +19° тепла. Опадів у березні випало мало – 15-20 мм або 20-40% місячної норми, а  на території колгоспу «Заповіт Леніна» – взагалі 5,2 мм. На початку і в кінці квітня спостерігалась тепла, а в середині місяця – дуже жарка й суха погода. Травень теж був теплий, а в окремі дні жаркий, з короткочасними зливами. В ніч на 11 травня спостерігались заморозки.

    Літо в цьому році було жарке на початку зі зливами, а потім дуже сухе. Уже в другій половині травня максимальна температура повітря підвищувалась до +31°, а в червні – до +35°- +37°. В червні, особливо в третій декаді пройшли значні зливи з грозами, а місцями й з градом. Наприклад, у с.Платонівці в цей час за одну декаду випало 156,6 мм, що відповідає декільком місячним нормам. Зливи тривали і в першій декаді липня.

    З другої ж половини липня й протягом всього серпня на території району встановилась дуже жарка і суха погода. За ці півтори місяці нараховувалось від 30 до 35 днів з максимальною температурою повітря вище +30°. Середньодекадні температури повітря на 3°-5° перевищували норму. Такий тривалий період з високими температурами повітря на території району, та й області, спостерігався тільки у 1954 і 1966 роках.

    Крім всього іншого, цей період був і дуже сухим – в першій декаді серпня на Борівщині не випало й краплини дощу. Поєднання подібних несприятливих погодних умов – дуже високі температури повітря, низька відносна вологість повітря та відсутність ефективних опадів, протягом тривалого періоду (25-30 днів) – за післявоєнні роки на території області й району не спостерігалось. Жнива змушені були розпочати на 10-12 днів раніше звичаного. До того ж умови для росту й розвитку ярових зернових і технічних культур були несприятливі. Урожай майже всіх с/г культур у районі отримали нижче середнього за останні п’ять років.

    В останній п’ятиденці серпня дещо похолодало, пройшли короткочасні зливи з грозою, місцями досить значні.

    Осінь 1972 р. була тривалою, порівняно теплою й вологою. Опади переважно спостерігались у третій декаді вересня. Їх у це час випало в окремих населених пунктах 3-4 місячних норм і більше, як, наприклад, у Платонівці –102 мм, у Боровій та Першотравневому – по 61 мм. У жовтні в районі випало 30-35 мм, тобто 80-90% місячної норми.

    Знову, як і в минулі роки спостерігаємо велику строкатість опадів по району. Наприклад, за 1972 рік випало опадів:

  • колгосп ім. Леніна (с.Платонівка)               – 765,9 мм,
  • колгосп “Правда” (с.Андріївка)                   – 469,8 мм,
  • колгосп “Ленінський шлях” (с.В.-Солоне) – 460,8 мм,
  • колгосп ім. 50-річчя Жовтня (с.Шийківка) – 383,6 мм,
  • колгосп “Зоря” (с.Загризове)                        – 372,9 мм.

    1973 рік.Зима наступила на місяць пізніше звичайних сроків і була теплою з опадами у вигляді снігу, мокрого снігу і дощу. В другій декаді січня по всій області різко похолодало, пройшов сніг. Мінімальна температура повітря на Борівщині в кінці другої і на початку третьої декади січня знизилась до -22°- -25°, місцями до -27°- -29° морозу.

    Та вже на початку лютого знову різко потепліло й до кінця лютого утримувалась тепла погода з опадами у вигляді мокрого снігу та дощу. Сніговий покров протягом зими декілька раз утворювався і сходив. На полях Борівського району він залягав місцями.

    Березень і квітень були тепліші звичайного на +5°-+7°. Заморозки спостерігалися в першій п’ятиденці квітня. В травні переважала тепла, хмарна погода з обложними та зливовими дощами. Так, наприклад, у Платонівці в 3-й декаді травня випало 123,7 мм опадів, себто близько 3 місячних норм або ¼ річної норми. В той час як у радгоспі ім. XX-річчя Жовтня (с.Першотравневе) за весь травень випало тільки 30 мм, і то тільки в останній декаді. Особливо значні зливи з грозами, місцями з градом були 16 і 28 травня, а в окремих місцях 25,26, 30 і 31 травня. В деякі дні в колгоспі ім. Леніна (смт.Борова. с.Платонівка) випадала місячна норма опадів.

    Літо в цьому році було помірно-тепле і вологе. Опади, переважно зливового характеру, спостерігались переважно в липні-серпні й розподілялись по району дуже неравномірно. Найбільше їх випало за ці два місяці в радгоспі ім. XX-річчя Жовтня (285 мм) та колгоспі ім. Леніна (232 мм), а найменше – близько 100 мм – в колгоспах “Правда” й “Ленінський шлях”.

    Якщо вересень був засушливим, тільки у 2-й декаді місцями пройшли Борівщиною сильні дощі, то 2-а й 3-я декади жовтня – навпаки, були дощові. Так, наприклад, якщо в радгоспі ім. XX-річчя Жовтня у вересні випало всього 13,6 мм опадів, то в жовтні – аж 112,0 мм, тобто майже у 10 разів більше. В той же час поруч у Шийківці за жовтень випало тільки 28,6 мм опадів, і то переважно в 2-й декаді цього місяця. Ще менше в Андріївці – 24,1 мм.

