isaiv.vx0.ru          
17 | 12 | 2017

III. Історія адміністративно-територіального устрою Борівщини

 

     Серед Дикого Поля. В XVIст. територія сучасного Нижнього Приоскілля не належала жодній тогочасній державі, швидше, була буферною між ними і входила до Дикого Поля – велетенської, практично незаселеної території з непевним статусом, яка знаходилась між Доном і Дніпром. Тут час від часу кочували зі своїми отарами ногайці та татари, подекуди вони жили й осіло (як, наприклад, біля сучасних Пісок Радьківських, де навіть мали свою добре укріплену фортецю).

     На тутешніх річках і особливо на Осколі займалися уходницькими промислами[1] невеликі ватаги севрюків[2], черкас[3] і запорожців[4], зрідка – "московські біглі люди"[5]. Тут же майже постійно перебували мілітарні (воєнні) загони місцевих козаків – оскільських і донецьких (з Дінця) – на чолі зі своїми отаманами. Це були славні нащадки літописних бродників. Місцеві козаки нікому не корилися й не підлягали жодній державі: ні Московському царству, ні Кримському ханству, ні Польському королівству та Великому князівству Литовському.

     Та не в останню чергу, всі ці малочисельні мешканці наших степів і оскільських плавнів займалися тогочасним степовим лицарством: воювали між собою, грабували московські й кримські посольства та купців, які йшли цими степами, збивалися в більші загони і зухвало нападали на поселення сусідніх держав – Московії, Речі Посполитої, Кримського ханства, чим завдавали їм постійних прикрощів. Кожна з названих держав вважала цю територію своєю, але реально жодна з них нею не володіла.

    Бєлгородські юрти. Наприкінці XVIст. московська колонізація Нижнього Приоскілля певною мірою активізується; сюди, аж до гирла Оскола, частково поширюється господарська діяльність бєлгородських жителів. Тут складаються їх своєрідні промислові угіддя – “бєлгородські юрти”.

    Спочатку юртом називалась територія, по якій кочував певний татарський рід зі своїми  отарами і яка йому належала. Пізніше так стали звати землі в Дикому Полі, які вважали своїми промисловими угіддями уходники-козаки. На цій території вони полювали, ловили рибу, випасали худобу, варили селітру, добували сіль та ін.

    Нижнє Приоскілля на початку XVIIст. номінально входить до Ізюмського та Савинського юртів. Територія бєлгородських юртів називалась Донецькою волостю; в адміністративному відношенні вона вважалась частиною велетенського Бєлгородського повіту, хоча, як  зазначалося вище, реально йому не належала.

    За відомостями Бєлгородської писцевої книги 1626 року, в межах Донецької волості на той час знаходилось дев’ять юртів, які охоплювали значну частину сучасної Харківської області. Південний же кордон Донецької волості доходив до гирла Оскола. Поселень у межах Донецької волості писцева книга 1626 р. не відмічає.

    Бєлгородських уходників у цих неосвоєних і дуже небезпечних краях  з’являлися одиниці, тай то не кожен рік, до того ж вони не відігравали в освоєнні цього краю суттєвої ролі. Усезростаючоюсилою, вирішальною колонізаційною потугою ставали українські козаки-переселенці.

    

    У складі Харківського й Ізюмського козацьких полків.Саме українські козаки й заснували в 2-й пол.XVIIст. слобідські полки – своєрідні військово-адміністративні та територіальні утворення в Слобідській Україні, як тепер стала називатися частина Дикого Поля.

    Правобережжя сучасної Борівщини ввійшло до складу Харківського слобідського козацького полку. За відомостями 1679 року, всі козаки Харківського полку розподілялися по 13 “городах”[6], одним з яких було й Остропілля (пізніша назва – Гороховатка), де числилося 48 козаків з сім’ями.

    Остропілля вже в XVIIст. було сотенним містечком, і йому підпорядковувалась уся навколишня територія правобережжя Оскола. Себто верхньою ланкою адміністративно-територіального устрою в цей час був полк, до якого входили сотні[7] та козацькі громади.

    У 1685 р. з Харківського полку виділився Ізюмський слобідський козацький полк, який отримав свою окрему територію. До його складу й увійшло Остропілля з навколишньою місцевістю та поселеннями: слободою[8] Радьківкою, слобідкою Калинівкою (Миколаївкою)[9] та прилеглими хуторами.

    За переписом слобідських полків гвардії майора Хрущова 1732 року, бачимо в складі Ізюмського полку сотенне містечко Гороховатка, де проживає:

  • в 15 дворах 56 козаків;
  • в 101 дворі 311 підпомічників козацьких[10];
  • підданих[11] сотника Бистрицького, полтавського обозного[12] Бистрицького й інших козаків – 32 душі;
  • шинкарів[13] – 12;
  • мельників та їх дітей – 4;
  • “попів з причтом”[14] – 9;
  • підданих у хуторі попа Дм. Жукальського – 7;
  • “сусідів”[15] – 3;
  • “робітників”[16] – 2;
  • жебраків – 2 душі.

    Тут же бачимо село[17] Радьківка, де проживає:

  • 7 підпрапорних[18];
  • 3 писарі[19];
  • 53 козаки;
  • 7 “сусідів”;
  • 9 робітників;
  • 332 підпомічників;
  • 5 шинкарів;
  • 12 “подворків”[20];
  • 7 “волошської нації”[21];
  • у них 2 робітники “черкаси”;
  • “попів з причетниками, їх дітей і родичів” – 13;
  • у них робітників – 3;
  • у школі (видно, вчитель та його сім’я) – 4;
  • жебраків –1.

    У слободі Миколаївка (пізніша назва Калинова), яка належала полковому обозному Ізюмського полка Данилу Бистрицькому, проживало 83 його підданих.

     Останнім населеним пунктом, який згадує перепис 1732 р., є хутір Борівської пустині (монастиря), де проживало 46 підданих цього монастиря. Себто, за переписом усе населення налічувало близько 1 тисячі чоловік.

     За “Ведомостью Изюмской Полковой Канцелярии[22]” 1755 р. бачимо, що територія Борівщини входила до складу Першої Ізюмської сотні. В документі згадані лише містечко Гороховатка та село Радьківка, в яких проживали козаки та козацькі урядники (старшина).

 

    В Ізюмській провінції Слобідсько-Української губернії. В 1765 р. указом імператриці Катерини IIз 5 слобідських полків: Охтирського, Ізюмського, Острогозького, Сумського та Харківського – була створена Слобідсько-Українська губернія[23], козацькі полки були остаточно розформовані, а їх території стали називатися провінціями. Кожна з п’яти провінцій новоствореної губернії ділилась на 6 комісарств, які спочатку називалися дискриктами. Територія сучасної Борівщини увійшла до Ізюмського та Свато-Лучанського[24] комісарств Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії.

    Так, за “Ведомостью о провинциях и комиссарствах Слободско-Украинской губернии и состоящих в них местечках, селах, деревнях и находящихся в оных жителях мужского и женского пола, с подразделением их на сословия 1773 года” бачимо, що до Ізюмського комісарства належала слобода Радьківка, в якій у 1773 р.  проживало:

  • відставних воєнних – 10;
  • колишньої козацької старшини – 2;
  • духовенства – 22;
  • іноземців – 1;
  • казенних військових обивателів[25] – 1530;
  • підданих черкас – 158;

” всього – 1723 душ чоловічої та жіночої статі.

    До Свато-Лучанського комісарства належали: містечко Гороховатка, слобідка Миколаївка поручика[26] Зайцева та село Борова, яке у “Ведомости” зазначене, як “Борова она же Гороховатская Богородицкая пустынь, на устье степной речки Боровой, при впадении ее в реку Оскол”.

    В 1773 р. у  містечку Гороховатка проживало:

  • військовослужбовців – 8;
  • відставних воєнних – 11;
  • колишньої козацької старшини – 5;
  • статських[27] – 5;
  • духовенства – 34;
  • військових обивателів – 2083;
  • підданих черкас – 121;

”  всього – 2267 душі чоловічої та жіночої статі.

    В цьому ж році в слобідці Миколаївка проживало 342 підданих черкас поручика Зайцева.

    В селі Борова:

  • церковних монахів – 4;
  • білого духовенства – 4;
  • підданих черкас монастиря – 183 душі;

”  всього – 191 душа.

    Та вже у 1775 р. Слобідсько-Українська губернія об’єднується з Воронезькою в генерал-губернаторство з центром у Харкові; в цьому ж році провінції та комісарства ліквідовуються, а замість них утворюються повіти. У 1779 р. створений Куп’янський повіт[28], до якого й увійшла вся територія Борівщини. З цього часу і аж до 1923 р., коли повіти як адміністративно-територіальні одиниці будуть ліквідовані, вона перебуватиме у складі Куп’янського повіту.

 

    У Куп’янському повіті Воронезького намісництва.  У 1780 р. із Слобідсько-Української губернії створено Харківське намісництво[29], до якого у складі Ізюмського повіту на короткий час увійшла й сучасна Борівщина. Куп’янський повіт тоді ж було передано Воронезькому намісництву. Та вже наступного року повіти були реорганізовано в округи, а Борівщина знову була віднесена до Куп’янського округу Воронезького намісництва.

    Воронезьке намісництво поділялось на 15 округів, один із яких – Куп’янський, у свою чергу ділився на чотири комісарства (Куп’янське, Сватолуцьке, Ізюмське і Печенізьке). Через декілька років був відновлений повітовий поділ намісництв. Борівщина залишилась у складі Куп’янського повіту.

    Що ж являла собою Борівщина в складі Куп’янського повіту Воронезького намісництва? Які поселення тут існували, яка була чисельність їх населення? Про все це ми довідуємося з архівної справи “Ведомость к Генеральному плану Купянского уезда на 1785 год”.

    Найбільшим поселенням на території сучасної Борівщини у 1785 році, як і в попередні часи, була велична слобода Гороховатка. Разом з хуторами, які їй підпорядковувались, її населення становило 1318 душ чоловічої та 1292 жіночої статі. 

   До слободи Гороховатка належали хутори:

Морозів

Федоренків

Котів

Сизонів

Абазів

Бородавчин

Сухинів

Сикалів

Грабарів

Шейків

Коломійців

 

Гаврилів

Колесників

Гноєвий

Молчанів

Сикалів

Шаповалів

Любів

Бровків

Крапів

Кашубин

Глушків

Денисів

Шаповалів

Гомонів

Шокалів

       Ці хутори належали гороховатським казенним обивателям та нащадкам колишньої козацької старшини, а знаходились вони як на правому, так і на лівому берегах Оскола, особливо багато їх було по нижній і середній течії р.Борова. Слід зазначити, що населення цих хуторів було дуже малочисельне, всього в декілька сімей, а переважаюча частина жителів мешкала в самій слободі.

 

    Хутір – поселення, яке складається з декількох дворів. Іноді хутори розросталися  й у великі поселення, але тут не було церкви. Як правило, хутір утворювався з виселенців з великих слобід. У переліку Гороховатських хуторів двічі згадуються хутори Шаповалів і Сикалів. Це ніяка не помилка – дійсно було декілька хуторів з одинаковою назвою.

    Наступним поселенням після Гороховатки як за чисельністю, так і за впливом була сусідня слобода Радьківка. У 1785 р. у Радьківці та в підпорядкованій їй слобідці Вербнягівці і в 13 безіменних хуторах проживало 890 душ чоловічої та 889 душ жіночої статі. Як і в Гороховатці, ці хутори належали нащадкам місцевих козаків та старшині, й у кожному з них проживало всього близько десятка мешканців.  Дещо більше проживало у Вербнягівці. Як Вербнягівка, так і більшість радьківських хуторів лежали на лівому березі Оскола. Вони розташовувались по річках Солона, Журавка, Карачева, аж до верхів’їв Нітріуса.

    Калинова, або, як вона названа в документі 1785 р., – “слободка Калиновка, Николаевка тож” – себто Калиновка, друга назва Миколаївка – належала поручику Василю Гавриловичу Зайцеву. Тут проживали його піддані (кріпаки): 197 душ чоловічої і 180 жіночої статі.

    Крім зазначених нижче у таблиці, на території сучасної Богуславської сільради знаходилось декілька безіменних хуторів та хутори Лозівський (знаходився в південній частині сучасного села Лозова), Зубин (знаходився біля Оскола, неподалік сучасного села Загризове), Митників (знаходився біля Оскола, неподалік сучасного села Загризове), які “поселены для одного только скотоводства” і постійного населення не мали. Належали вони родині Богуславських та слободи Сеньків “казенным войсковым обывателям”. Уже з кінця XVIIIстоліття всі ці хутори й започаткували сучасні села Лозова, Загризове та Богуславка.

Перелік інших населених пунктів на 1780-1785 рік, які розташовувались

на території сучасної Борівщини

Назва і тип населеного пункту

Власник

 

Кількість душ

чоловічих

жіночих

Хутір Олексіївський

Секунд-майорша[30]Є.І.Тихоцька, її брати поручик Олексій та прапорщик[31] Георгій Богуславські.

“Оной хутор построен для одного только скотоводства”

Постійне населення відсутнє

Хутір Журавський

“Вдова поручица” У.В.Богуславська та її діти: прапорщики Корнелій та Іван, вахмістр[32] Андріян, “девица”[33] Уляна Богуславські

 

9

 

 

10

Хутір Пришибський

“Вдова поручица” У.В.Богуславська та її діти: прапорщики Корнелій та Іван, вахмістр Андріян, “девица” Уляна Богуславські

3

6

Хутір Лозівський

“Вдова поручица” У.В.Богуславська та її діти: прапорщики Корнелій та Іван, вахмістр Андріян, “девица” Уляна Богуславські

9

8

Хутір Боровий

“Владения Гороховатской Богородицкой пустыни строителя с братией»

122

125

Хутір Кишинсько-Осипівський

Прапорщик Осип Семенович Кишинський

26

30

Мучні Мельниці

“Артиллерии подполковник[34] и кавалер”[35] Я.М.Зейбулатов та підполковниця А.Д.Деприрадович

16

6

Хутір Боровий

Прапорщиця М.Ю.Грекова

10

10

Гороховатська пустинь

“Владение строителя с братией”

122

124

 

“Деревня”[36] Попівка

Титулярний радник[37] С.С.Любашевський

43

44

Хутір Лиманський

Поручик В.Г.Зайцев

19

12

Хутір Чепужний Бородавчин

Секунд-майорша Є.І.Тихоцька

20

16

Хутір Лимансько-Капустянський

Підпоручик[38] В.К.Захаржевич-Капустянський

“Оной хутор построен для одного только скотоводства”

Постійне населення відсутнє

Хутір Капустянський

Майорша[39] М.К.Барабашова та її брат підпоручик В.К.Захаржевич-Капустянський

“Оной хутор построен для одного только скотоводства”

Постійне населення відсутнє

    HУ Куп’янському повіті Харківської губернії.Указом імператора ПавлаI12 грудня 1796 р. знову була відновлена Слобідсько-Українська губернія, намісництва та округи остаточно ліквідовувались і повертався повітовий поділ. Куп’янський повіт передавався назад до складу Слобідсько-Української губернії.

    За архівними відомостями Харківської казенної палати, за результатами 4 ревізії (загальноімперського перепису) в „Статистических сведениях о наличии населения в уездах Слободско-Украинской губернии за 1800-1801 гг.” знаходимо матеріали про населені пункти і чисельність різних груп селян тогочасної Борівщини:

Тип і назва

населенного пункту

Група селян

Кількістьдуш

Слобода Радьківка

«войскових обывателей»

1272

 

циган

24

 

«крестьян слободскихотписных от монастырей»

5

Слобода Гороховатка

«войскових обывателей»

1264

 

«крестьян слободских капитана Георгия Капустянского»

5

Слобода Борова

«войскових обывателей»

768

Поселення Борове

«крестьян отписных в казенное ведомство за монастырем»

142

 

«великороссийских экономических крестьян»

9

Хутір Осипівський

«крестьян слободских умершего прапорщика Осипа Кишинского наследников»

4

 

«крестьян великороссийских поручика Александра Кишинского»

1

Хутір Гороховатський

«крестьян слободских умершего поручика Василия Зайцева детей Петра, Максима, дочерей Ефросиньи, Елизаветы и Настасии»

32

Слобода Миколаївка

«крестьян слободских умершего поручика Василия Зайцева детей Петра, Максима, дочерей Ефросиньи, Елизаветы и Настасии»

176

 

«крестьян слободских подпоручицы Марьи Корнеевой»

22

 

«поручицы Меланьи Зайцевой детей вахмистра и малолетнего Тимофея»

29

 

«крестьян великороссийских умершего поручика Василия Зайцева детей Петра, Максима, дочерей Ефросиньи, Елизаветы и Настасии»

3

 

«крестьян великороссийских подпоручицы Меланьи Зайцевой с детьми»

1

Хутор Вербнягівка

«крестьян слободских прапорщика Михайлы Грекова»

46

 

«крестьян слободских жены его Марьи»

23

 

«крестьян слободских майора Степана Грекова»

1

Хутор Нетриузський

«крестьян слободских корнета Андрея Грекова и матери его Ксеньи Грековой»

60

«Деревня» Попівка

«крестьян слободских умершего титулярного советника Семена Любашевского жены Федосии»

34

 

«крестьян слободских регистратора Корнелия Любашевского»

8

Хутор Олександрівка

«крестьян слободских сотнички Настасии Капустянской»

25

 

«крестьян слободских девицы Александры »

48

Хутір Лозівський

««крестьян слободских умершего прапорщика Корнелия Богуславского наследников»

42

Хутор Пришибський

«крестьян слободских прапорщика Андриана Богуславского»

10

 

«крестьян великороссийских жены его Анны»

5

Хутір Журавський

«крестьян слободских поручика Климента Кунцмана»

7

 

«крестьян слободских жены его Ульяны»

25

      

    В кінці 1835 р. Слобідсько-Українська губернія була перейменована в Харківську; до її складу входило 11 повітів. Найбільшим повітом Харківської губернії був Старобільський (22,6% площі губернії), за ним – Ізюмський (14,7%), третім за територією в губернії був Куп’янський повіт (12,7%). Борівщина була його складовою частиною.

    З 1835 по 1882 роки наш край входив до Харківського генерал-губернаторства (до складу останнього спочатку входили Харківська, Чернігівська та Полтавська губернії, а з 1880 р. сюди були ще включені Воронезька та Орловська губернії).

    Гороховатська, Піщанська та Сеньківська волості. Куп’янський повіт, як і інші повіти, ділився протягом століття на різну кількість волостей (від 9 до 21)[40].

     У 1863 році частина сучасної території Борівщини входила до Гороховатської, Піщанської та частково Сеньківської волостей[41] державних селян. “Памятная книга Харьковской губернии на 1863 год” наводить відомості про такі населені пункти державних селян:      

Гороховатська волость:

слобода Гороховатка

хутір Гаврилівський

хутір Базівський

хутір Клименків

хутір Кіктєв

хутір Павликівський

хутір Козинівський

 

у 1866 р. додався хутір Богданівський

хутір Підвисокий

хутір Кіптілівський

слобода Борова

хутір Парнуватий

хутір Підлиманський

„посьолок” Боровий

хутір Ясноватий

хутір Шейківський

хутір Чернетський

 

Піщанська волость:

слобода Радьківка

слобода Вища Солона

хутір Помилуйківка

слобода Радьківські Піски

хутір Нижче-Солонянський

у 1866 р. замість хутора Помилуйкова став хутір Попінтусів

хутір Титаренків

хутір Маліївка

хутір Нужнівка

хутір Глущенків

 

Сеньківська волость:

хутір Загризів

хутір Лозовий

   Колишні ж поміщицькі (кріпацькі) хутори у 1863 році входили до Синихської та Боголюбської волостей:

Синихська волость:

Богуславське общество

Пришибське общество

Калиново-Попівське

общество

Олексіївське общество

Калинівське общество

 

Боголюбівська волость:

Василівське общество

Верхньо-Лиманське общество

Богодарівське общество

Лозівське общество

Андріївське общество

Вербнягівське общество

Журавське общество

Сергіївське общество

Дружелюбівське общество

    У 1864 році в “Списку населенных мест Харьковской губернии по сведениям 1864 года” наводяться відомості про такі поселення Борівщини:

Назва

Тип поселення

 

Кількість населення

Кількість дворів

чоловіки

жінки

Загризівський

Хутір казенний[42]

95

357

352

Олексіївський

Хутір власницький[43]

7

35

43

Лозовий (Лозова)

Хутір казенний

48

186

191

Лозовий Великий (Бедрягівка)

Хутір власницький

15

63

70

Дмитро-Варварівка (Дмитро-Варварівський)

Хутір власницький

9

37

41

Олександрівка (Олександрія)

“Деревня” власницька

12

56

61

Криничний

Хутір власницький

7

37

40

Богуславське

“Сельцо”[44] власницьке

30

118

130

Пришиб

Хутір власницький

25

116

114

Василівське (Янохін Хутір)

“Сельцо” власницьке

21

70

76

Базівський (Бізовський)

Хутір казенний

3

17

16

Борівська (Боровий Посьолок, Пустинька)

“Деревня” казенна

30

170

178

Бригадирівські Мельниці

“Деревня” власницька

4

21

24

Борова

Слобода казенна

174

697

703

Журавка (Журавський)

Хутір власницький

20

68

73

Верхньолиманськ (Веселівка)

Хутір власницький

5

20

18

Михайлівське (Квітківка)

“Деревня” власницька

7

22

26

Шейківка (Котів)

Хутір казенний

36

140

146

Клименків

Хутір казенний

11

63

60

Осипівка

“Деревня” власницька

15

61

57

Павлюківка (Павлюківський)

Хутір казенний

17

67

64

Підлиманський (Борівський, Клеменників)

Хутір казенний

37

148

150

Бурлачків

Хутір казенний

5

18

22

Вища Солона

Слобода казенна

147

573

582

Солона (Монтвидівка, Верхня Солона)

“Деревня” власницька

11

40

43

Нижча Солона

Хутір казенний

69

270

223

Барабашівка

Хутір власницький

4

16

15

Журавка (Журавський)

Хутір власницький

5

22

32

Кулаківка

“Деревня” власницька

8

31

37

Радьківка

Слобода казенна

132

527

529

Радьківка (Піски, Радьківські Піски)

Слобода казенна

167

661

815

Вербнягівка

“Деревня” власницька

20

83

85

Карачев (Караючев)

Хутір казенний

45

174

181

Маліївка

Хутір казенний

 

180

164

Глущенків

Хутір казенний

16

60

53

Помилуйківка (Помилуйків)

Хутір казенний

14

51

44

Вербещина (Вербицька, Андріївка)

“Деревня” власницька

42

101

108

Печеричин

Хутір казенний

5

18

18

Чернещина (Чернецький)

Хутір казенний

18

70

89

Нужниківка (Пужлівка)

Хутір казенний

9

89

90

Козинівка

Хутір казенний

7

22

25

Гороховатка

Слобода казенна

258

1170

1134

Попівка (Горське)

Хутір власницький

10

40

48

Гаврилівка (Гаврилівський)

Хутір казенний

28

90

84

Миколаївка (Калинова)

“Деревня” власницька

18

72

76

Підвисокий (Суханівський)

Хутір казенний

9

37

44

Ясиноватий (Морозів)

Хутір казенний

12

51

45

Парневатий (Сухинів)

Хутір казенний

5

19

17

Каптів (Кактів)

Хутір казенний

8

33

32

   

    1872 рік. Пройшло майже десятиліття. За “Статистическим описанием уездов Харьковской губернии по полицейским станам 1872 года” бачимо певні зміни: в цілому дещо зменшилось населення, з’явились нові невеликі хутори, деякі поселення виступають під іншими назвами.

Назва

Тип поселення

Кількість населення

 

 

чоловіки

жінки

 

Гороховатська волость:

 

 

 

 

Гороховатка. До неї належать:

Слобода державних селян

1038

1088

 

    Підвисокий

Хутір державних селян

35

42

 

    Кіктєв

Хутір державних селян

57

68

 

    Парнуватий

Хутір державних селян

27

31

 

    Ясинуватий

Хутір державних селян

67

75

 

    Гаврилівський

Хутір державних селян

122

129

 

    Базівський

Хутір державних селян

31

35

 

    Кіптилівський

Хутір державних селян

37

41

 

    Павликівський

Хутір державних селян

73

81

 

    Підлиманський

Хутір державних селян

141

150

 

    Шейківський

Хутір державних селян

226

244

 

Борова. До неї належать:

Слобода державних селян

779

812

 

    Посьолок Боровий

Селище державних селян

176

187

 

    Чернецький

Хутір державних селян

86

92

 

    Козинівський

Хутір державних селян

18

23

 

    Климівський

Хутір державних селян

83

94

 

    Богданівка

Хутір державних селян

8

11

 

    Колесниківка

Хутір державних селян

17

21

 

Калинова.До неї належать:

Слобода селян власників[45]

284

266

 

    Горський

Хутір селян власників

32

27

 

    Адазаюківський

Хутір селян власників

19

25

 

    Борова

Хутір селян власників

126

131

 

    Верхньолиманськ

Хутір селян власників

25

27

 

    Осипівка Перша

Хутір селян власників

21

24

 

    Осипівка Друга

Хутір селян власників

14

13

 

Піщанська волость:

 

 

 

 

Радьківські Піски.

Слобода державних селян

817

841

 

Радьківка

Слобода державних селян

478

489

 

Титаренків

Хутір державних селян

157

160

 

Нужнівський

Хутір державних селян

126

124

 

Вища Солона

Слобода державних селян

532

554

 

Нижча Солона

Хутір державних селян

285

286

 

Маліїв

Хутір державних селян

176

189

 

Глущенків

Хутір державних селян

64

63

 

Помилуйків

Хутір державних селян

52

55

 

Бордюгів

Хутір державних селян

8

9

 

Анненків

Хутір державних селян

5

7

 

Ольгівка

“Деревня” селян власників

34

34

 

Андріївка

“Деревня” селян власників

86

74

 

Іванівка

“Деревня” селян власників

19

16

 

Миколаївка

“Деревня” селян власників

91

95

 

Дружелюбівка

“Деревня” селян власників

72

65

 

Солоний

Хутір селян власників

7

6

 

Богодарівка

“Деревня” селян власників

57

56

 

Олександрівка

“Деревня” селян власників

41

36

 

Вербнягівка

“Деревня” селян власників

21

22

 

Журавський

Хутір селян власників

64

64

 

Сеньківська волость:

 

 

 

 

Лозовий

Хутір державних селян

239

235

 

Загризівський

Хутір державних селян

379

364

 

Пришиб

“Деревня” селян власників

72

70

 

Криничний

“Деревня” селян власників

10

7

 

Богуславка

“Сельцо” селян власників

81

74

 

Олексіївська

“Деревня” селян власників

49

36

 

Дмитро-Варварівська

“Деревня” селян власників

20

24

 

Лозова

“Деревня” селян власників

56

48

 

Олександрія

“Деревня” селян власників

31

32

 

Журавський

“Деревня” селян власників

69

62

 

Михайлівський

“Деревня” селян власників

21

32

 

Лиманський

“Деревня” селян власників

32

44

 

Василівка

“Деревня” селян власників

73

69

 

    1896 рік. Населення краю стрімко зростає. З’являються нові хутори. За відомостями 1896 року, в Гороховатській волості, крім вищезазначених, ще показані хутори: Жолобок (2 двори), Новоселівка (10 дворів), Попівка (7 дворів); хутір Базів (4 двори), що утворився поруч з хутором Бази (38 дворів).

    У Піщанській волості – Ровчаків (5 дворів), Куликівка (2 двори); поруч з існуючими хуторами Вербнягівкою (10 дворів) та Помилуйків (12 дворів) виникають хутори Помилуйківка (13 дворів) і Журавка Вербнягівка (13 дворів).

     Частина населених пунктів дещо змінює свої назви. Вони тепер зазначені в документах уже в народно-розмовних формах.

    Так, у Піщанській волості бачимо:

слобода Піски (замість Радьківських Пісок) 

хутір Журавка Кулаківська (замість Журавки)

хутір Маліївка

хутір Вищесолоний

хутір Нижчесолоний

хутір Анненський

    У Гороховатській волості хутори:


Шейківка

Підлиман

Климівка

Козинівка

Богоданівка

Гаврилівка

Киптіловка

Павликівка

Бази

Верхнє-Боровий (замість Борови)


    У Сеньківській волості хутори:


Загризів

Олексіївка

Дмитро-Варварівка

Журавка

Михайлівка

Верхньолиманськ (замість х.Лиманського)


    Сільські общества. Волості поділялися на дрібніші адміністративно-територіальні утворення – сільські общества (громади), які були самоврядними адміністративно-господарськими одиницями на селі. Спочатку общества були запроваджені (з 1838 р.) тільки у поселеннях державних селян і складалася з одного великого (слободи) чи декількох дрібних (хуторів) поселень. Управлялось сільське общество сільським сходом домогосподарів, сільською розправою та виборним старостою. З 1861 р. організація сільського общества або миру чи громади була розповсюджена на все селянство. Сільське общество в особі сходу і старости мало дисциплінарно-поліцейську владу.

     У 1871 роців Гороховатській волості було 5 сільських обществ, в які входило 7 поселень, де проживало таке населення (тільки чоловічої статі): селян власників – 515, колишніх державних селян – 3101.

    У цьому ж році в Піщанській волості налічувалось 7 сільських обществ, в які входило 7 поселень, де налічувалось населення (чоловічої статі): селян власників – 366, тимчасовозобов’язаних селян – 7, колишніх державних селян – 2948.

    Уся територія сучасної Богуславської сільради та частина території сучасних Борівської й Першотравневої сільрад входила до Сеньківської волості, яка налічувала 22 сільських обществ, 26 поселень та таке населення чоловічої статі: селян-власників – 834, тимчасовозобов’язаних селян – 114, колишніх державних селян – 5744.

    Населення так стрімко зростає, що у 1904 році ми у Гороховатській волості вже бачимо 8 сільських обществ, 28 населених пунктів, 2338 дворів та 14457 селян. У Піщанській волості: теж 8 сільських обществ, 23 населених пункти, 1931 двори, 12499 селян. Таким чином, на території сучасної Борівщини у 1904 році тільки по двох волостях населення становило 27 тисяч, а з урахуванням частини Сеньківської волості – більше 30 тисяч чоловік.

    У 1906 році в Гороховатську волостьвходили такі сільські общества:

 

 

Гороховатське

Шейківське

Борівське

Посьолко-Борівське

Чернецьке

Верхньо-Лиманське

Калинівське

Горсько-Попівське

 

 

    До Піщанської волостіналежали сільські общества:

 

 

Піщано-Радьківське

Радьківське

Вище-Солонянське

Андріївське

Богодарівське

Дружелюбівське 

Миколаївське

 

 

    До Сеньківської волостіналежало 52 населених пункти, 4349 дворів, 27 тис. селян. Серед багатьох інших до цієї волості належали і ряд “наших” сільських обществ:

 

 

Загризівське

Лозівське

Пришибське

Богуславське

Олексіївське

Журавське

Василівське

 

 

    У 1908 році в Боровій утворюється волосне правління й з Гороховатської волості виділяється окрема Борівська волость[46], до якої відходять населені пункти та територія, як з Гороховатської волості, так і меншою мірою з Сеньківської.

    Так, за “Списком волостей и селений Харьковской губернии” 1909 р. ми бачимо на нашій території такі населені пункти[47]:

Борівська волость:

х.Андріївка

х.Верхньо-Борівський

х.Климівка

х.Осипівка Перша

х.Бази

х.Верхньо-Лиманський

х.Козинівка

х.Осипівка Друга

х.Богданівка

х.Жолобок

х.Колесниківка

х.Чернецький

сл.Борова

х.Журавський (Куцманівка)

х.Михайлівка (Рабинівка, Квітківка)

сл.Шейківка

х.Василівка (Янохівка)

Гороховатська волость:

х.Богданівський

х.Жолобок

х.Павлинівка

х.Пустинька

х.Посьолко-Борівський

сл.Калинова

х.Парнуватий

х.Ясинуватий

 (Морозівка)

х. Верньо-Лиманський

х.Кіктєв

х.Підвисокий

х.Гаврилівка

х.Киптилівка

х.Підлиман

х.Горський

х.Новоселівка

х.Попівка

Піщанська волость:

с.Олександрівка (Норцівка)

с.Вербнягівка (Барабашівка, Греківка)

х.Журавський Перший (Кулаківка)

х.Нужнівський

(Нужнівка)

 

с.Андріївка Перша (Вербещина)

х.Журавський Другий (Гадюківка)

с.Ольгівка (Кальмівка)

 

сл.Вище Солона (Дружелюбівка)

сл. Піски Радьківські (Радьківка)

 

с.Андріївка Друга

с.Іванівка

 

с.Анненський (Пархомівка)

с.Глущенків (Печеричівка)

х.Нижче Солоний (Нижча Солона)

с.Солоний (Монтвидівка)

 

с.Богодарівка (Зайцівка)

с.Дружелюбівка

с.Миколаївка (Греківка)

х.Помилуйків

 

х.Маліївка

сл.Радьківка

 

 

 

х.Титаренків (Карачева)

 

Сеньківська волость:

с.Олександрія (Бідрягівка)

х.Велика Лозова

х.Лозова

х.Олексіївка

х.Дмитро-Варварівка

х.Пришиб (Андрушівка)

х.Богуславка (Корніївка)

х.Загризове

    Волосне самоврядування.Волость управлялася сходом “виборних” (депутатів) від сільських обществ, волосним старшиною з волосним правлінням та волосним судом (розправою). Сход вибирав посадових осіб, вирішував всі господарські та громадські справи, “розкладав” податки, видавав документи.

    Волосний старшина був головою волосного правління. Вибирався з 1861 р. на волосному сході й затверджувався повітовим начальством. До 1861 р. називався волосним головою та вибирався на 2-3 роки представниками сільських обществ або ж призначався з відставних унтер-офіцерів[48]. Волосний старшина головував на волосному сході, відповідав за порядок та спокій у волості, об’являв закони і розпорядження уряду, спостерігав за виконанням паспортних правил і судових вироків, за станом доріг, відбуванням повинностей, відшукував і затримував винних, виконував рішення волосного сходу, завідував волосними позиками. Винагорода за службу йому виплачувалась із волосних коштів. Служба волосним старшиною звільняла від повинностей.

    Волосне правління – орган управління волостю. З 1861 р. складалося з волосного старшини, сільських старост та їх помічників від сільських обществ волості, волосного писаря та збирача податків. Волосне правління було контрольно-дорадчим  органом для справ, пов’язаних з грошовою звітністю.

    Волосний суд – селянський суд у дрібних побутових справах. Утворений у 1861 р. Щорічно вибирався волосним сходом в кількості  4-12 судей. Для прийняття рішення потрібно було не менше 3 суддів. Вирішував усі справи і позови на суму не більшу 100 рублів (на той час дуже значна сума; наприклад, кінь коштував 5 руб.), справи про дрібні злочини та міг присудити до громадських робіт до 6 днів, грошовому штрафу до 3 рублів, арешту до 7 діб чи тілесних покарань до 20 різок. З 1889 р. складався з голови і 3 суддів, які вибиралися на 3 роки, і вирішував справи до 300 рублів по суперечках, а по спадщині й поділах – до 500 рублів, засуджував до штрафу до 30 рублів, арешту до 30 днів.

    У 1904 р. у Гороховатській волості:волосний старшина Голоха Роман Пантелійович, волосний писар Осадчий Самсон Васильович, голова суду Яготін Степан Антонович. У Піщанській волості:старшина Рибалко Яким Іванович, писар Шаправський Георгій Сергійович, голова суду Саламаха Лук’ян Кирилович. У Сеньківській волості:старшина Драновський Яким Ілліч, писар Онопко Володимир Якович, голова суду Кравцов Мусій Павлович.

    У 1905 р. волосне начальство в Гороховатській волості залишилося без змін, зате у Піщанській волості старшиною став Федорченко Іван Петрович, а писарем  Астахов Матвій Степанович.

    У 1908 р. у Гороховатській волості:старшина Глухачов Григорій Максимович, писар Осадчий С.В., голова суду – старшина. В Сеньківській волості:старшина Клименко Микола Іванович, писар Онопко В.Я., голова суду Катков М.В.

    У 1909 р. у Борівській волості:старшина Мальченко Є.Н., писар Колесников Феодосій Трохимович, голова суду Павленко Іван Никифорович. У Піщанській волості:старшина Шевченко Андрій Павлович, писар Мірошников Іван Назарович, голова суду Саламаха Л.К.

      У 1911 р. у Борівській волості:старшина Шаправський Петро Сергійович (перебуває на цій посаді аж до вікопомного 1917 р.), писар Колесников Ф.Т., голова суду Чудний Варфоломій Григорович. У Гороховатській волості:старшина Шестірка Є.В., писар Мішура Я.Є., голова суду Висоцький Т.М. У Піщанській волості:старшина Гільченко А.П., писар Мірошников І.Н., голова суду Яковенко А.Д. У Сеньківській волості:старшина Кучеренко П.І., писар Сириця С.Я., голова суду Ратушний М.Г.

    У 1916 р. в Гороховатській волості:старшина Синицький А.Д., писар Колесников Ф.Т., голова суду Кравцов І.Ф., секретар суду Кошман А.П. У Борівській та Піщанській волостях усе залишається без змін аж до 1917 р., тільки писарями стали відповідно Ємець Ф.А. та Бурлачка П.К. У Гороховатській же волостів 1917 р. старшиною став Любий І.П., а писарем Антушевський М.Ф. У Сеньківській волостів цьому році старшина Фесенко З.А.

    Нагляд за порядкому сільських обществах і волості здійснювали тисяцькі, п’ятисоцькі, соцькі та десяцькі. Найважливішими були останні дві посади.

    Соцькі – виборні від селян нижчі агенти сільської поліції. Вибирались на 100-200 дворів для нагляду за порядком, їм підкорялись десяцькі. До 1878 р. підлягали волосним старшинам і сільським старостам, пізніше – урядникам (нижній чин повітової поліції). Спостерігали за порядком при богослужінні в храмі, чистотою в селах, на річках та озерах, протипожежною безпекою, порядком на базарах, доносили про підкидьків, мертві тіла та ін. Вибиралися на 1 рік, їх служба була натуральною повинністю. Як виняток,могли призначатися з відставних солдат. Винагородою було повне або часткове звільнення від виконання інших натуральних повинностей і незначне утримання за місцеві кошти.  Знаком  розрізнення соцького була особлива бляха на правому боці грудей.

    Десяцькі – виборний від селян найнижчий агент сільської поліції, підкорявся соцькому. Вибирався від 10-30 дворів.

    Так, за 1872 р. бачимо у нас таких п’ятисоцьких:

 

 

Афанасій Махаринський (Сеньків)

Іван Гнилицький (Гороховатка)

Петро Тесленко (Борова)

Тимофій Баранов (Радьківські Піски)

Денис Кугута (Вища Солона)

Федір Соляник (Дружелюбівка)

 

 

Соцькі Сеньківської волості:

 

 

Андрій Гресь

Клим Яковенко

Тимофій Петренко

Герасим Зарицький та ін.

 

 

Соцькі Гороховатської волості:

 

 

Михайло Величко

Григорій Вовк

Яким Голоха

Микола Сухина

Єлисей Висоцький

Іван Олексієнко

Іван Безкровний

Семен Скрипниченко

Степан Ларіонов

Тихон Колесник

Іван Архипенко

Юхим Гнилицький

Федір Гнилицький

Дорофій Колесник

Ілля Білокобиленко

Микита Хиленко

Григорій Кравцов

 

 

Соцькі Піщанської волості:

 

 

Корній Хаустов

Федір Крутий

Авксеній Пиндник

 

 

Федір Гармаш

Ігнат Білик

Петро Супрун

Олексій Зубко

Дмитро Головко

Петро Шепель

 

 

Данило Коровайченко

Микола Безкоровайний

Микита Удовенко

 

 

     Вибори.Ось як описує тогочасні вибори районна газета “Ленінський шлях” у 1936 році в статті “Як обирали в Боровій” за спогадами колгоспника артілі імені Демченко Д.Ляшова:

    “Про день сходки (збори селян), на якій вибиратимуть старшину, знають куркулі, піп, поліцейський і невеличка частина бідняків, які пішли на вудочку старшини. Село догадується про перевибори ось з чого: ходить багато п’яних. Майбутній старшина напуває тих, хто буде тягти за ним руку.

    На сходці, як правило, старшина не робить відчиту: що збудовано, куди гроші пішли. Вибори:

  • Обрати Шапрака! Шапрака! Петра Сергійовича! – загорланила п’яна свита.

    А ну, назви бідняка – лиха не оберешся. Після перевиборів Шапрак оголошує в біжучих справах:

  • Громадяни, у розправі недостає тисячу...

Не встиг закінчити, як, немов по команді, ревнуло:

-   Простити! Помилувати! Та це гроші невеликі!”

    Дещо докладнішу картину дореволюційних виборів подає наша районна газета “Радянське село” за 1958 рік.  Матеріал іде під промовистим заголовком “Вибори колись і тепер”:

“Ось як відбувалася комедія “виборів” волосного старшини. Кожне село на зборах селян обирало уповноваженого на волосні збори, де й проходили вибори волосного старшини. В число уповноважених біднота не допускалась. Куркулі завжди зчиняли лютий галас, коли уповноваженим висувався хтось із бідняків.

    До волосних зборів багатії готувалися зарані. Вони підбирали кандидата на волосного старшину, як правило, найміцнішого куркуля або торговця. Перед зборами уповноважені одержували від кандидата в старшину “подарунки”: по пляшці горілки.

    Голосування проходило так. На подвір’ї волосної управи ставили стіл, а на ньому дві тарілки – одну з шарами жовтого, а другу з шарами чорного кольорів. Тут же стояв ящик-урна. Хто голосує “за”, той повинен опускати в урну жовтий шар, хто проти – чорний.

    Тут же весь час стоять і слідкують – кандидат на волосного старшину, поліцай і прихвости-крикуни, які не перестають горланити: “Горілку пили, голосуйте жовтими шарами!”

    Треба сказати й те. Що в ті часи жінок і молодих чоловіків зовсім не запрошували до участі у виборах.”

    Чисельність населення. За щорічним довідковим виданням “Харківський календар” початку XXст. можемо прослідкувати, як стрімко зростала слобода Борова в цей час. У “Календарі” за 1909 р. наведені населені пункти, які мають населення більше 1 тисячі чоловік:

 

 

сл.Гороховатка          4265 чол.

с.Калинове                 1279 чол.

х.Підлиман                 1008 чол.

сл.Борова                    3474 чол.

сл.Шейківка                1192 чол.

сл.Піски Радьківські  3263 чол.

сл.Радьківка                 1955 чол.

сл.Вища Солона           1370 чол.

х.Нижчий Солоний      1491 чол.

с.Загризівка                  1594 чол.

с.Лозова                        1535 чол.

 

 

    У “Календарі” за 1914 рік чисельність населення найбільших сіл (більше 1 тис. чол.) дещо змінюється й що стосується Борової, то значною мірою на її користь:

 

 

сл.Гороховатка          3914 чол.

сл.Борова                   4642 чол.

сл.Шейківка               1137 чол.

сл.Піски Радьківські 3700 чол.

сл.Радьківка              1669 чол.

сл.Вища Солона        1950 чол.

х.Нижчий Солоний   1491 чол.

с.Загризівка                1503 чол.

 

 

    Як бачимо, такі села, як Калинова, Підлиман, Лозова зовсім зникають із переліку.

 

    HПерші революційні експерименти.Після революції 1917 р. та перемоги радянської влади адм.-тер. устрій перші роки залишався здебільшого попередній: губернія, повіт, волость, тільки замість сільських обществ були утворені сільські ради та їх виконавчі органи – сільвиконкоми. Замість волосних правлінь та волосних сходок утворені волвиконкоми та волосні з’їзди рад. Уже в січні 1918 р. у Боровій створено волвиконком на чолі з Х.М.Грабарем і сільраду на чолі з Тарасенком А.П. Так і в інших волостях.

    Була спроба частини більшовиків України створити наприкінці 1917 року окрему Донецько-Криворізьку Радянську Республіку зі столицею у Харкові, до неї мала б належати і територія сучасної Борівщини. Але ця ідея так і не була зреалізована. Віртуальна більшовицька “Республіка”, проіснувавши всього декілька місяців на папері, “наказала довго жити”, бо її територію захопили війська Центральної Ради за допомогою союзницької армії кайзерівської Німеччини.

    Наша територія ввійшла до складу Української Народної Республіки на початку квітня 1918 року. Та ще 6 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла “Закон про поділ України на землі”, згідно з яким губернії та повіти ліквідовувались і Україна розділялася на 32 землі – великі адм.-тер одиниці. Сучасна Борівщина ввійшла до складу землі “Донеччина” з центром у Слов’янську. До цієї адм.-тер одиниці, крім частини сучасних Луганської і Донецької областей, ввійшли Вовчанщина, Куп’янщина, Зміївщина, Ізюмщина та інші, себто вся територія басейну середньої течії Сіверського Дінця (тому й “Донеччина” – від ріки Донця).

    На схід і південь від “Донеччини” лежала “Половецька Земля” (центр – Бахмут, сучасний Артемівськ), на півночі – земля “Подоння” (центр – Острогозьк, тепер у Росії), на північний захід - “Земля Харків” (включала також Бєлгород і прилеглу до нього територію), на заході – “Полтавщина”, на південному заході – “Азовська Земля” (м.Маріуполь).

    Втілити в життя цей закон Центральній Раді так і не вдалося, бо наприкінці квітня 1918 р. її владу було повалено гетьманом Павлом Скоропадським. Наша територія у складі Куп’янського повіту ввійшла до складу Української Держави (Гетьманату). Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. підпорядковувалася Директорії УНР, а вже з грудня 1918 р. – номінально знову була встановлена Радянська влада.

    У роки громадянської війни та під час боротьби з так званим місцевим бандитизмом у наших краях поширилася повна анархія. У зведенні Куп’янського повітового ревкому[49] в губернію за 15-30 жовтня 1920 р. зазначається: “У Піско-Радьківській волості сільські ради бездіють. У волості безвладдя, яке подобається селянам. Розпоряджень ніяких не виконують”. В повідомленні за липень цього ж року зазначається, що бандитизм активно розвивається в Піщанській, Борівській та Гороховатській волостях – “бандитизм не організований, але носить масовий характер”. У зв’язку з цим в тогочасних документах ці волості називаються не інакше, як “бандитські”.

    У зв’язку з таким положенням усі місцеві виборні органи влади ліквідовуються, а замість них створюються ревкоми, які перебирають на себе всю повноту влади. Більшовиками були організовані Куп’янський повітовий ревком (16.12.1919) та волосні ревкоми на місцях. На початку 1920 р. утворений ревком у Піщанській волості та в слободі Сеньків; через декілька тижнів вони були реорганізовані з-за “неработоспособности членов и ввиду несоответствия своему назначению”, ще пізніше взагалі розпущені. 1 жовтня 1920 р. у Пісках Радьківських організований новий ревком. Ревкоми у цей час діють у Боровій та Гороховатці.

    У лютому 1920 р. Куп’янський повітовий ревком видав розпорядження всім волревкомам про ліквідацію сільських рад та, здається, це рішення повністю не було виконане.

 

    HУ роки громадянської війнивідбулася деяка зміна губернського поділу. Якщо до цього в Україні було 9 губерній, то в 1920 р. її було поділено на 12 губерній. Було утворену нову Донецьку губернію, до якої відійшли наші східні та південні сусіди, які до цього разом з нами перебували у складі Куп’янського повіту.

    У 1920 р. ми бачимо у нас такі населені пункти[50]:

Борівська волость(кількість населення – 9 520 чол.):

сл.Борова

волвиконком

5 291 чол.

х.Колесниківка

 

148 чол.

 х.Андріївка

 

99 чол.

х.Козинівка

 

58 чол.

х.Бази

сільрада

439 чол.

х.Климівка

 

537 чол.

х.Богданівка

 

55 чол.

х.Михайлівка

 

84 чол.

х.Безстужівка

 

94 чол.

х.Ново-Платонівка

 

228 чол.

х.Василівка

сільрада

300 чол

х.Чернецький

сільрада

551 чол.

х.Верхнє-Борова (Верхнє-Борівський)

 

496 чол.

х.Осинівка (Осинова) Перша

 

35 чол.

х.Верхнє-Лиманський

сільрада

 

154 чол.

х.Осинівка (Осинова) Друга

 

56 чол.

Журавське товариство

 

67 чол.

х.Шейківка

сільрада

1 255 чол.

х.Журавка (Куцманівка)

 

240 чол.

х.Посьолок-Борова (Посьолок Борівський)

сільрада

841 чол.

х.Жолобок

 

42 чол.

 

Гороховатська волость(кількість населення – 7 247 чол.):

сл.Гороховатка

волвиконком

3 908 чол.

х.Парнуватий

 

119 чол.

х.Бази

 

345 чол.

х.Павликівка

 

331 чол.

х.Бородавчине

 

42 чол.

х.Підлиман

сільрада

744 чол.

х.Бригадирівка

 

19 чол.

х.Підвисоке (Підвисокий)

сільрада

311 чол.

х.Борівський

 

820 чол.

х.Ясинівка (Ясинуватий)

 

587 чол.

х.Горсько-Попівське

 

75 чол.

х.Богданівський

 

 

х.Гаврилівка

сільрада

327 чол.

х.Верхньо-Борівське

 

 

х.Гороховатський степ

 

141 чол.

х.Жолобок

 

 

х.Кіктєв

 

310 чол.

х.Новоселівка

 

 

х.Киптилівка

 

203 чол.

х.Попівка

 

 

с.Калинівка (Калинова)

сільрада

383 чол.

х.Копанки

 

150 чол.

 

 

   Піщанська волость (кількість населення – 13 726 чол.):

х.Олександрівка

 

85 чол.

х.Нижче-Журавка

 

44 чол.

х.Андріївка

сільрада

383 чол.

с.Нижче-Сольонівка (Нижче Солоне)

сільрада

1 515 чол.

х.Богодарівка

сільрада

239 чол.

х.Вербнягівка

сільрада

95 чол.

х.Миколаївка

 

297 чол.

х.Воронівка

 

61 чол.

х.Ольгівка

 

161 чол.

сл.Вище Солоне

сільрада

2 132 чол.

х.Помилуйківка (Помилуйків)

сільрада

245 чол.

х.Грушеватка

 

48 чол.

сл.Радьківка

сільрада

1 567 чол.

х.Глущенково

сільрада

394 чол.

х.Ровчаків

 

51 чол.

х.Дружелюбівка

сільрада

353 чол.

сл.Радьківські Піски

волвиконком

3 643 чол.

х.Іванівка

 

60 чол.

х.Титаренків (Титаренкове)

сільрада

610 чол.

х.Кулаківка

 

129 чол.

 

 

 

х.Маліївка

сільрада

1 016 чол.

 

х.Нужнівка

сільрада

748 чол.

 

 

 

   Сеньківська волость (кількість населення – 25 852 чол.):

х.Олексіївка Перша

 

73 чол.

х.Бедрягівка (Олександрія Перша і Олександрія Друга)

 

262 чол.

 

х.Олексіївка Друга

сільрада

146 чол.

х.Нижнє-Лозова

сільрада

112 чол.

х.Варварівка (Дмитро-Варварівка)

 

114 чол.

х.Ново-Лозова

сільрада

114 чол.

х.Загризове Перше

сільрада

1 807 чол.

х.Пришиб

сільрада

227 чол.

х.Корніївка

сільрада

259 чол.

х.Ново-Пришиб

 

171 чол.

х.Лозова (Лозовий)

сільрада

1 254 чол.

 

 

    HПочаток адмінреформи.Революційний вихор, який охопив країну, великою мірою позначився на її адм.-тер. устрої. Ламаючи внутрішні кордони імперії, більшовики у районуванні країни мали на меті практичні завдання розвитку революційного процесу, боротьби з політичним спротивом, відбудови зруйнованого господарства тощо. Проте, за свідченням одного з авторів зламу старої системи, вони спочатку не мали чіткого уявлення про основні напрями її реформування. В цей час уся територія України „здавлювалась та розтягувалась, як гумка”.

    25.X.1922 р. сесія ВУЦВК (Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет – тодішній парламент) прийняла постанову «Про адміністративно-територіальний поділ УСРР і про спрощення радянського апарату», в якій підкреслювалося необхідність поступового переходу від чотириступеневої (губернія-повіт-волость-село) системи управління до триступеневої (округ-волость-село) і вносились зміни до губернського поділу.

    На підставі розпорядження Харківської  губернської територіальної комісії, в Куп’янському повіті в грудні 1922 року відбулося скорочення кількості волостей, а згодом і сільрад. Таким чином, з колишніх 23 волостей повіту було утворено 10 волостей і 97 сільрад. Гороховатська, Піщанська та Борівська волості об’єднувалися в одну волость, яка стала називатися Борівською.

     7 березня 1923 р. урядом УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки) була затверджена нова система адм.-тер. устрою України, було здійснено так зване районування. Повіти і волості замінялись значно укрупненими округами і районами. У Харківській губернії замість 10 повітів було створено 5 округів – Богодухівський (з перенесенням у 1923 р. центру округу до Охтирки він дістав назву Охтирського), Ізюмський, Куп’янський, Сумський та Харківський. Ці округи, замість 227 волостей, були поділені на 77 районів.

    Як зазначають архівні документи 1924 р. (з доповіді про спрощення радянського апарату в Ізюмському окрузі): “Старий поділ України зовсім не відповідав новим господарсько-економічним і політичним умовам Республіки. Фінансові ускладнення країни, а також умови радянського будівництва, які вимагають спрощення державного апарату і наближення центру до населення, викликали необхідність корінної руйнації існуючого адміністративного поділу”.

    HБорівський район Ізюмського округу.Укрупнену Борівську волость було передано до Ізюмського округу, де вона стала одним з 11 його районів.

    До Ізюмського округу входили райони:

 

 

Андріївський

Балаклійський

Барвенківський

Борівський

Бугаївський

Ізюмський

Малокомишевахський

Отрадівський

Петровський

Савинський

Шандраголівський

 

 

     До районування Ізюмський повіт мав 16 волостей з 83 сільрадами, у перший час після районування – 5 районів з 50 сільрадами. В 1923 р. від колишнього Куп’янського повіту було прийнято 3 волості з 25 сільрадами, які були зведені в Борівський район з 13 сільрадами. Ще до Ізюма були приєднані волості Зміївського і Слов’янського повітів і він перетворився у великий окружний центр, що об’єднував 34 волості з 212 сільрадами, що були зведені в 11 районів з 123 сільрадами.

     Постановою окружної адм.-тер. комісії Бугаївський район незабаром був розформований, його територія була розділена між Борівським, Ізюмським і Савинським районами.

    До Борівського району відійшли:

Бугаївська сільрада з населенням 3 255 чол.,

Чистоводівська сільрада – 2 513 чол.,

Боголюбівська сільрада – 1 555 чол.

Всього до Борівського району “причислено” 7 323 чол.

   На губернській нараді по районуванню 20-30 квітня 1924 р. це рішення було затверджене. Та перебувала ця територія в складі Борівського району короткий час, і вже в тому ж 1924 р. Бугаївський район знову був відновлений.

    Весь цей час невтомно йшов пошук оптимальних форм адм.-тер. устрою нашого краю. Вже 28 серпня 1923 р. на засіданні Ізюмського окрвиконкому слухали клопотання (ходатайство) Президії Борівського райвиконкому про встановлення центру Борівського району в селі Пісках. Ухвалили: Запропонувати окружній адм.-тер. комісії дати свій висновок і з’ясувати мотиви цього клопотання.

   Комісія розглянула це питання, порівнявши між собою Борівську та Піско-Радьківську сільради:

 

Борівська сільрада

Піско-Радьківська сільрада

Населення:

4019

3767

С/г угіддя:

6429

5667

Землі-“неудобки”:

1746

1964

Орні землі:

5373

5085

Худоби: коней

85

59

               рогатої

981

730

 

Кооперативне споживче товаристово

Кооперативне споживче товаристово

 

Ярмарок

Ярмарок

 

Нарсуд, сінна дільниця

Базар, насіннєва дільниця, парова і водяна мельниці

Ветеринарний і злучний пункти та телеграф у Гороховатці. Зсипний зернопункт в Ізюмі, Куп’янську та Сватовій Лучці.

    Проаналізувавши цю таблицю та всебічно порівнявши між собою Борову та Піски Радьківські, окружна адм.-тер. комісія ухвалила: клопотання Борівського райвиконкому відхилити, залишивши центр району в слободі Борова – “так як вона фактично і є центром”. При цьому була проігнорована рекомендація губернської адм.-тер. комісії: “Перенесення центру Борівського району із слободи Борової в слободу Піски можна визнати доцільним”. Так Піски Радьківські упустили свій шанс стати райцентром.

    Одночасно з цим 18 листопада 1923 р. в Ізюмі було прийняте рішення приєднати до Шандраголівського району Дружелюбівську й Маліївську (крім х.Титаренкового) сільради Борівського району та Яцьківську сільраду Ізюмського району. Але губернська адм.-тер. комісія 19.04.1924 р. ухвалила: “В звязку з перенесенням центру Борівського району з сл.Борової в сл.Піски Радьківські, а також приєднанням частини розформованого Бугаївського району потреба в переведенні Маліївської та Дружелюбівської сільрад до Шандраголівського району відпадає”.

    Та вже 26.04.1924 р. Ізюмська адм.-тер. комісія приймає-таки рішення: приєднати до Шандраголівського району Маліївську сільраду, крім х.Титаренкове, а також хутори Благодатний, Ольгівку, Ровчаків, Іванівку та Андріївку Дружелюбівської сільради. Ті ж населені пункти Дружелюбівської сільради, що залишилися, приєднати до Чернецької сільради.

    Навіть коротке перебування Борівського району в складі Ізюмського округу показало великі незручності та проблеми, з цим пов’язані. Вже в 1923 р. у Харківську губернську територіальну комісію поступила заява від уповноважених Борівського сільського общества Борівського району Ізюмського округа Вітченка Т.О. і Єременка Г.М., де вони подають клопотання про переведення їх общества в Куп’янський округ. Своє прохання вони мотивують тим, що їхні села Борова, Шейківка, Чернецький, Верхнє-Лиманський, Верхнє-Борівський, Журавка, Андріївка, Михайлівка, Василівка, Ново-Платонівка, Бази і Посьолко-Борівський розташовані в радіусі 18 верст і до Куп’янська та Сватової Лучки, де залізниці та економічні центри – 28-40 верст. Тут селянство цих хуторів збуває с/г продукцію, а потім змушені їхати за 30-35 верст в Ізюм, щоб заплатити податки та інші повинності. До того ж усі зазначені хутори відрізані від Ізюма рікою Осколом, яка під час повені паралізує будь-яку переправу протягом 3 місяців.

   Наприкінці  березня 1924 р. в адм.-тер. комісію при Куп’янському окрвиконкомі теж поступив протокол загальних зборів громадян (1 250 чол.) Борівського сільського общества, де вони знову клопочуться про перехід у Куп’янський округ. Мотивація та ж сама: віддаленість Борови від Ізюму в 40 верст, під час розливу Оскола вони на декілька місяців відрізані від округу. Якщо ж доводиться їхати в якійсь справі в Ізюм, то необхідно робити гак у 100 верст зовсім безлюдною дорогою та до того ж брати великий запас корму для коней. Подібна заява поступила й від Чернецького сільського общества.

    Куп’янська адм.-тер. комісія розглянула ці заяви, погодилася з доцільністю приєднання борівських громад до Куп’янського округу та надіслала відповідне клопотання в губернську територіальну комісію. Там же ця справа з якоїсь причини вирішена не була.

 

   HУ Сеньківському районі Купянського округу.Територія сучасної Богуславської сільради повністю ввійшла до складу Сеньківського району Куп’янського округу.

До Купянського округу входило 12 районів:

 

 

В.-Бурлуцький

Дворічанський

Кабанський

Куп’янський

Нижчедуванський

Октябрський

Вільшанський

Покровський

Сватівський

Сеньківський

Старовіровський (Раківський)

Шиповатський

 

 

До Сеньківського району входило 18 сільрад:

 

 

Білянська

Берестов’янська

Богуславська

Глушківська

Загризянська

Колесниківська

Кругляківська

Лозівська

Ново-Осинівська

Піщанська

Пристінська

Реучанська

Сенекська

Сенихська

Сеньківська

Стельмахівська

Табаївська

Хведерівська

 

 

    Сеньківський район налічував 85 населених пунктів і займав площу 819,4 км². Щільність населення – 44,4 чол./ км². Він був одним з найбільших районів у Куп’янському окрузі.

    У 1924 р. у Сеньківському районі:

 

 

Загризівська сільрада:

село Загризівка – 2208 чол.

село Олексіївка – 66 чол.

село Ново-Олексіївка – 142 чол.

Богуславська сільрада:

село Богуславка – 266 чол.

село Дмитро-Варварівка – 139 чол.

село Олександрія – 166 чол.

село Нова Олександрія – 117 чол.

село Нова Лозова – 143 чол. 

Лозівська сільрада:

село Лозова – 1393 чол.

село Мала Лозова – 156 чол.

село Стельмахівка – 2126 чол.

 

 

    Два села, що знаходились на території сучасної Богуславської сільради – Пришиб (242 чол.) і Новий Пришиб (155 чол.) – у той час входили до складу Білянської сільради, теж Сеньківського району.

    За Всесоюзним переписом 1926 рокубачимо певні зміни як у адм.-тер. поділі, так і у кількості населення.

Тип поселення

Назва

Кількість господарств

Кількість населення

 

Богуславська сільрада:

 

 

Хутір

Богуславка

51

280

Хутір

Дмитро-Варварівка

23

135

Хутір

Ново-Олександрія

18

129

Хутір

Ново-Лозова

22

153

Хутір

Новий Пришиб

29

164

Хутір

Старо-Олександрія

33

172

Хутір

Старий Пришиб

41

256

 

Загризівська сільрада:

 

 

Село

Загризове I

330

1850

Хутір

Ново-Олексіївка

26

165

Хутір

Старо-Олексіївка

18

92

 

Кругляківська сільрада:

 

 

Хутір

Ново-Кругляківка

26

154

 

Лозівська сільрада:

 

 

Хутір

Лозова

203

1280

Хутір

Мало-Лозова

31

183

   Як зазначено в тогочасних переписних документах: “Назва населеного пункту (слобода, хутір, дєрєвня, село) та інші, мають своє  історичне походження і разом з тим кожний з цих населених пунктів відрізняється своїми соціально-економічними особливостями”. Переважаючим типом поселення як по Куп’янському округу (68,2%), так і особливо по Сеньківському району був хутір.

 

    HГороховатський район.З доповіді Ізюмського окружного виконавчого комітету бачимо, що на травень 1924 року Борівський район з центром уже в Гороховатці об’єднував 12 сільрад, 48 населених пунктів з 33255 чол. населення. Тут же самокритично зазначалось, що хоча “реформа районування до сільрад включно, проведена в життя, зазначена реформа проходила недостатньо нормально, а часто навіть потерпала від відсутності необхідних кадрів працівників, а також поспішності, що не давало можливості врахувати голос і побажання селянства”.

    На жовтень 1924 р. у Борівському районі було вже 13 сільрад та 57 населених пунктів з  населенням 32420 чол.

    Співробітники Борівського райвиконкому:

Посада

Прізвище, ім’я, по батькові

„Жалування”

Голова райвиконкому

Логвиненко Данило Іванович

45 руб. 2 коп.

Член райвиконкому

Павленко Олексій Йосипович

40 руб. 18 коп.

Член райвиконкому

Єременко Іларіон Пилипович

40 руб. 18 коп.

Секретар райвиконкому

Толмах Т.Т.

32 руб. 90 коп.

Бухгалтер

Калмиков Й.С.

30 руб.

Діловод райземуправління

Дзюба М.А.

20 руб. 16 коп.

Діловод воєнстола

Сикало Ф.М.

20 руб. 16 коп.

Рахівник

Гноєвий

20 руб. 16 коп.

Журналіст

Звукарьов І.А.

13 руб. 44 коп.

Машиністка

Таранова Л.

13 руб. 44 коп.

Конюх-кучер

 

13 руб. 44 коп.

Сторож-кур’єр

 

  8 руб. 64 коп.

     5 січня 1925 р. ВУЦВК і РНК  (Рада Народних Комісарів – уряд) УСРР видали постанову про зміну адм.-тер. поділу Харківської губернії. Крім усього іншого, за цією постановою центр Борівського району Ізюмського округу із с.Борова був перенесений в с.Гороховатку з перейменуванням Борівського району в Гороховатський. Тоді ж у зв’язку з введенням трьохступеневої системи управління Харківська губернія була ліквідована, а її територія розділялась між Ізюмським, Куп’янським, Сумським і Харківським округами (Охтирський округ розформовувався).

 

    HАдмінреформа триває.Та вже постановою ВУЦВК від 26 вересня 1926 р. районний центр Гороховатського району Ізюмського округу (або як тоді писалось офіційно – Озюмської округи, з наголосом на середній склад в слові “округа”) знову був перенесений назад у с.Борову з перейменуванням Гороховатського району в Борівський.

    У 1926 р. Борівський район складався з 14 сільрад, площею був 675,5 км², мав 82 населені пункти, 5993 господарств, кількість населення – 34123 чол.

    З кожним роком стрімко зростає населення, виникають нові населені пункти. У 1927 р. бачимо х.Донецький, х.Погребняків, висілки (згодом перетворились у хутори) Новий Мир, Красна Роща, Червоний Став, Красноярськ, Благодатний, Маньківка та ін.

    Наприклад, Нижче-Солонянська сільрада в 1927 р. об’єднувала 3 населені пункти з населенням 1999 чол. Головою сільради був Хандога Олексій, 34 років, бідняк. Секретар сільради Барабаш Омелько Юхимович, 62 роки. Членів сільради 19 чол., з них 2 жінки. При сільраді 4 старших сільвиконавців та 8 молодших.

    У Шейківській сільраді – 11 населених пунктів (з них – Верхня Борова, Бестужівка, Калюгівка та ін.), які виокремлені в окремі земельні громади. Голова – Сидоренко В.Ф., секретар – Грищенко.

    У Маліївській сільраді – 4 населених пункти (Маліївка, Титаренкове, Глущенкове і Помилуйкове) з населенням 2424 чол. У складі сільради 26 чол., з них 2 жінки. Голова – Малій Я.М., секретар Стрельцов Ф.І.

    У Посьолко-Борівській сільраді – 5 населених пунктів (Посьолок Боровий, Борова, Бази, Василівка, Ново-Платонівка). Сільвиконавців старших 20 чол, молодших – 70 чол. Голова  – Стадник, секретар – Чорномазов.

    На 1926 рік до складу Піско-Радьківської сільради (10977 десятин землі) належали:

 

 

Сл.Піски Радьківські

Х.Вербнягівка

Х.Донецький

Х.Титаренків

Х.Помилукове

Х.Маліївка

Х.Глущенкове

 

 

 

 

    До складу Андріївської сільради (2053,84 десятин землі) належали:

 

 

Х.Андріївка

Х.Погребняків

Х.Іванівка Перша

Х.Іванівка Друга

Виселок Новий Мир

Виселок Красна Роща

Виселок Красноярськ

 

 

    До складу Дружелюбівської сільради (4966,60 десятин землі) належали:

 

 

Х.Дружелюбівка

Х.Благодатний

Х.Ольгівка Перша

Х.Ольгівка Друга

Х.Нова Бурлаківка

Х.Воронівка

Х.Олександрівка

Х.Богданівка

Х.Богодарівка

Х.Ровчакове

 

 

    До складу Борівської сільради (8333 десятин землі) належали:

 

 

Сл.Борова

Х.Верхньо-Лиманськ

Х.Маньківка

Х.Андріївка

Х.Верхня Журавка

Х.Нижня Журавка

Х.Михайлівка

 

 

    Ще з 1923 р. мешканці х.Копанки неодноразово звертались у вищі органи з проханням про передачу їх з Гороховатської сільради у Шейківську. Декілька разів приймалось відповідне рішення, але все залишалось без змін. Нарешті в 1929 р. їх таки приєднали до Шейківської сільради. У 1924 р. х.Козинівку було передано з Борівської сільради до Калинівської.

    Відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 13 червня 1930 р. ліквідовані Ізюмський і Куп’янський округи, їх територія приєднана до Харківського округу. Та вже 15 вересня ц.р. постановою “Про ліквідацію округів і переході на двоступеневу систему управління” ліквідувалися всі округи та 11 районів Харківщини. Борівський поки що зберігся, та не надовго.

    Наголос робився на спрощенні системи управління, скороченні управлінського персоналу. „Ліквідація округ являється поступовим здійсненням основних настановлень партії і радянської влади в справі побудови радянського апарату – наблизити органи радянської влади до трудового населення”, – так писала республіканська газета „Вісті” 3 вересня 1930 року.

    У результаті виникла дволанкова система управління: центр – район. На території України були утворено 484 райони. Проте управляти величезною кількістю районів з одного республіканського центру виявилося неможливою справою. Така ситуація призвела до дезорганізації взагалі системи управління в Україні, сильно позначилася на стані сільського господарства у найбільш переломний момент його історії. Виправляючи стан справ, ВУЦВК та РНК УСРР 3 лютого 1931 р. прийняла рішення про розформування 110 районів та приєднання їх до інших.На Харківщині тоді було ліквідовано 7 районів, у тому числі й Борівський (приєднаний до Ізюмського району) та Сеньківський (приєднаний до Куп’янського району).

    Проте врятувати ситуацію це рішення вже не могло. Складний стан справ з економікою України, порушення системи управління нею спонукали владу до скликання 9 лютого 1932 р. IVпозачергової сесія ВУЦВК, яка й розглянула головне питання „Районування УСРР за обласною системою”.

    Секретар ВУЦВК М.С.Василенко визнав у доповіді: „Досвід роботи без округ з усією переконливістю нам довів і величезну складність керівництва з районної системи всім політично-господарським життям країни... Особливо переконливо довели неможливість задовільного охоплення й оперативного керівництва районами безпосередньо від центру такі бойові завдання, як господарсько-політичні кампанії. Ми відчували величезні труднощі в проведенні кампанії збирання врожаю та хлібозаготівель. Ми мали ускладнення під час проведення засівних кампаній і ряду інших бойових кампаній...”

    Отже, 9 лютого 1932 р. сесія ВУЦВК ухвалила рішення про перехід на триступеневу систему управління (центр-область-район) та утворення на території України, крім Молдавської АСРР, п’яти областей: Харківської, Київської, Вінницької, Дніпропетровської та Одеської. 

    Харківську область було створено у складі 78 районів, в тому числі Ізюмського та Куп’янського, до яких і належала територія сучасної Борівщини. Тогочасна Харківська область посідала величезну територію (100 тис. км²), що вдвічі перевищувало площу дореволюційної губернії та в три рази – сучасну територію області. Вона становила майже 24% усієї території України та вперше і востаннє у своїй історії сягнула за правий берег Дніпра на захід від Кременчука. Мала величезний економічний потенціал, виробляла від ⅓до ½ сільськогосподарської продукції, становила десяту частину машинобудування СРСР.

    Безумовно, опанувати таку область, а ще більше – налагодити дійове оперативне управління її народним господарством з єдиного центру, що керував немалою державою, – було непростим, а той надмірним завданням. Недаремно в редакційній статті газети „Вісті”, підкреслювалося: „...бурхливе зростання областей надзвичайно ускладнило керівництво ними. В адміністративних рамках, що досі існували, стало важко керувати всіма районами і кожним із них зокрема”.

    Через 4 місяці від Харківської області відходять 13 районів у новостворену Донецьку область та ряд інших районів до інших областей.

    Постановою ВУЦВК від 25 лютого 1935 р. було створено ще 23 нових райони, в тому числі й Борівський (в попередніх межах). Область складалася тепер із 83 районів.

    У 1937 р. з Харківської області були виділені Полтавська та Сумська області, тому в її складі залишилося 33 райони, в тому числі й Борівський. У 1938 р. Донецьку область розділено на Сталінську (з 1961 р. – Донецьку) і Ворошиловградську (пізніше – Луганську).

    У довоєнні роки у кожній сільраді налічувалося багато хуторів. Наприклад,

до Гороховатської сільради належали хутори:

  • Хорсівка, Довжик, Крутий (утворювали колгосп “Червоний хлібороб”);
  • Буківка, Кавказ, Варунівка, Голохівка, Камінна (колгосп “Вперед”);
  • Яремівка (колгосп “Червоне побережжя”);
  • Глинське, Рябухівка, Черв’яківка, Одноребрівка (колгосп “Червона Зірка”);
  • Панський (колгосп “Червоний Промінь”).

До Дружелюбівської сільради належали хутори:

 

 

Дружелюбівка

Ольгівка I

ОльгівкаII

Новобурлаківка

Бурлаківка

Іванівка

Андріївка

Веселий

Ровчаків (Ровчакова, Ровчакове, Рівчаківка)

Новий Мир

Червона Роща

Червоний Став

Червоний Степ

Воронівка (Вороновка)

Красноярське (Червоний Яр, Червоно-Ярське)

Глущенкове (Глущенківка)

Грачинин (Грачине)

Ново-Грачине

 

 

    До Чернецької сільради належали хутори:

 

 

Чернецький (Чернещина, Чернецьке)

Олександрівка

Сергіївка

Ново-Сергіївка

Богодарівка

Богданівка

 

 

     Вже після війни ми у цій сільраді бачимо село Пролетарка, хутір Яцькове (Яцьке), хутір Островського.

    До Підлиманської сільради належали хутори:

 

 

Жовтневе

Радянське Село (Радянівка, Радсело)

Павликівка

Нижня Журавка

Кулаківка

Колісниківка

Нужнівка

 

 

    У Борівській сільраді, крім інших, бачимо хутори Бойні, Виселок, Пустинька, Вишнева. У Богуславській сільраді в 1931 р. з’являється хутір Червоний Виселок.

 

HУ роки німецької окупації(липень 1942 – лютий 1943 рр.) Борівський район як адм.-тер. одиниця зберігся, хоча в перші ж дні німці відразу заходилися розбудовувати свої органи влади та встановлювати „новий порядок” і на Борівщині: сільради негайно були замінені на сільуправи на чолі з сільськими старостами (здебільшого виборними), а райвиконком – на районну управу на чолі з райбургомістром. Стосовно облаштування місцевих органів влади німцями до цього був накопичений уже чималий досвід.

    Наказом Гітлера „для відновлення громадського порядку й суспільного життя на захоплених східних територіях” була створена система цивільних і воєнних органів влади. Вся територія Україна була розчленована на окремі адміністративні частини з відмінним окупаційним режимом:

  • Дистрикт „Галичина” (Західна Україна) входив до Краківського генерал-губернаторства та в перспективі повинен був стати територією Рейху;
  • „Підкарпатська територія” (Закарпаття) передавалася Угорщині;
  • „Трансністрія” (землі південно-західної України між Дністром та Південним Бугом) передавалися Румунії:
  • Рейхскомісаріат „Україна” у складі 12 областей обіймав Правобережжя й більшу частину Лівобережжя України.
  • Донбас  і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування вермахту (тиловий район 6 армії, тиловий район групи армій „Південь”). В майбутньому їх передбачалося передати до складу Рейхскомісаріату „Україна”. Тут, зокрема на Харківщині, в генеральному комісаріаті співіснували дві влади – цивільна та військова.

    На „перехідний час”, тобто до закінчення воєнних дій на Східному фронті, для допомоги поліції в прифронтовій зоні залишалися охоронні дивізії (за сільські райони Харківщини несла відповідальність 213-а охоронна дивізія) та окремі охоронні батальйони вермахту[51]. Рівень боєздатності цих частин був порівняно невисоким. Здебільшого вони були розосереджені по районах як місцеві та польові комендатури, гарнізони.

    Територіальними органами військової адміністрації (штаб групи армій „Південь”) були комендатури кількох типів: головні польові комендатури (на 18 вересня 1942 р. Борівщина підпорядковувалася ГПК №397 „Донець”); їм підпорядковувалися  польові комендатури – фельдкомендатури; останнім – гарнізонні (місцеві) комендатури Iі II(ортскомендатури). Відповідно вони знаходилися в Куп’янську – фельдкомендатура та ортскомендатура в Боровій.

    Найважливішим завданням, яке ставилося перед комендатурами, було створення „допоміжних органів” з місцевого населення. Успішне його виконання стало ознакою кваліфікованості німецького чиновника. Від самого початку ці органи обмежувалися рівнем сільської громади та районом – сільська та районна управи. Господарські установи формували власний допоміжний апарат, який мав і районний рівень –Борівська районна земельна управа, Борівське районне фінансове відділення, Борівська районна спілка споживчих товариств, Борівська філія Харківського господарського банку, Борівський хлібокомбінат „Заготзерно” та ін. Ці органи були невід’ємною частиною окупаційної адміністрації й підлягали Куп’янській окружній управі.

    Непорушним принципом німецьких властей стало те, що на всі важливі адміністративні та господарські посади аж до районного рівня призначали німців. Українцям дозволялося займати лише найнижчі адміністративні посади, такі як сільський староста, бургомістр, з них формувалася „допоміжна українська поліція” (хільфсвахманшафтен), яка займалася громадським порядком та охоронна поліція (шуцманшафт).

    „Третьою владою” були різноманітні німецькі поліційно-каральні органи: гестапо і СД, фельджандармерія, ГФП (таємна фельдполіція; у Куп’янську базувався штаб групи ГФП №725  на чолі з фельдполіцайкомісаром, який контролював північ та північний схід Харківської області).

    Аграрна політика окупаційної влади на Борівщині, як і повсюдно в Україні, визначалася головною метою максимального вилучення з села продовольства для забезпечення всіх потреб вермахту та фатерлянду[52]. З цією метою вся Харківська область була розділена на 9 окружних сільськогосподарських комендатур (гебітскомендатур) та 33 крайскомендатур. Борівська крайскомендатура входила до Куп’янської гебітскомендатури. На чолі стояли відповідні німецькі сільськогосподарські гебітс- та крайсфюрери. Їх головним завданням було планомірне вилучення продовольства із захоплених районів.

    Під час окупації були збережені колгоспи та радгоспи, певний час залишалися навіть їх назви. Дещо згодом колгоспи перетворили у „громадські господарства” (сільобщини), а радгоспи оголошувалися власністю німецької держави і їх перетворювали в „державні маєтки”. Вони оголошувалися перехідною формою від колгоспного ладу до нової форми господарювання. Хоча багато в чому справа звелася до простого перейменування.

    Назви громадських господарств

Нова (німецька) назва господарства

До якої сільуправи належить

Радянська назва колгоспу

№1

Борівська

імені Ворошилова

№2

Борівська

„Привілля”

№3

Борівська

імені Кагановича

№8

Шейківська

 

№21

Чернетчинська

 

№26 (раніше №3)

Піско-Радьківська

„Червоний маяк”

№27 (раніше №1)

Піско-Радьківська

„Червоний Кут”

№28 (раніше №2)

Піско-Радьківська

імені Першого Травня

№32

Підлиманська (х.Нужнівка)

ім. XIII-річчя Жовтня

№34

Підлиманська (х.Павликівка)

імені Фрунзе

№36

Верхнє-Солонівська

„Серп і молот”

№37 (раніше №2)

Верхнє-Солонівська

„Шлях правди”

№38 (раніше №4)

Верхнє-Солонівська

„Ленінський шлях”

№39 (раніше №5)

Верхнє-Солонівська

„Червоний Лан”

№40 (раніше №1)

Нижнє-Солонівська

імені XII-річчя Жовтня

№41 (раніше №2)

Нижнє-Солонівська

імені Тельмана

№46

Підвисочанська

„Вільна праця”

№47 (раніше №2)

Калинівська

„Рання Зоря”

№48 (раніше №1)

Калинівська

 

№49 (раніше №3)

Калинівська (х. Гаврилівна)

„Пролетарський Труд”

№50

Гороховатська

„Червоний Промінь”

№76

Лозівська

імені Куйбишева

№77

Лозівська

імені Калініна

    Радгосп імені XX-річчя Жовтня  був перетворений в державний маєток „Кузьомівський”. Як ми бачимо, радянські назви колгоспів були з німецькою пунктуальністю замінені на звичайні порядкові номери.

    Комендант Борівського району Гофман, начальник райжандармерії Міллер, фельдкомендант Карл Гауцкнехт, начальник поліції району Гнилицький Іван Семенович, райбургомістр Курський Олександр Федорович.

    Борівська сільуправа: староста Колесник Афанасій Омелянович, старший поліцейський Сокольський Віктор, поліцейські Сосновик Микола Єгорович, Колесник Никифор Іванович, Захарченко Яків Кузьмич.

    Піско-Радьківська сільуправа: староста Міх, писарі Височин і Буж А., замісник старости Ященко, уповноважені сільобщин Гайворонський, Шевченко Ф.З., Шевченко Й.В., Семененко Ф.М., старший поліцейський Стешенко, поліцейські Стрілець Іван Андрійович, Стрілець Степан Андрійович, Стрілець Василь Григорович, Шарко Іван, Лапенко Микола, Бурлачка Грицько Кіндратович, Писаренко Максим, Гончаров Олександр, Головатюк Данило, Шевченко Порфило, Рудяга Іван, Рівчак Іван, Бровко Онисько, Бондаренко Григорій, Стрілець Іван Т., Шаповал Григорій, Остапенко Тимоха, Савченко Василь, Гармаш Олександр, Діхтяр Іван, Звір Степан, Гільченко Андрій.

    Лозівська сільуправа: староста Токар Данило Степанович, писар Івашура Павло Пантелійович, уповноважений сільобщини №77 Самойлов Олександр Герасимович (пізніше – Івашура Сергій Михайлович), уповноважений сільобщини №76 Олим Кирило Федорович (пізніше – Кошлатий Іван Борисович), інспектори поліції Сядристий Олександр Єлисейович і Ганнич Максим Іванович, поліцейські Несвятипаска Кузьма Д., Івашура Василь Никифорович.

    Загризівська сільуправа: староста Олим Варивон Павлович, старший поліцейський Кулібаба Іван Абрамович, поліцейські Тертишний, Галка, Олим.

    Калинівська сільуправа: староста Короткий Іван, поліцейські Гандзьора Іван Степанович, Корчма Олексій К., Шатравка Леонтій Сидорович.

    Після визволення Харківщини було повністю відновлено довоєнний адм.-тер. поділ.

 

 

 

 

 

В 1943 році бачимо на Борівщині такий склад населення:

Назва сільради

Чоловіків

Жінок

до 14 років

від 14 до 15 років

з16 до 55 років

страші 55 років

Всього

до 14 років

від 14 до 15 років

з16 до 55 років

страші 55 років

Всього

Борівська

535

101

217

150

1003

683

136

1114

270

2153

Шейківська

265

57

66

67

455

283

40

429

168

920

Пос.-Борівська

283

27

56

57

417

289

52

485

112

937

Дружелюбівська

358

114

109

91

672

313

134

587

143

1182

Чернецька

241

41

67

41

390

238

45

389

106

778

Піско-Радьківська

651

79

180

143

1053

614

105

959

275

1953

Підлиманська

346

49

108

79

582

389

50

580

159

1178

В.-Солонівська

248

24

88

79

433

269

44

528

109

950

Н.-Солонівська

288

26

84

49

447

239

15

465

93

812

Маліївська

204

14

79

45

342

140

16

248

76

480

Підвисочанська

229

23

54

42

348

198

83

419

97

747

Калинівська

227

23

61

55

366

232

21

428

102

783

Гороховатська

295

46

71

86

492

339

52

536

195

1172

Радгосп „20- річчя Жовтня”

206

14

68

24

312

204

14

395

42

655

Радьківська

225

16

95

64

400

212

17

437

124

790

Всього

4061

654

1403

1054

7712

4591

774

7999

2076

15440

 

Назва сільради

Разом чоловіків і жінок

українці

росіяни

білоруси

поляки

євреї

німці

інші

Борівська

3156

3141

15

-

-

-

-

-

Шейківська

1375

1375

-

-

-

-

-

-

Пос.-Борівська

1354

1354

-

-

-

-

-

-

Дружелюбівська

1854

1849

5

-

-

-

-

-

Чернецька

1168

1121

47

-

-

-

-

-

Піско-Радьківська

3006

3003

3

-

-

-

-

-

Підлиманська

1760

1751

9

-

-

-

-

-

В.-Солонівська

1383

1383

-

-

-

-

-

-

Н.-Солонівська

1259

1250

7

1

1

 

 

 

Маліївська

822

821

1

-

-

-

-

-

Підвисочанська

1095

1095

-

-

-

-

-

-

Калинівська

1149

1149

-

-

-

-

-

-

Гороховатська

1664

1628

?

?

-

-

-

-

Радгосп „20- річчя Жовтня”

967

849

57

?

?

3

2

-

Радьківська

1190

1187

3

-

-

-

-

-

Всього

23152

22956

183

2

7

3

2

-

 

   HДруга половина XXстоліття.Згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР від 12.11.1945 р. перейменовано:

  • Посьолко-Борівську сільраду в Оскільську;
  • Дружелюбівську – в Андріївську;
  • Селищну раду при радгоспі “20-річчя Жовтня” – у Вишнівську сільраду.

    У районній газеті “Радянське село” за 26.08.1959 р. надруковане офіційне повідомлення: “Сесія Борівської районної ради депутатів трудящих 24 серпня ц.р. одностайно схвалила рішення бюро обкому партії і виконкому обласної ради депутатів трудящих, у відповідності до якого Білянську, Богуславську, Лозівську і Синиську сільські ради Куп’янського району передано до складу Борівського району. Розглянувши організаційне питання, сесія обрала виконуючим обов’язки голови виконкому районної ради депутатів трудящих тов.Дорошенка Т.П., заступником голови виконкому обрано тов.Кормільця М.П.”

    7 вересня 1959 р. Харківський облвиконком прийняв рішення про об’єднання:

  • Маліївської і Вищесолонянської сільрад – в одну Вищесолонянську сільраду з центром в с.Вище Солоне;
  • Чернещанської і Андріївської сільрад – в одну Андріївську сільраду з центром у с.Андріївка;
  • Лозівської і Богуславської сільрад – в одну Богуславську сільраду з центром у с.Богуславка;
  • Шийківської і Борівської сільрад – в одну Борівську сільраду з центром у с.Борова;
  • Калинівської і Підвисочанської сільрад – в одну Підвисочанську сільраду з центром в с.Підвисоке.

    На 1 грудня 1959 р. Борівський район складався з 10 сільрад і 71 населеного пункту:

 

 

Андріївська сільрада:

Андріївка

Глущенкове

Дружелюбівка

Іванівка

Красний Гай

Красноярське

Новий Мир

Ново-Сергіївка

Олександрівка

Ольгівка

Островське

Пролетарське

Степове

Червоний Став

Чернещина

Яцькове

Біленська сільрада:

Біле

Богородичне

с-ще Вишневий Сад

Воронцівка

Генове

Іванівка

с-ще Лісна Стінка

Марсівка Перша

Марсівка Друга

Нова Петровірівка

Синиха

Стара Петровірівка

Хомине

Хрещате

Шаповалівка

Богуславська сільрада:

Богуславка

Дмитро-Варварівка

Загризове

с-ще Колгоспне

Лозова

Нова Кругляківка

Нова Лозова

Олександрія

Пришиб

Борівська сільрада:

Борова

Бойні

Ново-Платонівка

Шийківка

Вищесолонянська сільрада:

Вище Солоне

Маліївка

Нижче Солоне

Помилуйківка

Гороховатська сільрада:

Гороховатка

Бахтин

Мирне

Першотравнева сільрада:

с-ще Першотравневе

Борівська Андріївка

Вишневе

Галичівка

Зелений Гай

Ізюмське

Копанки

Сибірське

Підвисочанська сільрада:

Підвисоке

Гаврилівка

Голубівка

Калинове

Парнувате

Прогрес

Ясинувате

Підлиманська сільрада:

Підлиман

Колісниківка

Нижня Журавка

Радянівка

Піско-Радьківська сільрада:

Піски-Радьківські

 

 

     Саме з цього часу й почалося спотворене йменування Шейківки Шийківкою.  Як  ми бачили вище, ще з кінця  XVIIIст. і аж до 50-х роківXXст. село носило назву винятково тільки Шейківка. Взагалі в радянські часи це була шкідлива тенденція  перейменовувати поселення або перекручувати його назву.

    Ліквідація району. У 1962 р. було проведено укрупнення і ліквідацію багатьох районів, перенесення райцентрів, перейменування районних і сільських рад[53]. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. “Про укрупнення сільських районів Харківської області” були укрупнені 13 сільських районів, в тому числі Ізюмський та Куп’янський, а 15 інших сільських районів були ліквідовані. Серед ліквідованих і Борівський район, який був розділений між Ізюмським та Куп’янським районами. До Куп’янського відійшли Біленська та Богуславська сільради, а до Ізюмського – всі інші.

    Відновлення. Пройшло всього три роки, і вже в 1965 р. майже всі райони була розукрупнені та створено (чи відновлено) 8 нових районів[54]. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 р. “Про утворення нових районів УРСР” на території Харківської області було створено ще 5 нових (“старих”) районів, у тому числі й Борівський. При цьому Борівському району передана вся попередня територія за винятком Біленської сільради, яка так і залишилась у складі Куп’янського району.

    1967. За адм.-тер. поділом на 1967 р. у Борівському районі було 9 сільрад та 55 сіл. При цьому Вишнева та Гороховатська сільради перейменовувались відповідно на Першотравневу й Горохуватську. Село Гороховатка тепер стало офіційно називатись Горохуваткою[55].

    Припинили своє існування цілий ряд населених пунктів Борівщини, бо їх було виключено з облікових даних у зв’язку з переселенням або іншими причинами. Це Галичівка і Сибірське Першотравневої сільради, Колесниківка Підлиманської сільради, Прогрес Підвисочанської сільради.

    Зникло ще ряд назв поселень, які були об’єднані з іншими селами:

  • Верхня Борова приєднана до Шийківки;
  • Верхня Журавка, Жолобок і Михайлівка до Борівської Андріївки;
  • Жовтневе до Підлиману;
  • Киктівка до Підвисокого;
  • Климівка і селище Переддонбасівське до Борової;
  • Олексіївка до Голубівки;
  • Титаренкове до Пісок-Радьківських.

    Рішенням №132 Харківського облвиконкому від 14 березня 1968 р. районний центр село Борова віднесено до категорії селищ міського типу[56]. Це за часом останній райцентр Харківської області, який став із села селищем.

    1971. За адм.-тер. поділом на 1971 р. у Борівському районі налічувалось 8 сільрад і одна селищна рада (Борівська), це  42 села і 1 селище міського типу. Виключено з облікових даних у зв’язку з переселенням та іншими причинами:

  • Іванівку, Олександрівку та Степове Андріївської сільради;
  • Нову Лозову Богуславської сільради.

    Ще ряд сіл були об’єднані з сусідніми, тобто теж фактично зникли: села Дмитро-Варварівка, Олександрія, Пришиб і селище Колгоспне приєднано до с.Богуславки та село Радянівка – до с.Нижня Журавка.

    Село Голубівка з Підвисочанської сільради перейшло в підпорядкування Горохуватській сільраді, і навпаки, село Мирне з Горохуватської сільради перейшло до Підвисочанської сільради.

    Крім того, протягом 1971-1972 рр. села Маліївка та Помилуйківка Вищесолонянської сільради передані в адміністративне підпорядкування Піско-Радьківській сільраді, а село Ізюмське Першотравневої сільради передане до Андріївської сільради з перенесенням у це село й сільської ради та з подальшим іменуванням цієї сільради Ізюмською (рішення виконкому Харківської обласної Ради депутатів трудящихся від 23 серпня 1971 р. №448).

    1987. Борівський район на 1987 р. – один з найменших в області за площею. З 1971 р. його площа становить 0,8 тис.км² (хоча в 1967 р. – 0,9 тис.км², а в 1959 р. – 1,0 тис.км²). Ще такі ж за площею тільки Зачепилівський і Кегичівський райони. Має в своєму складі лише 8 сільрад – знову один з найменших в області, менше тільки у Дергачівському районі. У Вовчанському районі, наприклад, у цей час аж 23 сільради. Борівський район у своєму складі міст немає, селищ – лише одна Борова, сіл 41. Менше населених пунктів тільки у Кегичівському (39) і Зачепилівському (37) районах; у Валківському районі, наприклад, у цей час – 127 поселень.

    У 1992 р. була розукрупнена Ізюмська сільська рада, з неї виділилася новостворена Чернещинська сільська рада з центром у селі Чернещина і підпорядкованими їй селами Ново-Сергіївка, Пролетарське та Островське (Рішення восьмої сесії XXIскликання Борівської районної Ради народних депутатів від 24 січня 1992 р.)

    Рішенням сьомої сесії XXIIскликання Борівської районної Ради народних депутатів від 25 лютого 1997 р. було виключено з обліку с.Красноярське Ізюмської сільради “у зв’язку з тим, що з цього села переселилися всі жителі та на його території не проживає жоден громадянин”.

    Подібним же рішенням від 15 вересня 1999 року було об’єднано села Помилуйківку та Маліївку, які знаходяться на території Піско-Радьківської сільради, в один населений пункт – село Маліївку – “в зв’язку з відсутністю об’єктів виробничої та соціально-культурної сфери”. Відповідно тоді ж було виключено з облікових даних с.Помилуйківку в зв’язку з об’єднанням.

    Рішенням XXсесії XXIIIскликання Борівської районної ради “виключено с.Островське із облікових даних у зв’язку з тим, що на території села не залишилось жителів”.

    На 1 січня 2003 р.Борівський район складався з 9 сільрад і 1 селищної ради та 39 населених пунктів:

 

 

Борівська селищна рада:     - 8 007 чол.

С-ще Борова                            - 6 806 чол.

Бойні                                         -     77 чол.

Ново-Платонівка                     -   439 чол.

Шийківка                                  -   685 чол.

Богуславська сільрада:        - 2 008 чол.

Богуславка                               - 1 285 чол.

Загризове                                  -   534 чол.

Лозова                                        -   125 чол.

Нова Кругляківка                     -     64 чол.

Вищесолоненська сільрада:  -  910 чол.

Вище Солоне                             -   495 чол.

Нижче Солоне                          -    415 чол.

Гороховатська сільрада:       - 1 045 чол.

Гороховатка                              -   533 чол.

Бахтин                                         -  482 чол.

Голубівка                                     -   30 чол.

Ізюмська сільрада:                - 1 255 чол.

Ізюмське                                   -   697 чол.

Андріївка                                   -    46 чол.

 

Глущенкове                               -    25 чол.

Дружелюбівка                           -  342 чол.

Красний Гай                             -       1 чол.

Новий Мир                                -    73 чол.

Ольгівка                                     -    57 чол.

Червоний Став                          -    14 чол.

Першотравнева сільрада:    - 1 505 чол.

с-ще Першотравневе                 - 748 чол.

Борівська Андріївка                  - 147 чол.

Вишневе                                     - 287 чол.

Зелений Гай                               - 117 чол.

Копанки                                       - 206 чол.

Підвисочанська сільрада:    - 1 050 чол.

Підвисоке                                  -   613 чол.

Гаврилівка                                -     44 чол.

Калинове                                   -   207 чол.

Мирне                                        -     81 чол.

Парнувате                                   -    66 чол.

Ясинувате                                   -    39 чол.

Підлиманська сільрада:        - 1 523 чол.

Підлиман                                   -  1431 чол.

Нижня Журавка                       -      92 чол.

Піско-Радьківська сільрада:- 2 671 чол.

Піски-Радьківські                     - 2 446 чол.

Маліївка                                      -   225 чол.

Чернещинська сільрада:         -  750 чол.

Чернещина                                   -  594 чол.

Новосергіївка                               -    36 чол.

Пролетарське                                   120чол.

 

 

    Всього населення – 20724 чол., в тому числі: міське – 6806 чол., сільське – 13918 чол.

Вони керували Борівським районом

Прізвище, ім’я, по батькові Першого секретаря Борівського райкому Компартії

Роки

Прізвище, ім’я, по батькові

Голови Борівського райвиконкому

Роки

Журавльов Павло Абрамович

1943-1948

Голик Іван Олександрович

1943-1944

 

 

Акімов Петро Семенович

1944-1946

 

 

Майстренко Василь Пилипович

1946-1947

 

 

Сніжко Дмитро Микитович

1947-1949

Бова Володимир Петрович

1948-1958

Тимошенко Олександр Степанович

1950-1951

 

 

Сироткін Микола Іванович

1951-1955

Світто Павло Федорович

1958-1961

Скубанович Василь Леонтійович

1955-1957

Компанієць Михайло Іванович

1961-1962

Дорошенко Тихін Павлович

1959-1962

 

 

Капустник А.Л.

1967-1969

Субота Микола Миколайович

1967-1985

Тертишний Іван Карпович

1969-1975

Бондаренко Іван Захарович

1985-1991

Соловецький Олександр Стефанович

1975-1991

 

 

 

 

 

 

Вони керували Борівським районом

Прізвище, ім’я, по батькові

Голови Борівської райдержадміністрації

Роки

Прізвище, ім’я, по батькові

Голови Борівської районної ради

Роки

Соловецький Олександр Стефанович (Представник Президента України в Борівському районі)

1992-1994

Соловецький Олександр Стефанович

1991-1992

Бондаренко Іван Захарович

1995-1998

Бондаренко Василь Григорович

1992-1994

Рибалко Микола Семенович

1998-2002

Бондаренко Іван Захарович

1994-1995

Склярова Ганна Олександрівна

2002-2005

Бондаренко Іван Захарович

1998-2000

Білогрищенко Андрій Іванович

2005-2006

Гомон Анатолій Іванович

2000-2006

 

Вони керують Борівським районом (на 2007 р.)

Голова районної державної адміністрації

Мазуренко Леонід Анатолійович

Заступник голови районної державної адміністрації

Чуйко Віктор Іванович

Заступник голови районної державної адміністрації

Стрельнік Тамара Олексіївна

Заступник голови районної державної адміністрації

Шутько Сергій Павлович

Керівник апарату районної державної адміністрації

Логвіненко Ганна Леонідівна

Загальна чисельність працюючих у райдержадміністрації                 –      81                         

                    у т.ч. держслужбовців                                                     –  78

Загальна чисельність працюючих в апараті райдержадміністрації  –25    

                    у т.ч. держслужбовців                                                       –21

Відділів                                                                                                    – 9

Управлінь                                                                                                 –4

інших структурних підрозділів                                                              –  7

                                                                                                                                         

1

Голова районної ради

Склярова Ганна Олександрівна

2

Борівський селищний голова

Чмирьова Людмила Володимирівна

3

Богуславський сільський голова

Біль Петро Іванович

4

Вищесолоненський сільський голова

Кириченко Лідія Миколаївна

5

Гороховатський сільськийголова

Палієнко Віктор Миколайович

6

Ізюмський сільський голова

Глюздін Ольга Іллівна

7

Підлиманський сільський  голова

Сидоренко Валер’ян Васильович

8

Підвисочанський сільськийголова

Калмикова Раїса Федорівна

9

Піскорадьківський сільськийголова

Фесенко Микола Михайлович

10

Першотравневий сільськийголова

Хоменко Іван Вікторович

11 

Чернещанський сільськийголова

Вразовська Світлана Анатоліївна

 

    B З перших днів незалежності України і досьогодні, чим далі загострюючись, серед ряду проблем одне з центральних місць займає проблема вдосконалення адм.-тер. устрою. Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає насамперед у зв’язку з необхідністю звільнитися від нашарування старих ланок територіального управління, підвищити його ефективність, розширити права і можливості місцевих органів влади. Слід зважити й на те, що адм.-тер. управління України давно не переглядалось і в ряді випадків уже створює певні труднощі для дійового управління на регіональному рівні. До того ж проблема формування і вдосконалення адм.-тер. управління завжди має цілеспрямований політичний підтекст.

    Чи збережеться надалі Борівщина як єдине ціле? Для цього передусім потрібна наявність певних умов. Відомо, що при формуванні мережі адм.-тер. одиниць усіх рівнів – від верхніх до низових – враховується широкий спектр економічних, соціальних, політичних, національно-етнічних, релігійних, історичних та інших чинників. Не останнє місце при цьому відіграє й історичний фактор: спільна історія розвитку даної території, наявність певних місцевих традицій, усвідомлення себе єдиним цілим тощо.

 

 


[1] Уходництво – відхід з місця постійного проживання на тимчасові (сезонні) промисли. Це явище було характерним для вільних прикордонних територій південно-східної України. Певні категорії населення, об’єднані у ватаги, йшли на сезонні промисли в незаселені прикордонні області, де в межах певної території здійснювали ті чи інші промислові функції – рибалили або полювали. Ця конкретна, природно обмежена територія стала називатися уходом, як і саме явище сезонних промислів – уходництвом. У Нижньому Приоскіллі виникає ряд постійних промислових уходів.

[2]Севрюки – населення Сіверської України (Чернігово-Сіверщини).

[3] Черкаси – українці Наддніпрянщини.

[4] Запорожці або запорозькі козаки – вільні воїни-промисловики з центром на Запорозькій Січі. Володіння запорожців або Вольності Війська Запорозького Низового простягалися аж до сучасного Ізюмського району. Але запорозькі козаки часто виходили за межі своїх вольностей, вважаючи границі своїх володінь значно ширшими за вказані в дипломатичних трактатах і постановах.

[5] "Московські біглі люди" – термін з московських документів XVI ст.–втікачі з Московської держави: селяни-кріпаки, кабальні холопи, «худші» посадські люди (городяни), нижні розряди служивих людей (стрільці, солдати, діти боярські, дрібні «худородні» дворяни), попи-розстриги та монахи.

[6]“Город” -  у ті часи так називали поселення, укріплене ровом, валом, дерев’яною стіною з баштами і воротами, себто добре огороджене (тому й город). Деякі з тогочасних “городів” з часом дійсно стали повноцінними містами, а інші, такі як Гороховатка, в силу певних історичних та передусім економічних причин перетворилися в пересічні села.

[7] Сотня була не тільки основною організаційно-тактичною одиницею козацького війська, складовою частиною полку в бойовому поході, а й одночасно адм.-тер. одиницею полку, себто певно визначеною територією, яка поділялась на курені (або козацькі громади). Очолювалась сотня сотником.

[8]Слобода – поселення, де проживає вільне населення, в даному випадку козаки та члени їх сімей (пізніше перетворені на військових поселенців, а ще пізніше – на казенних селян). Тут обов’язково булацерква, а  в часи існування козацтва та й пізніше це поселення ставало адміністративним центром навколишньої місцевості.

[9] Тут і далі всі населені пункти та інші місцеві географічні назви подаються так, як вони зазначені в тогочасних документах.

[10] Підпомічники – незаможна, позбавлена козацьких привілеїв частина козацтва у XVIIIст. Виникли внаслідок майнового і соціального розшарування козацтва на заможну верхівку (виборних козаків) та збіднілих козаків, неспроможних відбувати військову службу за власний рахунок. Вони мали постачати козацькому війську провіант, фураж, обробляти землі виборних козаків під час їхнього перебування на військовій службі. Підпомічників приписували до козацьких дворів на основі поіменних розписів. Так, у 1700 р. за “почтеннейшим” виборним козаком (компанійцем) було записано 2-4 підпомічника, а за “худшими” – по 5-7. До старшини приписували по декілька десятків підпомічників. У 1765 р. царський  уряд перетворив підпомічників на військових обивателів. А після юридичного оформлення кріпосного права були прирівняні до державних селян.

[11] Піддані – залежні селяни-кріпаки.

[12] Обозний – одна з найвищих посад у козацькому полку. Вважався першою особою після полковника. Керував полковою артилерією й обозом, відав постачанням війська, займався розслідуванням особливо важливих справ. Керував укріпленнями і захистом міст полка. Під час воєнних дій як найвиищий за рангом член полкової старшини найчастіше призначався наказним полковником. Обозний часто був родичем полковника і володів неабиякими маєтками.

[13] Шинкар – власник шинку, торгового закладу, де продавалася горілка.

[14] Попи – тогочасна офіційна назва священиків. Причт – комплект білого духовенства, який служив у храмі: священнослужителі (священик і диякон) і церковнослужителі (псаломщик, дячок, пономар, чтець та ін.). Утримання сільського причту йшло з жалування, прибутків з населення за здійснення треб і з землі (не менше 30 десятин на причт).

[15] Сусіди або підсусідки – збірна назва різних категорій зубожілих селян, які не мали власного господарства і жили в чужих дворах, «у сусідах». Взаємовідносини між підсусідками та їхніми господарями обумовлювалися усним договором. Залежно від того, в чиїх дворах вони жили, підсусідки були панські, старшинські, монастирські, козацькі, селянські тощо. Ними переважно ставала сільська біднота, кріпаки-втікачі та розорені внаслідок стихійного лиха чи нападів татар селяни. Разом з тим, серед підсусідків зустрічалися заможні козаки і міщани, які намагалися позбутися сплати державних податків та відбуття військової служби. Чимало підсусідків займалися ремеслами, промислами і торгівлею. Існували групи підсусідків, які мали свої двори, але були позбавлені орної землі чи були неспроможні її обробляти. Вони поступово перетворювалися на кріпаків.

[16]Робітники – наймити.

[17] Село – на відміну від хутора – великий населений пункт на березі річки або поблизу ставка, як правило, з церквою та школою. Недарма народ віддавав перевагу селу, це знайшло відображення і в піснях, де за словом «село» стоїть пояснююче слово – «весело», а весело тому, що і народу більше (не те що на хуторі декілька дворів) і церква є, і базари бувають, і лавки з необхідними у господарстві предметами. Різниця між селом і слободою в тому, що в останній знаходились місцеві адміністративні  органи, і село, як  правило, адм.-тер. підпорядковувалось найближчій слободі.

   Радьківка в одних документах називається слободою, а в інших – селом. В останньому випадку цим підкреслюється її адміністративне підпорядкування Гороховатці.

[18] Підпрапорні – привілейована група заможного козацтва сотні, яка, хоч і не мала старшинських посад, але часто користувалася старшинськими привілеями. Вони вилучалися з-під влади сотника і безпосередньо підлягали полковнику, перебуваючи під егідою полкового прапора. Починаючи з 1714 р. , це, як правило, діти козацької старшини.

[19] Писарі – в цьому випадку сотенні чиновники (службовці).

[20] Подворки – майже теж саме, що й підсусідки.

[21] Волоська нація, волохи – переселенці з Валахії (історична область, що входить до Румунії), які частково оселилися в Слобідській Україні після поразки  Росії на р.Прут у 1711 р. під час російсько-турецької війни.

[22] Полкова канцелярія – цетральна установа полкової адміністрації, через яку полковник здійснював свою військову і цивільну владу. Керував нею полковий писар, якому підпорядковувались канцеляристи. У 1765 р. були замінені провінційними канцеляріями.

[23] Губернія – найвища адм.-тер. одиниця в  Російській імперії. Вперше запроваджена 1708 р. указом Петра I, за яким  Росія була поділена на 8 губерній. Слобожанщина ввійшла до складу Азовської губернії, згодом з перенесенням губернського центру – до Воронезької. Губернії в 1710-1719 рр. поділялась на долі. Це була адм.-тер. одиниця, яка нараховувала до 6 тис. дворів. З 1719 р. губернії ділились на провінції, а з 1775 р. – на повіти. Однак на Слобожанщині до 1765 р. зберігався полково-сотенний адм.-тер. устрій.

[24] Центр – слобода Сватова Лучка, зараз місто Сватове.

[25] Військові обивателі – станова група, утворена 1765 р. царським урядом з позбавлених козацьких привілеїв козаків Слобідської України. За суспільним становищем наближалися до державних селян.

[26] Поручик – військовий обер-офіцерський чин у 11 класі Табеля про ранги. На еполетах або погонах були 3 зірки. Титулувався «Ваше благородіє».

[27]Статські – цивільні канцеляристи.

[28] Повіт – адм.-тер. одиниця, яка спочатку нараховувала 20-30 тис. жителів, а у кінці XIXст. – близько 190 тис. Центром повіту було повітове місто.

[29] Намісництво – найвища адм.-тер. одиниця управління в Росії в 1780-1796 рр. Уряд КатериниII, наляканий селянською війною на чолі з Омеляном Пугачовим, ввів посаду намісника, який очолив управління в 2-3 губерніяхі мав надзвичайні повноваження та відповідальність тільки перед імператрицею.

 

[30] Секунд-майорша – дружина секунд-майора. До 1917 р. дружини іменувалися за військовими і цивільними званнями та титулами чоловіків. Секунд-майор – військовий чин, який числився у 8 класі Табеля про ранги разом з прем’єр-майором, але був нижче нього. З кінця XVIIIст. цей чин не жалувався.

[31] Прапорщик – молодший обер-офіцерський чин, числився в 14 класі Табеля про ранги, що давало право спадкоємного дворянства. Мав на еполетах без бахроми або на погонах з одним пробілом одну зірку, титулувався «Ваше благородіє».

[32] Вахмістр – вище унтер-офіцерське звання в кавалерії. В ескадроні вахмістр завідував господарством, допомогав командиру по господарській та стройовій частині. На погонах носив широкий золотий поперечний галун.

[33] «Девица» – офіційне або шанобливе найменування дівчат з вищих станів.

[34] Підполковник – військовий штаб-офіцерський чин 7 класу Табеля про ранги. На еполетах з бахромою або погонах з двома просвітами мав три великих зірки. Титулувався «Ваше високоблагородіє».

[35] Кавалер – особа,  нагороджена одним з російських орденів.

[36] «Деревня» – сільське поселення, яке займає проміжне становище між хутором і селом. Це, як правило, великий хутір, але на відміну від села тут немає церкви, базару. Інколи «деревня» на Слобожанщині відрізнялася від українського села тим, що тут якась частина  населення була «великоруссами» (росіянами). Та все ж основна відмінність полягала в тому, що «деревня» належала поміщику й тут проживали селяни-кріпаки.

[37] Титулярний радник – цивільний чин  9 класу Табеля про ранги. Давав право на особисте дворянство.

[38] Підпоручик – військовий обер-офіцерський чин 13 класу Табеля про ранги. Мав на еполетах без бахроми або на погонах з одним просвітом дві зірки. Титулувався «Ваше благородіє».

[39] Майор – військовий чин 8 класу Табеля про ранги. Перший чин, який давав права спадкоємного дворянства. Як правило, командував батальйоном. Носив погони з двома просвітами або еполети з бахромою з двома великими зірками, титулувався «Ваше високоблагородіє».

[40]Волость після реформи 1797 р. була найнижчою адм.-тер. одиницею у сільській місцевості. Спочатку включала тільки державних (казенних) селян, а після селянської реформи 1861 р. (відміна кріпосного права) на деякий час були організовані й волості тимчасовозобов’язаних селян. З 1864 р. утворені єдині волості для колишніх державних і колишніх кріпосних селян, бо тепер вони уже були однією становою групою.

    Спочатку волості повинні були мати не більше 3 тис. чоловік.  Та вже наприкінці XIXст. число жителів у волості становило до 19 тис. чоловік. З 1837 р. волості входили в округи і ділилися на сільські общества. Всі волості Куп’янського повіту належали до Куп’янського округу.

[41]Тут і далі в Сеньківській волості (пізніше – районі), а також у нижчезазначених Синихській і Боголюбівській волостях показані тільки ті населені пункти, що належить до території сучасного Борівського району.

[42] Хутір казенний – поселення державних (казенних) селян, себто селян, які платили державі оброчний податок і виконували ряд повинності, але особисто були вільними. Мали власне самоуправління. Їх становище було значно кращим від селян-кріпаків.

[43] Хутір власницький – поселення селян-кріпаків, яке належало поміщику (пану). В даному випадку мається на увазі поселення колишніх кріпаків, бо після 1861 р. вони були практично урівняні в правах з державними (казенними) селянами.

[44] «Сельцо» – селянське поселення без церкви, в якому знаходилась поміщицька садиба.

[45] Селяни власники – колишні селяни-кріпаки, звільнені від панщини і кріпацтва в 1861 р., які викупили свої землі в поміщиків.

[46] В «Історії міст і сіл УРСР. Харківська область» (1967 р.)  на с.284 помилково зазначено, що Борівська волость утворена в 1903 році. Щоправда, ця помилка виправлена в наступному (1976 р.) російськомовному виданні.

[47] Тут і в інших місцях у дужках зазначена паралельна назва поселення, видно, вживана переважно серед місцевого населення, на відміну від офіційної.

[48] Унтер-офіцери– група звань нижніх чинів в армії (фельдфебель, вахмістр, урядник, фейерверкер) та на флоті; молодші командири.

[49] Ревком (революційний комітет) – тимчасовий надзвичайний орган в роки громадянської війни, створений більшовиками для встановлення й утвердження радянської влади на місцях. Ревкоми зосереджували в своїх руках всю повноту цивільної та війської влади. По суті, становили собою військову диктатуру. Ревкоми ліквідували посадових осіб та органи попередньої влади, організовували перевибори незручних більшовикам  рад, а потім уже передавали свої повноваження більшовицьким виконкомам рад.

[50] Слід мати на увазі,  що тут наведені відомості з архівної справи 1920 р., тому можливі певні помилки, особливо щодо чисельності населення в деяких поселеннях. Зрозуміло, що це пояснюється складними умовами громадянської війни.

[51] Вермахт– сухопутні збройні сили Німеччини.

[52] Фатерлянд – німецькою: батьківщина.

[53]Адм.-тер. реформа «пізнього» Микити Хрущова.

[54]Адм.-тер. реформа «раннього» Леоніда Брежнєва.

[55]З тих часів і аж до сьогодні в обласних офіційних матеріалах це село йменується Горохуваткою, хоча на Борівщині продовжується називатися по-старому – Гороховаткою. Що це? Прикра помилка чи свідоме спотворення?

[56]Селище міського типу (смт) – міське поселення, яке посідає проміжне місце між селом і містом. Категорію введено у 20-і роки. До категорії смт можна відносити населені пункти, якщо ці поселення належно благоустроєні, мають державний житловий фонд і налічують понад 2,0 тис. житнлів, переважну більшість з яких становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. В Україні на 1991 р. налічувалось 921 смт або 68% загальної кількості міських поселень.

 
Онлайн
Сейчас 16 гостей онлайн
На правах реклами
Карта сайта