    1979 рік. Осінь 1978 р. наступила на 10 днів раніше звичайних сроків і була прохолодна, спочатку зі зливами (вересень), а на кінець (листопад) – з короткочасними дощами і туманами. Уже в кінці вересня спостерігалися заморозки, а в кінці жовтня – сніг і мокрий сніг.

    Зима в цьому році була нестійка, з різкими і частими змінами тепла і холоду, з опадами у вигляді снігу, мокрого снігу та дощу. Наступила на 12 днів пізніше звичайного.

    За зиму нараховувалось 35-40 днів з відлигами. У такі дні максимальна температура повітря підвищувалась до +1°-+4°, а в період найбільшої відлиги (остання п’ятиденка січня) до +5°-+7°. Мінімальна ж температура повітря в найхолодніші дні зими знижувалась до -25°--30°, місцями до -32° мороза.

    Сніг випав на початку грудня, протягом зими він декілька разів танув і знову утворювався. Опадів випало за зиму 2-3 норми, особливо в січні. Найбільше їх випало за січень місяць на землях колгоспу “Правда” (с.Андріївка) – 110,5 мм, найменше в колгоспі “Новий шлях” (с.Чернещина) – 29,8 мм, на більшості території – 70-80 мм.

    Весна була рання й волога, особливо в квітні, коли по району випало 80-90 мм дощів. Зате весь травень був практично без дощів. Так само й червень.

    Перша половина літа була дуже жарка й засушлива, в другій половині похолодало, пройшли дощі, в 2-й декаді липня – сильні зливи по всьому району, крім Чернещини.

    Інтенсивна засуха з суховіями тривала на Борівщині з 25 квітня по 30 червня. За післявоєнні роки подібні екстремальні погодні умови спостерігались у Борівському районі в 1946, 1949, 1953, 1962, 1963, 1967, 1972 і 1975 роках. Однак, засуха 1979 р. була найбільш інтенсивною порівняно з ними. В цей період нараховувалось 63-67 днів без опадів. Ні краплини дощу за більш ніж два місяці не випало на території колгоспу “Зоря”. На землях інших господарств Борівщини випало за цей час від 3 до 7 мм опадів, тобто 5-8% норми.

    Максимальна температура повітря в більшості днів підвищувалась до +28°-+34°, а на поверхні грунту до +55°-+60°. У цей час переважали північно-східні вітри, швидкість яких досягала 20-25 м/сек.

    В серпні знову спотстерігалась спекотна погода, в окремі дні до +34°-+36°. Опадів в перші дві декади серпня по району практично не було, тільки в третій декаді – 25-27 і 31 серпня – пройшли великі зливи і обложні дощі.

    Осінь наступила наприкінці вересня, що на два тижні пізніше звичайних сроків. Та вже у  кінці жовтня на поля випав сніг.

 

    Таким чином, аналізуючи кліматичні умови Борівського району в XXстолітті, бачимо значні коливання погодних показників з року в рік, з помітною тенденцією до поступового потепління та певного зменшення засушливості.

   

 


[1] Курсивом тут і далі виділені цитати з літописів та інших історичних джерел, частина з яких наведена в списку використаної літератури.

[2] Пам’ять про торків у наших краях досьогодні залишилась в давніх назвах-топонімах Тор, Торець, Краматорськ та ін. Їх поховання на Борівщині бережуть німі свідки давнини – степові кургани.

[3] «Ведро» – безхмарна, дуже суха та спекотна погода.

[4] Тобто,  монголо-татарське завоювання половців, які мешкали тоді в наших степах, та Русі не в останню чергу визначалось ще й несприятливими кліматичними змінами, що певною мірою підірвали сили наших предків: як хліборобів-русичів, так і кочових скотарів-половців. Одне з найбільших племенних об’єднань останніх саме й кочувало тоді між Азовським морем та Осколом у нижній його течії.

[5] Початок Національної революції під проводом Богдана Хмельницького.

[6] Найпізніші заморозки були в 1907 р. 31 травня (за старим стилем).

[7] Гарнець – російська міра ємкості сипучих тіл, рівняється 3,28 л.

[8] Тут і в раніше цитованих дореволюційних джерелах дати скрізь подаються за старим стилем.

[9] Слід відмітити, що за метеорологічними спостереженнями 60-70-х рр. на землях Першотравневої та Богуславської сільрад опадів випадає дещо менше (в окремі роки – набагато) порівняно з іншими сільрадами району. Зате протилежне спостерігається в с.Новоплатонівка, де їх випадає на 20-50% більше середньорайонного рівня. Візьмемо той же 1969 р. Протягом грудня місяця на землях колгоспу ім.Леніна (с.Новоплатонівка) випало 109,9 мм опадів, а на землях радгоспу – 1,0 мм. І подібні контрасти спостерігаються ледь не щороку.

 
Онлайн
Сейчас 32 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта